Ухвала суду № 62020001, 13.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 року м. Київ К/800/6327/16

К/800/6118/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року,

встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання незаконним і скасування пункту 2 наказу ДФС України від 21 травня 2015 року № 41-ДС; визнання незаконним і скасування пункту 3 наказу ДФС України від 21 травня 2015 року № 41-ДС в частині внесення до Репозитарію звітної і статистичної інформації ДФС України відомостей, що стосуються ОСОБА_4; поновлення на посаді заступника начальника ГУ ДФС у Волинській області; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 травня 2015 року по день поновлення на посаді.

Зазначав, що в силу посади, яку він обіймав, на нього поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». Подією, що слугувала звільненню позивача з роботи, було корупційне правопорушення, тому його звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (одноразове грубе порушення трудових обов'язків) є незаконним.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 21 травня 2015 року №41 «По накладення дисциплінарного стягнення» в частині звільнення з посади заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області з 22 травня 2015 року. Стягнуто з ГУ ДФС у Волинській області на користь Вандьо Р.В. 19953,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення на користь Вандьо Р.В. заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5586,84 з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів звернуто до негайного виконання.

У касаційній скарзі ДФС України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що позивача звільнено за неналежне виконання службових обов'язків, недостатній рівень організації роботи і контролю за роботою підлеглих, порушення правил етичної поведінки, а також одноразове грубе порушення трудової дисципліни, а не за вчинення корупційного правопорушення, на що посилались суди. За таких обставин звільнення позивача за одноразове грубе порушення своїх трудових обов'язків є правовірним та відповідає закону.

ГУ ДФС у Волинській області у своїй касаційній скарзі також вказує на порушення судами норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зазначає, що суди помилково дійшли висновку про пропуск відповідачем строку накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення. Крім того, суди змінили юридичну кваліфікацію підстав звільнення позивача, чим вийшли за межі своїх повноважень.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з грудня 2014 року обіймав посаду заступника начальника ГУ ДФС у Волинській області.

28 січня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 42015000000000081 за підозрою заступника начальника ГУ ДФС у Волинській області ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України, тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

10 лютого 2015 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні наведеного кримінального правопорушення.

На підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року №757/4533/15-к та від 07 квітня 2015 року №757/12236/15-к наказами ДФС України від 04 березня 2015 року № 708-о та від 17 квітня 2015 року № 1187-о позивача відсторонено від займаної посади до 10 квітня та до 27 травня 2015 року відповідно.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року №757/17779/15-к продовжено строк відсторонення позивача від займаної посади до 22 липня 2015 року.

Наказом ДФС України від 21 травня 2015 року №41-ДС «Про накладення дисциплінарного стягнення» за неналежне виконання службових обов'язків, недостатній рівень організації роботи і контролю за роботою підлеглих, порушення правил етичної поведінки, а також одноразове грубе порушення трудової дисципліни, ОСОБА_4 звільнено з посади заступника начальника ГУ ДФС у Волинській області за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу був акт службового розслідування від 21 квітня 2015 року, згідно з яким 09 лютого 2015 року близько 14:00 год. на вул. Кравчука в м. Луцьку під час отримання неправомірної вигоди в сумі 400 тис. грн «на гарячому» затримано ОСОБА_4 та начальника управління ГУ ДФС у Волинській області Чуя В.В.

За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, що ОСОБА_4 не забезпечив належне виконання наказу ГУ ДФС у Волинській області від 13 січня 2015 року №10 «Про розподіл обов'язків між керівництвом ГУ ДФС Волинської області» щодо ефективної організації роботи структурних підрозділів та Положення про ГУ ДФС у Волинській області, що призвело до порушення відносно позивача кримінального провадження за статтею 368 КК України, у зв'язку з чим останній не дотримався вимог статей 10, 17 Закону України «Про державну службу», статті 139 Кодексу законів про працю України та статей 4, 6, 11, 12 Закону України «Про правила етичної поведінки».

Задовольняючи позов частково, окружний суд виходив з того, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади був факт вчинення ним корупційного діяння. Суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем неправильно кваліфіковано підставу звільнення позивача, оскільки звільнення відбулось за вчинення кримінального правопорушення, а не за порушення трудових обов'язків. Про дисциплінарний проступок відповідачу стало відомо 09 лютого 2015 року, у той час як оскаржуваний наказ прийнято 21 травня 2015 року, тобто з порушенням строку, передбаченим статтею 148 КЗпП України.

Апеляційний суд вважав, що зі змісту акту службового розслідування слідує, що позивач вчинив одне одноразове грубе порушення трудових обов'язків, яке проявилось у вчиненні ним кримінального правопорушення, і решта зазначених в акті порушень безпідставно віднесено відповідачем до одноразових грубих порушень, оскільки вони мають тривалий, а не разовий характер. Цей суд погодився з висновком окружного суду щодо пропуску строку накладення на позивача дисциплінарного стягнення.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла на час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності) дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Стаття 40 Кодексу законів про працю України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, згідно з якою, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

В пунктах 22 і 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, зокрема, на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України, судам необхідно з'ясовувати, чи мало місце порушення працівником своїх трудових обов'язків, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом, та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Відповідач, звільняючи позивача із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, виходив з того, що ОСОБА_4 не забезпечив належне виконання наказу ГУ ДФС у Волинській області від 13 січня 2015 року №10 «Про розподіл обов'язків між керівництвом ГУ ДФС Волинської області» щодо ефективної організації роботи структурних підрозділів та Положення про ГУ ДФС у волинській області, що призвело до порушення відносно позивача кримінального провадження за статтею 368 КК України, чим останній допустив порушення статей 10, 17 Закону України «Про державну службу», статті 139 Кодексу законів про працю України та статей 4, 6, 11, 12 Закону України «Про правила етичної поведінки».

Згідно з наказом ГУ ДФС у Волинській області від 13 січня 2015 року №10 «Про розподіл обов'язків між керівництвом ГУ ДФС Волинської області» Вандьо Р.В. установлено обов'язок по керівництву роботою структурних підрозділів ГУ ДФС у Волинській області, зокрема по управлінню податкового та митного аудиту.

Що ж до порушення позивачем статей 10, 17 Закону України «Про державну службу», то останні визначають основні обов'язки державних службовців та зміст Присяги державного службовця. Так само містить норму про загальні обов'язки працівників і стаття 139 КЗпП України, про яку йдеться в акті службового розслідування.

Тобто, відповідач звільнив ОСОБА_4 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, у той час як його звільнення фактично пов'язано з внесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України.

У зв'язку з цим суди правильно вважали, що позивача звільнено за обставин, які безпідставно кваліфіковано відповідачем як одноразове грубе порушення трудових обов'язків, під яким малось на увазі вчинення кримінального правопорушення, яке не доведено у встановленому порядку.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів про порушення відповідачем строку накладення дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як встановлено з акту службового розслідування, позивач вчинив дисциплінарний проступок у січні-лютому 2015 року, а датою його виявлення є оголошення йому підозри про вчинення злочину 10 лютого 2015 року, наказ ДФС України від 04 березня 2015 року про відсторонення від займаної посади на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року.

Враховуючи, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня його виявлення, при винесенні оскаржуваного наказу відповідач порушив строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 148 КЗпП України.

В цілому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо незаконності наказу відповідача про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади і, як наслідок, поновлення його на службі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня відсторонення від посади по день поновлення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України і Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Загородній А.Ф.

Заїка М.М.