Рішення № 62022783, 28.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4742/16 Справа № 200/7923/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2016 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: - Пищиди М.М.,

суддів: - Глущенко Н.Г., Деркач Н.М.,

за участі секретаря: - Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Дніпропетровської міської ради, комунального підприємства "Управління з організації контролю благоустрою об"єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності" Дніпропетровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів та зустрічну позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову ОСОБА_6 зазначив, що 09 вересня 2013 року між ним та ОСОБА_8 укладено договір № 09/09 щодо реєстрації права власності останнього на магазин літ.А-1, загальною площею 36,0кв.м., основною площею 24,2кв.м., літ.Б-1,загальною площею 4,3 кв.м., основною площею 4,3 кв.м., літ.В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею 4,7 кв.м.,що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Згідно умов зазначеного договору ОСОБА_8 зобов'язався протягом 30 банківських днів з моменту підписання договору сплатити грошові кошти за послуги. Для забезпечення виконання обов'язків між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір поруки. Свої зобов'язання по договорам відповідачі не виконали, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

У червні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_8 зазначив, що грошові кошти за договором № 09/09 ним не були сплачені ОСОБА_6, оскільки останнім не було виконано умови договору, а саме не зареєстровано за ОСОБА_8 право власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_8 на приміщення магазинівліт.А-1, загальною площею 36,0 кв.м., основною площею 24,2 кв.м., літ.Б-1,загальною площею 4,3 кв.м., основною площею 4,3 кв.м., літ.В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею 4,7 кв.м.,що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Визнано право власності таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об'єкта в експлуатацію. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судовий збір у сумі 350 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпропетровська міська рада, комунальне підприємство "Управління з організації контролю благоустрою об"єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності" Дніпропетровської міської ради, подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимогОСОБА_8 відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 09 вересня 2013 року між сторонами було укладено договір № 09/09, згідно пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги, визначені п. 1.2 даного договору, а замовник зобов'язується їх прийняти та оплатити своєчасно та в повному обсязі. Виконавець надає замовнику консультацію та виконує необхідні дії, пов'язані з реєстрацією права власності на спірні магазини, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, зазначені послуги ОСОБА_6 ОСОБА_8 надано не було, а саме - за останнім не здійснено реєстрацію права власності на спірні магазини у зв'язку з неповним пакетом документів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів та наявності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання за ним права власності на спірні магазини.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 рішення суду не оскаржено, тому відповідно до ст.303 ЦПК України колегією суддів в цій частині не перевіряється.

В частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_8 колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва(створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію обєкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий обєкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За з містом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповіднодо вимог містобудівноїдокументації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачам и земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобовязана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво обєкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких обєкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об»єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення ;немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудова не нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований обєкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Саме до таких правових висновків щодо застосування статей 331, 376 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постанові від 28 січня 2015 року (справа № 6-225цс14).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за зустрічним позовом не було надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.376 ЦК України для визнання за ним права власності на спірні магазини.

Отже, при задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання права власності на спірні магазини, суд першої інстанції не врахував наведених вище вимог статей 331, 376 ЦК України та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на самовільно збудований об»єкт нерухомості.

Посилання ОСОБА_8 у зустрічному позові на наявність технічної документації та пояснення щодо того, що спірні магазини відбудовані з дотриманням будівельних норм не можуть бути підставою для задоволення його позову, оскільки акт введення в експлуатацію у матеріалах справи відсутній.

Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8, не використав свого права у позасудовому порядку вирішити вказаний спір та звернувся до суду, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначений вище позов заявлений формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не може.

Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. 303, ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скаргиДніпропетровської міської ради, комунального підприємства "Управління з організації контролю благоустрою об"єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності" Дніпропетровської міської ради-задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 - скасувати.

Відмовити ОСОБА_8 в його зустрічних позовних вимогах до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про визнання права власності.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: