Ухвала суду № 62027281, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Київ К/800/9171/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 03 серпня 2015 року № 2375/к про звільнення його з посади заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; поновлення на посаді, стягнення з Міністерства юстиції України суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня винесення наказу про звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 06 квітня 2015 року № 1012/к ОСОБА_3 призначений на посаду заступника начальника відділу контролю за роботою територіальних органів Управління контролю та статистичного забезпечення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із присвоєнням восьмого рангу державного службовця.

03 серпня 2015 року ОСОБА_3 звільнено з займаної посади наказом Заступника Міністра юстиції - керівника апарату Іванченко О.П. № 2375/к за угодою сторін та складено акт про відмову від ознайомлення з ним.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що заява ОСОБА_3 про звільнення з займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Разом з тим, заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, а містить формулювання "датою звільнення вважати дату реєстрації наказу". В даному випадку, зазначене формулювання не є в розумінні трудового законодавства України узгодженою датою звільнення за угодою сторін.

Крім того, вказана заява містить лише підпис заступника Міністра юстиції України Іванченко О.П. без зазначення, зокрема, дати його вчинення та вказівки щодо виконання цієї заяви, та не містить резолюції керівництва Міністерства юстиції України "не заперечую" або "погоджую", або "до наказу", що свідчить також про відсутність волевиявлення зі сторони відповідача.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що сторонами не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви, а тому Міністерство юстиції України неправомірно звільнило позивача з 03 серпня 2015 року за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України за відсутності узгодженої дати звільнення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді М.М. Олексієнко

І.В. Штульман