Рішення № 62013355, 12.10.2016, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2350/16-ц

2/705/887/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Умань справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2016 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В позові позивач вказує, що 24.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-0CV/029/2007, за яким банк на підставі кредитних заявок від 24.12.2007 року, 24.03.2008 року надав позичальнику кредит в сумі 22900 Швейцарських франків. Відповідач в свою чергу, зобовязався прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п. 1.6. Кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором (зокрема, в п.п. 1.4., 1.5. Кредитного договору). Згідно з п. 1.5.1. ч. 2 Кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється відповідачем щомісяця у розмірі та строки визначені у Графіку платежів. В позові позивач зазначає, що в якості забезпечення виконання грошових зобовязань за Кредитним договором 24.12.2007р. між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №SR-0CV/029007. Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Договору поруки поручитель прийняв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобовязань перед Кредитором (банком) за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобовязань. Також, п. 1.2 ст.1 Договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що банк може звернутись з вимогою про виконання боргових зобовязань як до боржника так і до поручителя, чи до всіх одночасно. В порушення умов Кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідачем не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачені відсотки. Враховуючи допущені порушення, банк, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 1.9 Кредитного договору предявив відповідачам досудові вимоги про повне повернення кредиту, (вимоги №3368, №3369, 3370 від 26.02.2016 року). Зобов'язання по Кредитному договору відповідачами не виконані, зокрема не виконується графік платежів, порушується порядок та строки сплати відсотків.

Позивач в позові вказує, що заборгованість відповідачів за кредитним договором складає:

- по кредиту станом на 01.03.2016р. складає 16813,39 Швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс Швейцарських франків до гривні на час розрахунку - 27,0302 за 1 Долар США) складає 454 469,29 гривень;

- несплачені відсотки за користування кредитом станом на 01.03.2016р. складає 3782,97 Швейцарських франків, що еквіваленті по курсу НБУ (курс Швейцарських франків до гривні на час розрахунку 27,0302 за 1 Долар США) складає 102254,43 гривень. Разом заборгованість за кредитним договором складає 556 723,72 гривень.

В позові вказано, що відповідно до пункту 1.9. Кредитного договору, ч.2 ст. 1050 та ч.2 ст. 1054 Цивільного кодексу України в разі порушення відповідачем своїх зобовязань за Кредити договором банк має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам комісії, вимагати виконання інших зобов'язань за Кредитним договором. Відповідно до п. 1 ст. 553, п. 1 та п.2 ст. 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржника. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Оскільки позичальником порушено умови кредитного договору, а поручителем добровільно не виконано взяті на себе зобовязання, то банк змушений був звернутися до суду з позовом та просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість в розмірі 556 723,72 грн., а також судові витрати.

04.05.2016 року на адресу суду за вх.. № 12099 від відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих грошових коштів. В зустрічній позовній заяві вказано, що 24.12.2007р. між ним та ЗАТ «ОТП Банк», перейменоване в ПАТ «ОТП Банк», укладено кредитний договір № МL-ОСV/029/2007 (далі Договір), відповідно до якого він отримав кредит в сумі 22 900, 00 доларів США. Відповідно до п. 2 частини 1 Договору, кредит йому видано на споживчі цілі, а тому, згідно із п.п. 22, 23 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», отриманий кредит є споживчим, а він відповідно є споживачем кредитної послуги. Вказує, що можливість застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» у даних правовідносинах підтверджується позицією НБУ, яким 10.05.2007 року прийнято Постанову № 168 та введено в дію «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі - Постанова № 168), що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за № 541/13808. Позивач в позові зазначає, що спірний Кредитний договір укладено з чисельними та грубими порушеннями норм цивільного законодавства, ЗУ «Про захист прав споживачів», відомчих документів НБУ інших нормативних актів, у звязку з чим порушені його права як громадянина та споживача фінансової послуги, тобто зазначений кредитний договір підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_1 вказує, що роблячи аналіз тексту Договору є очевидним, що перед його укладенням, а також під час його підписання Банк застосовував засоби омани та займався підприємницькою діяльністю, яка Законом визнається як нечесна. Позивач також в позові вказує, що текст спірного Договору він отримав в день його підписання і часу для його вивчення, осмислення та консультацій, в нього не було. На ту обставину, що він не має економічної освіти, про кредитні послуги, які надаються фінансовими установами, має тільки поверхневі знання, Банком уваги не звернуто та необхідної інформації не надано і не розяснено. Банк не виконав вимоги ч. 2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: - наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача: - тип відсоткової ставки; - орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням поверненням, зокрема такій, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); - варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; - податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; - переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.». Банком ці вимоги закону не виконані. ОСОБА_1 вказує, що йому не розяснено, які існують типи відсоткових ставок, не проведено розяснення який тип відсоткової ставки йому встановлено. Пунктом 3 ч.1 Договору визначено, що по кредиту встановлено плаваючу відсоткову ставку - фіксований відсоток в розмірі 5,99% річних + FIDR. Тобто, даним пунктом визначено тип відсоткової ставки, як змінний. Пунктом 4 ч.1 Договору визначено інший тип відсоткової ставки ануїтетними платежами, що передбачає собою щомісячне погашення кредиту та відсотків за його користування рівними частинами на протязі всього часу дії Договору. Додатком № 2 до Договору визначено, що відсоткова ставка встановлена в розмірі 11,49% річних. Таким чином зазначені пункти частини № 1 суперечать один одному, а також додатку № 2 і є такими, що прямо вводять його в оману, оскільки він був позбавлений можливості прогнозувати свої витрати при погашенні кредиту. Пунктом 4 спеціальної частини № 1 Кредитного договору передбачено його обовязок сплатити на користь Банку комісію за управління кредитом в розмірі: 169,95 Швейцарських франків за отримання першого траншу кредиту в сумі 11 330,05 Швейцарських франків; 84,23 Швейцарських франків за отримання другого траншу кредиту в сумі 5 615,76 Швейцарських франків; 84,24 Швейцарських франків за отримання третього траншу кредиту в сумі 5 615,77 Швейцарських франків. При укладенні Кредитного договору жодних доручень за плату вчиняти будь- які правочини від його імені та за його рахунок, він, як позичальник, Банку не надавав. Окремий договір комісії між ним та банком не укладався. ОСОБА_1 зазначає, що передбачена умовами Кредитного договору сплата комісійної винагороди в розмірі 338,42 Швейцарських франків від загальної суми кредиту несправедливою умовою договору та відповідно до положень ст. 18 ЗУ «Про захист споживачів» являється нікчемною з моменту укладення Кредитного договору. Тому ОСОБА_1 просить:

«…Визнати частково недійсними положення пункту 2 Частини № 1 кредитного договору МL-ОСV/029/2007 від 24 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ «ОТП Банк», перейменоване в ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1, в частині оплати комісії банку.

Визнати недійсними положення пунктів 1.4.1.1.2; 1.4.1.1.3; 1.4.1.1.4; 1.4.1.1.5 Частини № 2 кредитного договору МL-ОСV/029/2007 від 24 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ «ОТП Банк», перейменоване в ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1.

Визнати несправедливими умови пункту 3 кредитного договору МL-ОСV/029/2007 від 24 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ «ОТП Банк», перейменоване в ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1.

Визнати недійсним кредитний договір МL-ОСV/029/2007 від 24 грудня 2007 року укладеному між ЗАТ «ОТП Банк», перейменоване в ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1.

Стягнути з ПАТ «ОТП Банк» незаконно отримані кошти як комісію банку на загальну суму 338,42 Швейцарських франків, що еквівалентно на день подачі даної зустрічної позовної заяви 8 769,94 грн….».

04 травня 2016 року відповідно до ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих грошових коштів було обєднано в одне провадження з первісним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Представник позивача по первісному позову та представник відповідача по зустрічному позову - ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та вказував, що зустрічний позов вони не визнають, оскільки він безпідставний і необґрунтований.

ОСОБА_1, в судове засідання не зявився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Однак на адресу суду подав заяву, в якій просив справу слухати у його відсутність, за участю його представника ОСОБА_4 та просив суд відмовити ПАТ «ОТП Банк» у задоволенні позовних вимог. Крім того, 04.05.2016 року на адресу суду за вх.. № 12097 ОСОБА_1 було подано заперечення на позов ПАТ «ОТП Банк», в якому вказано, що позовна заява не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ній не зрозумілий її зміст, абсолютно відсутній виклад обставин, якими Банк обґрунтовує свої вимоги, не зазначено доказів, що підтверджують кожну обставину. Вказує, що Банком, в якості додатку до позовної заяви, подано «Розрахунок заборгованості», в якому зазначено загальну суму заборгованості за кредитом та загальну суму несплачених відсотків за користування кредитом. До цього доказу слід віднестись критично, оскільки у розрахунку заборгованості Банк мав за обовязок зазначити платежі за кожний платіжний період, яка сума зарахована на погашення кредиту, а яка на погашення відсотків, дату проведення цих платежів, тощо. Умовами кредитного договору передбачено, що (п. З частини 1) Банк застосовує плаваючу процентну ставку, яка складається із фіксованого відсотка + FIDR. Пунктом 4 частини 1 кредитного договору передбачено, що повернення кредиту проводиться ануїтетними платежами, тобто рівними частинами протягом дії кредитного договору. Додатком № 2 до Договору визначено, що відсоткова ставка встановлена в розмірі 11,49% річних. Ці пункти кредитного договору та додатку № 2 виключають один одного, а Банк в позовній заяві не зазначає, яку форму сплати відсотків ним застосовано. Виходячи із викладеного, зазначені документи жодним чином не можуть засвідчувати розмір кредитної заборгованості, оскільки така позиція жодним чином не має нічого спільного з законом та здоровим глуздом. За своєю правовою природою папірець з розрахунками не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст. ст. 57-59 ЦПК України, а також у ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Так відповідно до даної статті Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, облік може бути первинним та зведеним, кожна операція субєкта господарювання повинна підтверджуватися певними документами бухгалтерського обліку. Таким чином, Довідка (розрахунок заборгованості) за підписом особи, повноваження якої не підтверджено, не може бути належним доказом по справі. Це узгоджується з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 р. де зазначено, «Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 Цивільно-процесуального кодек» України).». ОСОБА_1 також вказує, що сама по собі довідка-розрахунок, надана банком в якості додатку, ґрунтується виключно на припущеннях. Зазначена позиція чітко відображена в рішенні Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. по справі 10/52 пд (щодо переліку документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарської операції), де зазначено, що: «Колегія суддів, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а так встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відповідачем на підтвердження безспірності своїх вимог, встановлено судами, не було подано первинних документів, щодо видачі кредиту здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому в нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем зазначеного у виконавчому написі, були безспірними». Крім викладеного, зазначає, що порядок видачі, приймання та обліку готівкової іноземної валюти регулюється згідно «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ № 337 від 14.08.2003 р. та зареєстрованої Міністерством юстиції України 05.09.2003 р. за № 768/8089. Вказує, що пунктом 8 глави 2 розділу III Інструкції встановлено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. ОСОБА_1 в запереченні вказує, що зазначена Інструкція № 337 є спеціальним нормативно - правовим актом, який має застосовуватись при складенні розрахунку заборгованості по валютному кредиту та під час вирішення справ у судах, які виникають на підставі договорів кредиту. Тому просить відмовити ПАТ «ОТП Банк» в задоволенні позову. Крім того, 23.05.2016 року ОСОБА_1 на адресу суду подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

ОСОБА_2, в судове засідання не зявилася, про місце, день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Однак на адресу суду подала заяву, в якій просила справу слухати у її відсутність, за участю її представника ОСОБА_4 та просили суд відмовити ПАТ «ОТП Банк» у задоволенні позовних вимог. При цьому на адресу суду за вх.. № 12098 від 04.05.2016 року ОСОБА_2 подала заперечення, в якому вказано, що 24.12.2007 року між нею та Банком укладено договір поруки, відповідно до якого вона взяла на себе зобовязання перед Банком відповідати по борговим зобовязанням ОСОБА_1 (пункт 1.1 Договору поруки). Вказує, що позов Банку про стягнення з неї, як поручителя, боргу по Договору не визнає, оскільки Банком пропущено строк для звернення до неї, як поручителя, з даним позовом. Після укладення 24.12.2007 р. договору поруки вона не отримувала жодного листа з Банку, в якому їй би повідомлялось про порушення ОСОБА_1 умов Договору. Тільки у квітні 2016 року вона отримала позовну заяву Банку, з якої довідалась про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору, після чого сам ОСОБА_1 їй повідомив, що протягом усього часу дії кредитного договору він допускав порушення його умов, оскільки постійно зростав курс іноземних валют до гривні і в нього не було можливості своєчасно та в повному обсязі виконувати умови Договору. Крім цього ОСОБА_1 повідомив, що останній платіж на погашення кредиту та сплати відсотків ним було зроблено у листопаді 2014 року. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Зазначає, що договором поруки, укладеним між нею та Банком, не встановлено строку, після якого порука припиняється. Пунктом 4.1 Договору поруки передбачено, що «…цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором…», однак дана умова Договору поруки не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 251, 252 ЦК України. Виходячи із цього підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. ОСОБА_1 на протязі всього часу дії Договору допускав порушення сплати коштів і погашення кредиту, а з грудня 2014 року він припинив погашати кредит. Останній платіж ним було зроблено 04.11.2014 р. у звязку з чим виникла заборгованість по кредиту. Таки чином, відповідач вважає, що перебіг шестимісячного строку для предявлення вимоги до неї як поручителя розпочався 27 грудня 2014 року та закінчився 27 червня 2015 року. Відповідач в запереченні зазначає, що саме в цей період часу банк мав законне право звернутись до неї, як поручителя, з вимогою про дострокове повернення кредиту. Банк звернувся до неї з позовом 16.03.2016 р., через 14,5 місяців після початку перебігу строку для предявлення вимоги до поручителя, тому шестимісячний строк Банком пропущено, що позбавляє його права предявляти їй, як поручителю, будь які вимоги та претензії. На підставі викладеного вона просить суд відмовити ПАТ «ОТП Банк» в задоволенні позову.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по первісному позову та представник позивача ОСОБА_1 по зустрічному позову ОСОБА_4 в судовому засіданні первісний позов не визнав, посилаючись на обставини, що викладені в запереченнях за підписами відповідачів по первісному позову. Також він вказував. що зустрічний позов є обґрунтованим і просив суд задоволити його в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені в зустрічному позові.

Вислухавши представників сторін, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

24.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-0CV/029/2007, за яким банк на підставі кредитних заявок від 24.12.2007 року, 24.03.2008 року надав позичальнику кредит в сумі 22900 Швейцарських франків. При цьому представник позивача в судовому засіданні вказував. що згідно з умовами кредитного договору кошти ОСОБА_1 надавались у Швейцарських франках, а відповідач ОСОБА_1 в зустрічному позові та його представник по дорученню ОСОБА_4 в судовому засіданні, не заперечуючи факту отримання кредиту, наполягали, що кредит ОСОБА_1 надавався в доларах США, а не у Швейцарських франках і погашення кредиту відповідачем ОСОБА_1 проводилось також в доларах США, що підтверджується квитанціями, які долучені до матеріалів справи. Через канцелярію суду дійсно були подані ксерокопії квитанцій, однак вказані ксерокопій не були ніяким чином посвідчені (завірені) та їх оригіналу суду під час розгляду справи по суті не надавалися.

Згідно з умовами укладеного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобовязався прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі, а також сплатити відповідну платню за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором. Згідно з п.1.5.1 з підпунктами ч. 2 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється відповідачем щомісяця у розмірі та строки визначені у графіку платежів.

Позивач в позові вказав, що Банком своє договірне зобовязання було виконано в повному обсязі. При цьому відповідач ОСОБА_1 зобов'язання по Кредитному договору не виконує згідно з умовами кредитного договору і тому утворилась заборгованість відповідачів за кредитним договором , що згідно розрахунку банку станом на 01.03.2016р. складає:

- по кредиту - 16813,39 Швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс Швейцарських франків до гривні на час розрахунку - 27,0302 за 1 Долар США) складає 454 469,29 гривень;

- несплачені відсотки за користування кредитом станом на 01.03.2016р. складає 3782,97 Швейцарських франків, що еквіваленті по курсу НБУ (курс Швейцарських франків до гривні на час розрахунку 27,0302 за 1 Долар США) складає 102254,43 гривень. Разом заборгованість за кредитним договором складає 556 723,72 гривень. При цьому розрахунок суми заборгованості викладений загальними цифрами: залишок заборгованості за кредитом та сума несплачених відсотків за користування кредитом за період з 24.09.2014 року по 29.02.2016 року( без розрахунку сум заборгованості по конкретним періодам згідно з умовами викладеними в кредитному договорі) і відображений у довідці, яка долучена до матеріалів позову позивачем ( а.с. 22). В свою чергу відповідач ОСОБА_1 подав через канцелярію суду 23.05.2016 року (а.с.90-91) заяву і додав до заяви «Про застосування наслідків пропуску строку позовної давності» «Таблицю сплати коштів ОСОБА_1 На погашення кредиту» із вказанням дат сплати по графіку, дат фактичної проплати відповідних сум по періодам та із вказанням конкретних сум проплати. Вказану таблицю склав сам ОСОБА_1, що підтверджується його підписом під даною таблицею.. Також він додав на підтвердження обставин, викладених у таблиці , як уже зазначалось, ксерокопії квитанцій про сплату коштів на погашення кредиту. Представник позивача по первісному позову в судовому засіданні з приводу дат і сум проплат вказаних у таблиці ОСОБА_1 чітко не висловився, посилаючись на необізнаність, оскільки суми заборгованості в довідці банку вказані без посилання на періоди і суми та дати проведення конкретних проплат відповідачем ОСОБА_1. Одночасно він вказував. що погашення могло відбуватися у будь-якій валюті, в т.ч. і в доларах США. Оскільки в послідуючому проводиться перерахунок на валюту кредиту.

Відповідно до пункту 1.9. Кредитного договору в разі порушення відповідачем своїх зобовязань за Кредити договором банк має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам комісії, вимагати виконання інших зобов'язань за Кредитним договором.

Як зазначено у частині № 1 п. 3 кредитного договору та частині № 2 п.1.4.1 з підпунктами, для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку +FIDR. Фіксований відсоток встановлено 5,99% річних.

Відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань по кредитному договору у порядку і на умовах визначена у частині № 2 п. 4 з підпунктами даного договору.

Графік погашення кредиту позивачем до матеріалів позову долучений не був і в судовому засіданні також представниками сторін не надавався.

До матеріалів позову позивачем додані досудові вимоги від 26.02.2016 року вих.. № 3368 та від 26.02.2016 року вих.. №3369 адресовані ОСОБА_1 ( в них ставиться вимога про необхідність протягом 30 днів з дати отримання відповідної вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов»язань за відповідним кредитним договором) та досудова вимога від 26.02.2016 року вих..№ 3370 адресована ОСОБА_2 ( в ній ставиться вимоги у зв»язку з порушенням умов кредитного договору позичальником, протягом 30 календарних днів з дня отримання цієї вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов»язань по відповідному кредитному договору). В досудових вимогах вказано що у випадку не виконання вимог викладених в них суми заборгованості будуть стягнуті в примусовому порядку . При цьому до матеріалів позову не долучені документи, які б підтверджували факт отримання відповідачами відповідних досудових вимог. Одночасно до суду позов позивачем було подано 21.03.2016 року.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір, відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст.626 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебігпозовноїдавностіпочинаєтьсязаново (чч. 1, 3ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Однак до матеріалів позову позивачем і відповідно при розгляді справи в суді представниками сторін не додавались докази на підтвердження обставин з приводу періоду проведення платежів та сум, які підлягали до сплати по відповідних періодах згідно з умовами кредитного договору № ML-0CV/029/2007 та відповідно не надавався детальний розрахунок заборгованості з посиланням на первинні документи..

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою.

Відповідно до ст.ст. 553-554 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ч. 2ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Частиною 2ст. 553 ЦК Українивстановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2007р. між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №SR-0CV/029007. Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Договору поруки поручитель прийняв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобовязань перед Кредитором (банком) за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобовязань.

Відповідно до ст. 1 договору поруки, поручитель зобовязується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобовязань перед кредитором та кредит ним договором в повному обсязі таких зобовязань.

Відповідно до ст. 4 договору поруки, даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 4ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.

.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін в судовому засіданні позичальником ОСОБА_1 спочатку виконувались зобов'язанняза кредитним договором. В послідуючому, протягом часу дії договору ОСОБА_1 допускав порушення його умов, однак суд позбавлений можливості на підставі наданих доказів визначити дату (період) починаючи з якої почалося порушення позичальником умов укладеного кредитного договору, що виразилося в несвоєчасній сплаті коштів на погашення кредиту.

В даному випадку, у звязку з невиконанням умов укладеного кредитного договору позичальником банк звернувся до суду з відповідним позовом 21.03.2016 року.

Представник відповідача по дорученню, як і відповідач ОСОБА_2 в запереченні на позов , в тому числі вказували на необхідність відмови у позові у зв»язку із пропуском, встановлених чинним законодавством строків звернення до суду, тобто наполягали на застосуванні строку позовної давності.

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.Як роз'яснено у п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зістаттею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконаннязобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до частини 1 ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строк дії договору і умови (підстави) його припинення визначається договором або законом, і він не є строком позовної давності, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права і якийможе бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із змісту ч. 1ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, заявивши даний позов, позивач не виконав, передбаченогостаттею 60 ЦПК України, процесуального обов'язку із доказування належними і допустимими доказами розміру і періоду виникнення боргу за кредитом та відсотками.

Як уже зазначалось, до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за кредитним договором МL-ОСV/029/2007 від 24.12.2007р., який виконаний станом на 01.03.2016р. Вказаний розрахунок не може бути належним доказом, який підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем, зі змісту даного розрахунку не вбачається розрахунку за періоди із вимогами про стягнення, з якими звернувся до суду позивач та які складові у нього були включені. Разом з тим, належним доказом наявності кредитної заборгованості є відповідні платіжні документи, або виписка про рух коштів на особовому рахунку позичальника. Як вбачається з розрахунку заборгованості залишок заборгованості за кредитом становить 16813,39 СHF, сума відсотків - несплачені відсотки за користування кредитом за період з 24.09.2014р. по 29.02.2016р. складає 3782,97 СHF, загальна сума заборгованості - 20596,36 СHF.

При цьому відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному ОСОБА_1 вказує, що останній платіж відбувся 04.11.2014 року у сумі 400 дол. США. , на підтвердження відповідного факту він додав таблицю сплати коштів та ксерокопії квитанцій. Тобто, в матеріалах справи наявні копії квитанцій про сплату боргу, які надав ОСОБА_1, однак квитанції про внесення грошових коштів не оформленні належним чином ( із врахуванням валюти кредиту), а оригінали даних квитанцій не надавалися для дослідження під час судового засідання суду, а надані не мають мокрої печатки банку..

Наданий позивачем по первісному позову розрахунок заборгованості за кредитом - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків Банку і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Банку до боржника.

Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту.

Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Проте, позивачем по первісному позову не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед Банком, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку є правильними.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов'язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір.

Відповідно до підп.3.1 п.3 Постанови № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Відповідно до підп.3.2 п.3 Постанови № 168 від 10.05.2007 року, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Відповідно до підп.3.3 п.3 Постанови № 168 від 10.05.2007 року , Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, необґрунтованість і недоведеність належними і допустимими засобами доказування заявлених ПАТ «ОТП Банк»» позовних вимог зумовлює відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих грошових коштів до задоволення не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Вказане повторно закріплено у ст. 627 ЦК України.

Таким чином, відповідно до вищенаведеної норми права сторони є вільними в укладанні договору і є вільними в виборі умов договору.

24.12.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-0CV/029/2007, за яким банк на підставі кредитних заявок від 24.12.2007 року, 24.03.2008 року надав позичальнику кредит в сумі 22900 Швейцарських франків.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав кредитні кошти в іноземній валюті ( що не заперечувалося стороною та його представником, окрім валюти в якій кредит був фактично наданий та в якій відбувалося погашення), а відповідач отримав те, на що розраховував - кошти в іноземній валюті на споживчі потреби.

Посилання позивача на ненадання зазначеної у ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" інформації - не відповідає дійсності, оскільки на кожній сторінці кредитного договору є підпис позичальника без будь-яких застережень.

Кредитний договір оформлено як письмовий документ, підписано сторонами, що свідчить про те, що сторонами досягнуто згоди з істотних умов договору.

В п. 1.11.2 частини 2 кредитного договору № ML-0CV/029/2007 міститься застереження в якому дослівно вказано, : « … Підписанням цього договору позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами банку та обов»язковими платежами передбаченими чинним законодавством України…».

Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1. щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1, якими він обґрунтовує позовні вимоги, є безпідставними, оскільки останній сам уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважав його справедливим.

Тобто, при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. про визнання недійсним кредитного договору № ML-0CV/029/2007 року, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На позивача покладений обовязок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач по зустрічному позову повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування. Таким чином, при викладених обставинах, у звязку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 11, 16, 256, 509, 526, 559, 631, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88,208, 209, 212, 214, 215, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-и днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Мазуренко