Рішення № 62031016, 10.10.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2016р. Справа№ 914/2076/16

За позовом: Київського апеляційного господарського суду, м.Київ

до відповідача-1: Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «КП ЕНРІ», м.Київ

про визнання недійсними договорів: №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р., №11/14-37 від 14.03.2014р. про надання послуг з обслуговування систем електропостачання будівлі, укладених між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП ЕНРІ»

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю (в режимі відеоконференції)

від відповідача-1: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача-2: не зявився

Суть спору: позов заявлено Київським апеляційним господарським судом м.Київ до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «КП ЕНРІ», м.Київ про визнання недійсними договорів №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р., №11/14-37 від 14.03.2014р. про надання послуг з обслуговування систем електропостачання будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 1, укладених між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП-ЕНРІ».

Ухвалою суду від 12.08.2016р. провадження у справі порушено та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.08.2016р. Ухвалою суду від 25.08.2016р. клопотання Київського апеляційного господарського суду про призначення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Ухвалою суду від 29.08.2016р. розгляд справи відкладено на 10.10.2016р. із проведенням судового засідання в режимі відеоконференції.

Представникам сторін розяснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

До матеріалів справи долучено надіслані Київським апеляційним господарським судом додаткові документи (вх.№35481/16 від 05.09.2016р., вх.№36220/16 від 12.09.2016р., вх.№37136/16 від 19.09.2016р. та вх.№39352/16 від 03.10.2016р.).

Представник позивача в судове засідання 10.10.2016р. в режимі відеоконференції зявився, просив залучити до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 судову адміністрацію України та Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві. В обґрунтування необхідності залучення вказаних осіб до участі в справі подав письмові пояснення (вх.№38252/16 від 26.09.2016р.). Зокрема, зазначив, що необхідність залучення Державної судової адміністрації України та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві до участі в справі №914/2076/16 позивач обґрунтовує тим, що в розумінні ст.79 ГПК України вона є повязаною зі справою №906/1468/16, що розглядається Рівненським апеляційним господарським судом, до участі в якій в якості третіх осіб без самостійних вимог залучено зазначених осіб, зважаючи на те, що вони є розпорядниками бюджетних коштів.

Представник відповідача-1 в судове засідання 10.10.2016р. зявився, проти задоволення вказаного клопотання усно заперечив, зважаючи на його безпідставність, зазначивши, що рішення у вказаній справі не може вплинути на права та обовязки зазначених осіб.

Розглянувши вказане клопотання та заслухавши думку сторін, суд звертає увагу на таке.

ОСОБА_3 судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві зазначені у позовній заяві Київського апеляційного господарського суду по справі №914/2076/16 як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Водночас, саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

У відповідності до ч.1 ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Суд звертає увагу на те, що предметом спору по справі №906/1468/16 є стягнення Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» боргу із Київського апеляційного господарського суду за невідшкодування фактичних витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням систем електропостачання будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Шолуденка, 1 з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції. Водночас, предметом спору по справі №914/2076/16 є визнання недійсними договорів про надання послуг з обслуговування систем електропостачання будівлі укладених між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП ЕНРІ». Відтак, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про те, що у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи ОСОБА_3 судову адміністрацію України чи Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві буде наділено новими правами чи покладено на них нові обов'язки, або змінено їх наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. З огляду на вищенаведене, зважаючи на недоведеність наявності юридичного інтересу Державної судової адміністрації України та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві при розгляді спору по справі №914/2076/16, суд відмовляє у задоволенні клопотання Київського апеляційного господарського суду про залучення зазначених осіб до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, відзив Державної судової адміністрації України (вх.№38244/16 від 26.09.2016р.), що надійшов на адресу господарського суду Львівської області долучено до матеріалів справи, однак не братиметься до уваги судом при вирішення спору, оскільки особу, що його подала, не є учасником судового процесу по справі №914/2076/16.

Представник позивача в судовому засіданні 10.10.2016р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оскаржувані договори укладалися з метою приховати істинну правову природу правовідносин між сторонами, а саме надання безповоротної фінансової допомоги, а не надання послуг з утримання в робочому стані систем електропостачання будівлі. Відтак, просив позов задоволити та визнати договори про надання послуг з обслуговування систем електропостачання будівлі, укладені між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП ЕНРІ» - недійсними.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 10.10.2016р. проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№34604/16 від 29.08.2016р.). Зокрема, зазначив, що на виконання оспорюваних договорів ТзОВ «КП «ЕНРІ» надано ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» послуги, які ним оплачено. Зазначене підтверджується відповідними доказами, зокрема підписаними представниками сторін актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), журналами технічного обслуговування і ремонту, показів контрольно-вимірювальних приладів і електролічильників, запису показників токів і напруги в ГРЩ-1,ГРЩ-2, оперативних журналів тощо. У задоволенні позову просив відмовити.

Відповідачем-2 явки повноважного представника в судове засідання 10.10.2016р. не забезпечено, поважності причин неявки суду не повідомлено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином. До матеріалів справи долучено відзив ТзОВ «КП ЕНРІ» (вх.№34723/16 від 29.08.2016р.), в якому проти задоволення позову заперечено.

Відтак, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (відповідач-1 по справі, замовник за договорами) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КП ЕНРІ» (відповідач-2 по справі, виконавець за договорами) укладено договори №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р. та №11/14-37 від 14.03.2014р. про надання послуг з обслуговування систем електропостачання будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Шолуденка, 1, а також додаткові договори до них.

Київський апеляційний господарський суд (позивач по справі) займає частину приміщень у вказаній будівлі на підставі договору №17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна, укладеного 26.07.2012р. з Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (відповідач-1 по справі, орендодавець за договором), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №9954, зі змінами та доповненнями на підставі нотаріально посвідчених договорів №1 від 03.10.2012р. (зареєстрований в реєстрі за №13674), №2 від 13.11.2012р. (зареєстрований в реєстрі за №16409), №3 від 28.03.2014р. (зареєстрований в реєстрі за №1846). У п.3.2 вказаного договору сторонами погоджено умови та порядок відшкодування орендарем фактичних витрат, понесених орендодавцем на утримання приміщення, зокрема й витрат на технічне обслуговування систем електропостачання будівлі.

Водночас, позивач вважає укладені між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП ЕНРІ» договори №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р. та №11/14-37 від 14.03.2014р. удаваними правочинами, тобто такими, що укладалися з метою приховання їх істинної природи, а саме надання безповоротної фінансової допомоги, оскільки фактично послуги з утримання в робочому стані систем електропостачання будівлі відповідачем-2 не надавались, хоча відповідачем-1 повністю сплачено кошти за їх надання.

Зазначене зумовило звернення Київського апеляційного господарського суду до суду із позовною заявою про визнання вказаних договорів недійсними.

У своїх запереченнях відповідачі зазначають, що твердження позивача про те, що зазначені правочини є удаваними безпідставні, оскільки на виконання договорів №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р. та №11/14-37 від 14.03.2014р. ТзОВ «КП ЕНРІ» надано послуги, які ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» прийнято та оплачено в повному обсязі, що підтверджується відповідними документами.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним. Позивач вважає, що оспорювані договори про надання послуг з утримання в робочому стані систем електропостачання будівлі, що належить ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» впливають на права та обов'язки Київського апеляційного господарського суду, як державного органу та бюджетної установи, що орендує частину приміщень у зазначеній будівлі.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, ст.235 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ч.1). Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2). І тільки у випадку, якщо такий правочин суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків, про що, зокрема, зазначено у п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р.

Позивач стверджує, що послуги за укладеними договорами не надавались, відповідні роботи не виконувались, оскільки ТзОВ «КП «ЕНРІ» не планував та не проводив їх в робочий час, а також не мав можливості їх проведення в неробочий час суду, водночас, виплати ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» проведено в повному обсязі. Відтак, Київський апеляційний господарський суд вважає, що оскаржувані договори укладалися з метою приховати істинну правову природу правовідносин між сторонами, а саме надання безповоротної фінансової допомоги, а не надання послуг з утримання в робочому стані систем електропостачання будівлі.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за зобов'язанням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Так, ч.1 ст.854 ЦК України встановлено, що якщо за договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або її окремих етапів, замовник зобовязаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як встановлено ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містяться і в Господарському кодексі України.

Так, у відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши умови оспорюваних договорів №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р. та №11/14-37 від 14.03.2014р., в тому числі й додатки до них та підписані сторонами додаткові угоди, оцінивши долучені до матеріалів справи підписані представниками ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «КП «ЕНРІ» акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які засвідчують виконання відповідачем-2 робіт та надання послуг; дозволи на провадження виконання роботи підвищеної небезпеки ТзОВ «КП «ЕНРІ»; сертифікати відповідності продукції ТзОВ «КП «ЕНРІ» послуг з випробування та аналізу комплексних механічних та електричних властивостей продукції та відповідних додатків до них; копії сторінок журналу технічного обслуговування і ремонту; журналу показів контрольно-вимірювальних приладів і електролічильників; журналу запису показників токів і напруги в ГРЩ-1,ГРЩ-2; оперативного журналу ТзОВ «КП «ЕНРІ» (технічне обслуговування систем електропостачання будівлі); оперативного журналу ТзОВ «КП «ЕНРІ» (технічне обслуговування систем електропостачання будівлі), суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ТзОВ «КП «ЕНРІ» надавались послуги й виконувались роботи, які приймались ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», у порядку встановленому договорами №11/12-46 від 13.04.2012р., №11/12-472 від 03.12.2012р., №11/13-51 від 07.05.2013р. та №11/14-37 від 14.03.2014р., тобто настали реальні правові наслідки, обумовлені правочином. В матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про те, що зазначені договори укладені сторонами з метою приховати будь-який інший правочин, в тому числі й надання безповоротної фінансової допомоги, відтак, твердження позивача про те, що зазначені правочини є удаваними безпідставні. Окрім цього, відповідачі також звертають увагу на те, що відсутність договору на обслуговування електроустановок, якими в контексті зазначених норм законодавства є договори між ДК «Газ України» та ТОВ «КП ЕНРІ», є порушенням та підставою для відповідальності ДК «Газ України», передбачену чинним законодавством України, а також може мати наслідком відключення електроустановок ДК «Газ України» від електропостачання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені, спростовані відповідачами, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 17.10.2016р.

Суддя Щигельська О.І.