Ухвала суду № 62019873, 12.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/34123/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Вербицької О.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Маріупольського виробничого підприємства «Азовреле» Українського товариства глухих

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року

у справі № 805/994/15-а

за позовом Маріупольського виробничого підприємства «Азовреле» Українського товариства глухих

до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсною та скасування податкової вимоги,

в с т а н о в и в :

Маріупольське виробниче підприємство «Азовреле» Українського товариства глухих (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - Інспекція), в якому просило визнати недійсною та скасувати податкову вимогу від 04 березня 2014 року № 192-25.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами позивача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за наслідками проведення перевірок прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 16 квітня 2009 року № 0000502342/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 197 020, 00 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 98 510, 00 грн.

- від 25 лютого 2010 року № 0000050700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 398 792, 00 грн. та донараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 197 060, 30 грн.

- від 25 лютого 2010 року № 0000040700/0, яким позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 220 512, 00 грн.

За результатами судового оскарження Підприємством вказаних податкових повідомлень-рішень ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року та від 27 березня 2013 року позовні заяви залишені без розгляду.

Визначені на підставі названих податкових повідомлень-рішень грошові зобов'язання позивачем у добровільному порядку на сплачені, у зв'язку із чим Інспекцією сформовано податкову вимогу від 04 березня 2014 року № 192-25 на суму 1 222 128,31 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податковим органом правомірно винесено оскаржувану податкову вимогу, оскільки грошові зобов'язання, що визначені на підставі податкових повідомлень-рішень, набули статусу узгоджених з дня набрання законної сили судовими рішеннями про оскарження податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (який був чинним на час прийняття спірної вимоги) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За визначенням наведеним у підпунктів 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Таким чином, податкова вимога може бути надіслана в разі існування в платника податків податкового боргу.

Як свідчать матеріали справи, позивач під час судового розгляду зазначав, що сума боргу, зазначена в податковій вимозі, є безнадійним податковим боргом, що підлягає списанню.

Відповідно до підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції. Безнадійним, зокрема, згідно підпункту «в» зазначеної норми, визнається податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Законом.

Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначений для розглядуваних правовідносин спеціальний строк позовної давності - 1095 календарних днів.

Підпунктом 15.2.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону встановлено граничні строки стягнення податкового боргу, зокрема, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Таким чином, з аналізу наведених норм податкового законодавства, що було чинним до 31 грудня 2010 року чітко слідує, що списанню підлягає податковий борг платника податків, юридичної особи щодо якого минув термін позовної давності 1095 календарних днів.

Податковим кодексом України (який набрав чинності з 1 січня 2011 року) положення щодо списання податкового боргу врегульовано наступним чином.

Так, відповідно до пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено строк давності - 1095 календарних днів, а пунктом 102.4 цієї статті передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому у числі й винесення податкової вимоги.

Як свідчать матеріли справи, попередні судові інстанції не встановили належним чином дату виникнення у Товариства податкового боргу на підставі податкових повідомлень-рішень від 16 квітня 2009 року № 0000502342/0, від 25 лютого 2010 року № 0000050700/0, № 0000040700/0.

Встановлюючи обставини дати виникнення податкового боргу у позивача слід виходити із наступного правового регулювання, чинного на час прийняття названих вище податкових повідомлень-рішень.

Порядок узгодження грошових зобов'язань в період винесення податкових повідомлень-рішень визначався положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.

У той же час податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі не сплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.

Днем узгодження податкового зобов'язання платника податків у разі апеляційного оскарження такого податкового зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження (частина п'ята пункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

У свою чергу, процедура адміністративного оскарження згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» закінчується:

- останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі, коли така заява не була подана у зазначений строк;

- днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

- днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

Водночас відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо ж сума узгодженого платником податків податкового зобов'язання не сплачена у встановлений строк, вона визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначався пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить десять днів.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.

Однак у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6 - 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.

Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов'язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого.

Таке розуміння правових норм викладене в листі Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2009 року №1275/10/13-09.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам слід було встановити дати звернення позивача до суду з позовами оскарження податкових повідомлень-рішень, що впливає на дату виникнення податкового боргу та набуття таким боргом статуту безнадійного.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Маріупольського виробничого підприємства «Азовреле» Українського товариства глухих задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній О.В. Вербицька