Ухвала суду № 62026440, 23.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6143/16 Справа № 185/1894/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія 50

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання дружини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання їх неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття та на своє утримання до досягнення дитиною трирічного віку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рідним батьком дитини є відповідач. Дитина проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Сама вона не працює, так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тому, згідно уточнених позовних вимог, просить стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку відповідача на утримання дитини до досягнення нею повноліття та аліменти на своє утримання у розмірі 1/6 частини заробітку відповідача до досягнення дитиною трирічного віку, починаючи з дати звернення до суду.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання дружини задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку /доходу/, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3, аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку /доходу/, щомісячно, починаючи з 24 лютого 2016 року та до досягнення дитиною ОСОБА_4 трирічного віку, тобто до 12 січня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено судом до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, а від так дійшов висновку, що вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, з 26 вересня 2014 року сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області за актовим записом №700 /а.с.6/. Сторони мають спільну неповнолітню дитину сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 7 / .

Згідно довідки ПП "К-П-1" від 22.02.2016р., позивач проживає з сином за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.8/.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції вірно керувався ст.180, 181, 184 СК України, та виходив з того, що оскільки відповідач є батьком неповнолітньої дитини, яка проживає разом з позивачем, домовленості (договору) щодо сплати аліментів на утримання дитини між сторонами у справі, досягнуто не було, а тому позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини підлягають задоволенню.

Посилання апеляційної скарги на ненадання Позивачкою доказів несплати Відповідачем коштів на утримання дитини, апеляційний суд відхиляє, оскільки апелянт не зазначає якими доказами взагалі може бути підтверджений факт ненадання та несплати коштів Відповідачем, окрім того, власне ОСОБА_2 не надав місцевому суду жодних доказів, зокрема будь-яких квитанцій чи розписок, на підтвердження його посилань щодо регулярної щомісячної сплати ним на користь Позивачки 400-500 грн. для утримання дитини.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності висновку суду щодо стягнення аліментів на утримання дитини у частці від доходу, оскільки позивач отримує мінливий дохід, а тому аліменти мають стягуватися в твердій грошовій сумі - є необґрунтованими, оскільки відповідачем не було надано доказів, які підтверджують те, що відповідач має нерегулярний, мінливий дохід. Згідно довідки від 15.03.2016 р., відповідач не перебуває на обліку у центрі зайнятості. З відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 вбачається, що з квітня 2012 року страхові внески за відповідача не сплачуються, отже відповідач офіційно не працевлаштований. Однак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність офіційного працевлаштування не свідчить про нерегулярність та мінливість доходу відповідача. Відповідач є здоровою та працездатною людиною, має можливість працевлаштуватись та забезпечувати як свій рівень життя, так і мінімальний рівень життя своєї малолітньої дитини. Часткове визнання позову відповідачем свідчить про наявність у нього можливості сплачувати аліменти.

Посилання скарги, на незгоду з розміром аліментів, зокрема щодо того, що розмір стягуваних аліментів буде визначатися державним виконавцем виходячи з розміру середньої заробітної плати, є необґрунтованими, оскільки такий порядок обчислення розміру аліментів передбачений законом у випадку несплати боржником аліментів та утворення заборгованості з їх сплати, окрім того відповідно до ч.7 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця.

При цьому розмір аліментів у разі їх стягнення у частці від заробітку (доходу) не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України (2947-14). У разі якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч.2 ст.182 СК України, визначено розмір стягуваних аліментів ? від суми всіх видів заробітку (доходів) Відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що в свою чергу, у випадку відсутності доходів у Відповідача становитиме суму : з 01.05.по 30.11 2016 року - 368,4 грн., з 01.12 - 393,9 грн., що менше навіть розміру аліментів, зазначеного самим Відповідачем, які він готовий добровільно сплачувати, та на розмір яких погоджувався в місцевому суді (400 грн.).

Окрім того, оскільки відповідач не працює, стягнення місцевим судом аліментів на утримання дитини саме у частці заробітку (доходів), який обчислюється відповідно до вимог чинного законодавства, є правомірним та таким, що не суперечить положенням ч.3 ст. 195 СК України. Крім того, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я відповідач має право звернутися до суду з заявою про зміну розміру аліментів, на що також звертав увагу Відповідача суд пешої інстанції.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення аліментів на утримання дружини, місцевий суд правильно керувався ст.84 СК україни, та врахував стан здоровя та матеріальне становище дитини та сторін, той факт, що дитина мешкає разом із позивачем та потребує утримання; позивач не працює, отримує соціальну допомогу при народженні дитини; відповідач є працездатним, постійного місця роботи не має, не надав суду доказів про наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дітей та про проведення з нього стягнень на утримання зазначених осіб.

Доводи скарги Відповідача про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на утримання дружини є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів про неможливість надання матеріальної допомоги позивачу на її утримання, в розумінні ст.ст.11, 58-60 ЦПК України, матеріали справи не містять, на шо також звертав увагу Відповідача суд першої інстанції.

Посилання апеляційної скарги, на неправомірність рішення в цілому повторюють доводи, що були викладені Позивачем в суді першої інстанції у вигляді заперечень на позовну заяву та які були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції цих норм, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірив та надав їм належну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: