Рішення № 62022843, 10.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5356/16 Справа № 201/4053/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Макарова М.О.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення процентів, втрати від курсової різниці,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 серпня 2003 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого вона передала останньому, а той отримав грошову позику у розмірі 5 000 грн. строком на п'ять років, що еквівалентно за курсом НБУ на дату видачі 24 219 грн. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у встановлений термін грошові кошти не повернув, після чого вона звернулася з відповідним позовом до суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2011 року, скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 52 134, 95 грн. у стягненні інфляційних витрат, нарахованих відсотків за користування грошовими коштами та 3 % річних, відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

21 червня 2013 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС Дніпропетровського МУЮ відкрито виконавче провадження № 38781429 про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 52 067, 09 грн.

28 лютого 2015 року відповідач сплатив заборгованість, у зв'язку з чим 24 лютого 2015 року постановою державного виконавця виконавче провадження було закрито.

Оскільки відповідач своєчасно не виконав покладенні на нього зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь відсотки за користування позикою, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, починаючи нарахування в межах строку з 25 червня 2009 року по 28 лютого 2015 року та втрати від курсової різниці у розмірі 100 698 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено частково (а.с.139-143).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 відсотки за користування позикою у розмірі 69 147,93 грн., втрати від курсової різниці у розмірі 100 698 грн., а всього 169 845, 93 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.153-160).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе зобов»язання виконав лише 28 лютого 2015 року, тому наявні всі підстави для стягнення з відповідача процентів за користування позикою та втрат від курсової різниці за період з 25 червня 2009 року по 28 лютого 2015 рік.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 24 серпня 2003 року між сторонами був укладений договір позики в іноземній валюті.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровська від 17 серпня 2011 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 52 134, 95 грн., що складається із: заборгованості за договором позики та втрат від курсової різниці у розмірі 38 051,50 грн., процентів у розмірі 13 478,31 грн., та 3% річних від простроченої суми у розмірі 605,14 грн. (а.с. 9-10).

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати суму передбачену статтею 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 17, 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні.

З огляду на зазначене, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та наявність для часткового задоволення позову та стягнення процентів за користування позикою та втрат від курсової різниці, оскільки судовим рішенням було стягнуто заборгованість за договором позики, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналізуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в оскарженій частині.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення процентів, втрати від курсової різниці - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

М.О. Макаров