Ухвала суду № 62023009, 13.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1850/15-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1685/К/16 інстанції - Рибакова В.В.

Категорія - 53 (І) Доповідач - Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Михайлів Л.В.,

суддів - Барильської А.П., Митрофанової Л.В.

секретар - Гладиш К.І.

за участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення заборгованості по авансовим звітам, моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення заборгованості по авансовим звітам, моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що починаючи з 17.07.2013 року він працював на посаді начальника філії «Апостолівський райавтодор» Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» й наказом № 16-к від 26.05.2014 року був звільнений з посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.6 ст.36 КЗпП України.

В день звільнення відповідачем з ним не було проведено повного розрахунку й не виплачено заборгованість по заробітній платі з липня 2013 року по травень 2014 року на загальну суму 3546 грн. 62 коп., а тому вважає, що відповідач у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день винесення судового рішення.

Крім того, у зв'язку з виробничою необхідністю та відсутністю коштів на рахунках підприємства, для забезпечення його належної роботи за період роботи у відповідача ним були витрачені власні кошти на господарські потреби підприємства, тобто для придбання товарно-матеріальних цінностей (горюче-мастильних матеріалів тощо) в розмірі 42964 грн. 83 коп.

Також, вважає, що внаслідок незаконних дій відповідача він зазнав моральної шкоди.

На підставі викладеного, в остаточній редакції уточненої позовної заяви від 24.06.2016 року, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість в розмірі 105412 грн. 22 коп., яка складається з заборгованості по заробітній платі в розмірі 3546 грн. 62 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 101865 грн. 60 коп.; заборгованість по авансовим звітам в сумі 42964 грн. 83 коп.; моральну шкоду в сумі 20000 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2237 грн. 76 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 109277 грн. 28 коп., 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди. В інших вимогах відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь держави судовий збір в розмірі 1666 грн. 35 коп.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог про стягнення авансових платежів з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що ним надано належні докази в підтвердження заявлених ним вимог, зокрема - авансові звіти та квитанції, які містять відомості щодо мети витрачених коштів та їх розмір, тоді як акт від 12.01.2015 року про списання витрачених коштів є неналежним доказом у справі.

Крім того, зазначає, що суд не врахував, що придбання товарно-матеріальних цінностей за власний рахунок проводилося ним з усної згоди підприємства й невиконання дій щодо придбання вказаних цінностей зумовило б настання відповідальності, передбаченої п.п. 2.25, 2.30, 2.49, 4.2, 4.6 його посадової інструкції.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Виходячи з доводів апеляційної скарги, рішення суду оскаржується апелянтом тільки в частині відмови в задоволенні позову про повернення його особистих коштів, витрачених в інтересах підприємства. В іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується, тому виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу, не є предметом апеляційного розгляду, в зв'язку із чим колегією суддів не переглядається.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 17.07.2013 року на підставі наказу № 52-к від 16.07.2013 року прийнятий на посаду начальника філії «Апостолівський райавтодор» Дочірнього підприємства «Дніпропетровський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» й наказом № 16-к від 26.05.2014 року звільнений з посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.6 ст.36 КЗпП України (а.с. 8-11 т.1).

Із пояснень позивача судом встановлено, що за період роботи ним витрачено власні кошти на придбання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 42964 грн. 83 коп., про що складено ним звіти про використання коштів виданих про відрядження чи під звіт.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, витрачених в інтересах підприємства, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, оскільки жодних договірних відносин з приводу придбання для підприємства товарно-матеріальних цінностей не було, відповідач не давав доручень на їх придбання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів, витрачених в інтересах підприємства,з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 щодо відмови в стягненні коштів, витрачених в інтересах підприємства цим вимогам закону відповідає в повній мірі.

Судом встановлено, що кошти позивачем витрачені під час перебування його у трудових відносинах з відповідачем.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, визначивши характер спірних правовідносин та встановивши, що власні кошти витрачалися позивачем на придбання товарно-матеріальних цінностей без доручення підприємства, дійшов вірного висновку про їх врегулювання за нормами ст.ст. 1158, 1160 ЦК України.

Правовідносини сторін щодо вчинення дій в майнових інтересах іншої особи за дорученням врегульовано главою 68 ЦК України, а за відсутності такого - Главою 79 ЦК України.

Позивачем та його представником ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції не заперечувалося відсутності укладеного між ОСОБА_2 та підприємством договору на придбання товарно-матеріальних цінностей, на придбання яких ним витрачено власні кошти.

Не містять такого договору й матеріали справи.

Працівник може використати особисті кошти в інтересах підприємства та розраховувати на їх повернення у разі наявності у нього відповідного доручення, а саме -укладення договору доручення (ст. 1000 ЦК України).

Умови вчинення дій в майнових інтересах іншої особи за відсутності доручення від неї на вчинення таких дій визначено ст. 1158 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

При цьому, ч.2 ст. 1158 ЦК України передбачено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Відповідно до ч.1 ст. 1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування фактично понесених нею витрат за умови доведення обґрунтованості вчинення таких дій та якщо вони були виправдані обставинами, за яких вони були вчинені.

Відповідне роз'яснення щодо питання придбання працівником для підприємства товарно-матеріальних цінностей за власні кошти надано Міністерством Фінансів України у листі від 12 жовтня 2010 року № 31-26030-12-29/27606 та аналогічне роз'яснення містяться і в листі Міністерства Фінансів України від 28 серпня 2007 року № 31-34000-10-25/17266 і листах Національного Банку України від 01 вересня 2006 року № 11-113/3225-9206, від 13 квітня 2005 року № 11-113/1227-3746.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України на кожну особу покладається доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог чи заперечень.

Пред'являючи позовні вимоги про стягнення на свою користь з підприємства фактично понесених витрат, позивач ОСОБА_2, в порушення ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, не довів належними та допустимими доказами того факту, що майновим інтересам відповідача загрожувала небезпека невигідних для нього майнових наслідків, а також того, що проведені витрати були виправдані обставинами, за яких було вчинено дії.

Так, позивачем не надано доказів в підтвердження того, що витрачання ним власних коштів було зумовлено насамперед виробничою необхідністю та відсутністю коштів на рахунках підприємства, для забезпечення його належної роботи, нащо посилається позивач в своїй позовній заяві.

Разом з тим, на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надані лише квитанції на придбання паливних матеріалів та складені на їх підставі звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, які підтверджують лише сам факт придбання товарно-матеріальних цінностей та витрачені на це кошти.

Не містять матеріали справи й відомостей, що такі витрати були схвалені відповідачем, щоб давало б підстави врегулювати спірні правовідносини за положеннями Глави 68 ЦК України.

Натомість відповідач виявив незгоду із здійсненими позивачем витратами, що підтверджується складеним ним актом про результати повної інвентаризації бухгалтерського рахунку 372 «Рохзрахунки з підзвітними особами» станом на 01.01.2015 року від 12.01.2015 року, відповідно до якого встановлено не підтвердження кредиторської заборгованості в сумі 42934,83 грн. підприємства перед ОСОБА_2 та виключення її з балансу (а.с. 126-132 т.1).

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача витрачених ним коштів в сумі 42934,83 грн., на думку колегії, відповідає нормам матеріального права та встановленим у справі обставинам.

Доводи апеляційної скарги відповідача про доведеність заявлених ним в цій частині вимог спростовуються матеріалами справи й зводяться фактично до переоцінки доказів у справі.

Колегія судів не приймає до уваги доводів апеляційної скарги відповідача про те, що придбання товарно-матеріальних цінностей за власний рахунок проводилося ним з усної згоди підприємства й невиконання дій щодо придбання вказаних цінностей зумовило б настання відповідальності, передбаченої п.п. 2.25, 2.30, 2.49, 4.2, 4.6 його посадової інструкції, оскільки положення цих пунктів посадової інструкції не встановлюють такої відповідальності. При цьому п.п. 4.2, 4.6 встановлюють відповідальність начальника філії «Апостолівський райавтодор» ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за своєчасність розрахунків з дебіторами і кредиторами філії, а також з бюджетними та позабюджетними фондами, своєчасність виплати працівниками заробітної плати, а також за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов'язків передбачених цією посадовою інструкцією. Отже настання передбаченої посадовою інструкцією відповідальності не залежить від придбання чи не придбання позивачем як начальником філії товарно-матеріальних цінностей в інтересах останньої за власний рахунок.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни ухваленого у справі рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, витрачених в інтересах підприємства, й відхиляє подану позивачем апеляційну скаргу.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

Л.В. Митрофанова