Рішення № 62022985, 12.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/5372/15-ц 22-ц/774/1469/К/16

Справа № 212/5372/15-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/1469/К/16 інстанції - Тимошенко Т.І.

Категорія № 27 (4) Доповідач - Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Митрофанової Л.В.,

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.,

із секретарем - Масловою К. В,

за участю - представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ДЕЛЬТА БАНК» (далі -ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК») звернулось до ОСОБА_2 з позовом, в якому просило суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 0321/0608/55-033 від 13 червня 2008 року у розмірі, 194223 гривні 50 копійок, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ А-1 загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літньої кухні літ Б, погребу літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ Д, огорожі 1, водоколонки літ П, замощення І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом набуття іпотекодержателем ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» вказаного предмета іпотеки у власність та визнати за ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» право власності на вказане нерухоме майно, а також вирішити питання щодо стягнення з відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 0321/0608/55-033,, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 17000,00 доларів США зі сплатою 12,9 % за користування кредитом, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 14 червня 2014 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 0321/0608/55-033-Z-1 від 13 червня 2008 року, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ А-1 загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літньої кухні літ Б, погребу літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ Д, огорожі 1, водоколонки літ П, замощення І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцеві на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого 24 березня 2006 року Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.О., за реєстром № 2671 та зареєстровано у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 02 червня 2008 року, номер запису 33311, в книзі 20доп-310, витяг № 19041271.

14 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого в порядку, та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК». У порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_2 умови кредитного договору належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 04 червня 2015 року утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 194223 гривні 50 копійок з яких: тіло кредиту - 181555 гривень 15 копійок, відсотки за користування кредитом - 6710 гривень 56 копійок, пеня - 5677 гривень 79 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 267 гривень 87 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 12 гривень 13 копійок. У відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» 17 червня 2015 року позивачем направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням, що у випадку невиконання вимоги позивач змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки, однак вимога відповідачем не виконана.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0321/0608/55-033 від 13 червня 2008 року у розмірі 194223 гривні 50 копійок, з яких: тіло кредиту - 181555 гривень 15 копійок, відсотки за кредитом в розмірі 6710 гривень 56 копійок, пеня в розмірі - 5677 гривень 79 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 267 гривень 87 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках в розмірі - 12 гривень 13 копійок, звернено стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ А-1 загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літньої кухні літ Б, погребу літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ Д, огорожі 1, водоколонки літ П, замощення І, ринковою вартістю станом на 27 жовтня 2015 року - 184583 гривень 00 копійок, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта банк» та визнано за ПАТ «Дельта банк» право власності на зазначене домоволодіння. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Виконання рішення в частині звернення стягнення на домоволодіння відстрочено до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валют».

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, судом не врахувано те, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладено, а в укладеному договорі іпотеки не зазначені всі умови переходу права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя, а лише зауважено про загальну можливість цього, тому вважає, що підстави для перереєстрації права власності на предмет іпотеки відсутні. Крім того, зазначає, що судом не взято до уваги те, що Банк звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки до спливу 30-денного строку виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором позивачем направлена позивачем на його адресу 17 червня 2015 року. Також, вважає, що суд не звернув уваги на те, що кредитор знаходиться у стані банкрутства, у зв'язку з чим у відповідача відсутня можливість врегулювати питання щодо тимчасового невиконання умов кредитного договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 13 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 0321/0608/55-033, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 17000,00 доларів США зі сплатою 12,9 % за користування кредитом, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 14 червня 2014 року (а.с. 6-14).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 13 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 0321/0608/55-033-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ А-1 загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літньої кухні літ Б, погребу літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ Д, огорожі 1, водоколонки літ П, замощення І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (24-28, 29-32).

Пунктом 5 Договору іпотеки сторони узгодили, що ринкова вартість предмету іпотеки складає 140722,75 грн.

Право власності на зазначене домоволодіння відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого 24 березня 2006 року Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.О., за реєстром № 2671 та зареєстровано у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 02 червня 2008 року, номер запису 33311, в книзі 20доп-310, витяг № 19041271 належить ОСОБА_2 (а.с. 96-97,98).

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 14 серпня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту № 0321/0608/55-033 від 13 червня 2008 рокута договором іпотеки 0321/0608/55-033-Z-1 від 13 червня 2008 року(а.с.43-47, 48).

Відповідач ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 04 червня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 194223 гривні 50 копійок з яких: тіло кредиту - 181555 гривень 15 копійок, відсотки за користування кредитом - 6710 гривень 56 копійок, пеня - 5677 гривень 79 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 267 гривень 87 копійок, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 12 гривень 13 копійок (а.с. 33).

17 червня 2015 року ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за вихідним № 1883 направило ОСОБА_2 повідомлення про порушення основного зобов'язання, згідно з яким вимагало у відповідності до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» виконати порушене зобов'язання у тридцяти денний термін з попередженням, що у випадку невиконання вимоги позивач змушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с.34,35).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 допущено порушення зобов'язань за кредитним договором № 0321/0608/55-033 від 13 червня 2008 року, та дійшов висновку про те, що вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно є такою, що підлягає задоволенню шляхом набуття позивачем права власності на нерухоме майно, але підлягає відстроченню до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валют».

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому, право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року (справа № 6-1080цс15), та вона в силу положень ст.ст.214, 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у Постанові від 30 березня 2016 року (справа № 6-1851цс15), та в силу положень ст.ст.214, 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Як убачається із договору іпотеки 0321/0608/55-033-Z-1 від 13 червня 2008 року, укладеному між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2, предметом іпотеки є домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ А-1 загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літньої кухні літ Б, погребу літ. В, вбиральні літ. Г, сараю літ Д, огорожі 1, водоколонки літ П, замощення І, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,4 кв.м, житловою площею 32,6 кв.м.

Згідно з п.12 вказаного договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених у договорі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя. Так п.12.3 договору іпотеки передбачено, що одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в п.12.3.1 та 12.3.2 цього договору.

Умовами п. 12.3.1 договору іпотеки передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Також сторони, у п.12.3.1 договору іпотеки, засвідчили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, позивачем ПАТ «Дельта Банк» не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності нього, неможливості у позасудовий спосіб врегулювати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також неможливості реєстрації ним права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому п.12.3, 12.3.1 договору іпотеки від 13 червня 2008 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказаних обставин справи не врахував та на вищезазначені положення закону уваги не звернув, дійшовши помилкового висновку про можливість задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на спірний житловий будинок, який є предметом іпотеки, шляхом визнання за позивачем права власності на нього у порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку», у спосіб, не передбачений ст.16 ЦПК України, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом норм матеріального та процесуального права знаходять своє підтвердження та заслуговують на увагу.

Враховуючи те, що за рішенням суду можливо звернути стягнення на предмет іпотеки лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», право вибору якого, згідно п.п. 4.3 п. 4.1 договору іпотеки, належить позивачу, колегія суддів, розглядаючи справу відповідно до ст.11 ЦПК України, у межах заявлених позивачем вимог, приходить до висновку про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений ПАТ «Дельта Банк» у позовній заяві, а саме шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги ПАТ «Дельта БАНК» задоволенню не підлягають.

Позову з інших підстав, із застосуванням способу звернення стягнення на предмет іпотеки, вирішення якого підлягає у судовому порядку, позивачем не заявлено.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2 136,20 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-315, 316ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 17 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 2 136 грн. (дві тисячі сто тридцять шість) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: