Рішення № 62001603, 05.10.2016, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 915/871/16

Господарський суд Миколаївської області у складі

судді Корицької В.О.,

при секретарі судового засідання Берко О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-93 від 18.04.2014 року,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 04/1271від 01.09.2016 року,

ОСОБА_3, довіреність № 04/1191 від 01.02.2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України,

01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720),

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз,

54000, м. Миколаїв, вул. Погранична (Чигрина), 159 (ідентифікаційний код 05410263),

про стягнення грошових коштів у сумі 2 203 525,04 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз про стягнення грошових коштів у сумі 2 203 525,04 грн.

Ухвалою суду від 09.08.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.08.2016 року.

Ухвалою суду від 29.08.2016 року розгляд справи відкладено на 13.09.2016 року у звязку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду від 09.08.2016 року щодо надання доказів доплати судового збору в сумі 29 747,60 грн., а також необхідністю витребування додаткових доказів.

13.09.2016 року у судовому засіданні оголошено перерву до 05.10.2016 року.

05.10.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили.

У поданому суду відзиві (а.с. 56-59) зазначили наступне.

В порушення п. 3.4 Договору на купівлю-продаж природного газу № 13-399-ПР від 31.01.2013 року (далі Договір) позивач не повернув відповідачу оригінали підписаних актів приймання-передачі природного газу, які підтверджують факт здійснення господарської операції, а також є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

У звязку із невиконанням позивачем свого обовязку за Договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобовязання здійснення остаточного розрахунку, а також право на нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобовязання.

Враховуючи, що строк виконання зобовязання не настав, представники відповідача просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У наданих суду додаткових поясненнях до відзиву (а.с. 83-84) представником відповідача також зазначено наступне.

Із посиланням на п. 11 Договору відповідач вказує, що оскільки Договір припинив дію з 30.06.2015 року, а зобовязання щодо сплати виконано відповідачем 27.11.2014 року право позивача на нарахування пені відповідно до п. 7.2 Договору не виникло.

Крім того, при нарахуванні пені та 3 % річних позивачем в період нарахування включений день фактичної оплати боргу, також невірно нараховані інфляційні втрати, у звязку з чим відповідачем здійснено контррозрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат (а.с. 85-89)

Крім того, 13.09.2016 року відповідач звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних в сумі 11 597,81 грн., нарахованих за період лютий, липень 2013 року (а.с. 81-82).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

31.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз (далі відповідач, покупець) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 13-399-ПР (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди № 8 від 22.12.2014 року) продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ (далі газ), а покупець зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах Договору (а.с. 15-19).

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим субєктам господарювання, які є кінцевими споживачами газу (далі споживачі покупця).

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ.

Відповідно до п. 5.3 Договору у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обовязковою для сторін за Договором з моменту введення її в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до Договору.

Сторонами Договору підписано 14 додаткових угод до Договору, якими неодноразово змінювались п. 5.2 Ціна газу, п. 2.1 Кількість та якість газу та інші умови Договору (а.с. 20-35).

Відповідно до п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014 року) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідно до п. 11 Договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 23.03.2015 року) Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Згідно до п. 9.2 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки. (редакція цього пункту діяла до 18.03.2014 року)

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобовязання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивачем на виконання умов договору у 2013-2014 роках був поставлений природний газ на загальну суму 88 817 928,07 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу (а.с. 36-42).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, пунктом 6.1 Договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідачем проведено оплату за отриманий природний газ у сумі 88 817 928,06 грн., що підтверджується довідкою по операціям Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз за період з 01.01.2013 року по 30.09.2015 року (а.с. 44-47).

Проте, оплата поставленого товару здійснена відповідачем з порушенням строку, визначеного п. 6.1 Договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, заборгованість у сумі 0,01 грн. залишилась несплаченою.

Так, позивачем нараховано пеню в сумі 9 680,64 грн., 3 % річних у сумі 345 005,49 грн., інфляційні втрати в сумі 1 848 838,90 грн.

Детальний розрахунок сум, заявлених до стягнення, наявний у матеріалах справи (а.с. 9-14)

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 9 680,64 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 року, яка поширила свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2013 року, та діяла до 22.12.2014 року) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, покупець зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. (п. п. 5 та 8 додаткової угоди)

У подальшому додатковою угодою №8 від 22.12.2014 року сторони п. 7.2 договору встановили у новій редакції: "У разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.1 договору, з покупця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу".

Вказана додаткова угода набула чинності з 22.12.2014 року (п. 6 додаткової угоди)

Період, за який позивач просить стягнути пеню становить з 20.11.2014 року по 27.11.2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що підстави для нарахування пені відсутні, оскільки неустойка нарахована у період дії редакції п. 7.2 договору, встановлену додатковою угодою №2 від 31.12.2013 року.

Отже, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 345 005,49 грн. та інфляційних втрат у сумі 1 848 838,90 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування по кожному окремому зобовязанню, при цьому, при визначенні періоду прострочення позивачем враховано день фактичної сплати суми заборгованості.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 9.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014 року, яка поширила свою дію в цій частині з 18.03.2014 року) сторони визначили, що у разі недосягнення сторонами згоди щодо вирішення спорів (розбіжностей) за цим договором спір передається на вирішення в господарські суди.

Отже, до правовідносин щодо стягнення 3% річних застосовуюється загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Позовна заява подана до суду 06.08.2016 року, а вимоги щодо стягнення 3% річних заявлені за період з 20.02.2013 року по 27.11.2014 року. Отже, щодо вимог про стягнення 3 % річних за лютий, липень 2013 року строки позовної давності пропущені.

Судом за допомогою програми Законодавство здійснено перерахунок 3 % річних з урахуванням положень пункту 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань та ст. 257 ЦК України, в результаті чого розмір 3 % річних склав 328 737,01 грн., тобто в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем, судом встановлено, що розрахунок здійснено по кожному окремому зобовязанню, при цьому позивачем не враховані положення абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, відповідно до яких індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом за допомогою програми Законодавство здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням положень п. 1.9, абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань та встановлено, що розмір інфляційних втрат склав 1 575 639,69 грн., тобто в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна заборгованість за договором на купівлю-продаж природного газу № 13-399-ПР від 31.01.2013 року в сумі 0,01 грн., 3 % у сумі 328 737,01 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 575 639,69 грн., тобто позов підлягає частковому задоволенню.

Заперечення відповідача щодо ненастання строку виконання зобовязання у звязку з неповерненням позивачем оригіналів підписаних актів приймання-передачі природного газу відхиляються судом, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014 року) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта.

Слід також зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу. Тому час підписання сторонами відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Вказаної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 05.09.2016 року у справі № 904/11154/15.

При цьому суд зауважує, що основна заборгованість відповідачем була сплачена в повному обсязі, не дивлячись на відсутність підписаних зі сторони позивача актів прийому-передачі, що свідчить про визнання об'ємів та вартості спожитого газу.

Крім того, відсутність мотивованої письмової відмови від підписання актів прийому-передачі ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України у встановлені п. 3.4 договором строки також свідчила про погодження постачальником спожитих відповідачем об'ємів газу за обумовленою сторонами у договорі ціною, а тому ТОВ Миколаївгаз Збут зобов'язано було вчасно оплачувати фактично спожитий газ.

Всі ці обставини у сукупності свідчать про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 33 052,88 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 28 565, 65 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Миколаївгаз (54000, м. Миколаїв, вул. Погранична (Чигрина), 159, ідентифікаційний код 05410263) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) грошові кошти в загальній сумі 1 932 942, 36 грн., з яких:

- 0,01 грн. основного боргу;

- 328737, 01 - 3 % річних,

- 1 575 639, 69 грн. - інфляційних втрат,

- 28 565, 65 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги до канцелярії господарського суду Миколаївської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у випадку проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення з дня підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складений 10.10.2016 року.

СуддяВ.О. Корицька