Рішення № 61996139, 06.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-ц/796/9636/2016 Головуючий в 1 інстанції - Васалатій К.А.

Доповідач - Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарях - Гарматюк О.Д., Дима О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ВасютенкоАнжели Миколаївни та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору: ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом відповідачів про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Свої позовні вимоги обгрунтовувала тим, що рішенням Київської міської ради №701/4139 від 29.04.2010 р. «Про передачу гр. ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» їй було передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, на яку вона отримала Свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 20.03.2014 року.

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 701/4139 від 29.04.2010 року, в якому стверджував, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2, який збудовано на земельній ділянці по АДРЕСА_1. ОСОБА_2 вважав себе власником вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М., і який зареєстровано в реєстрі за № 826, та на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2013 р., який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М., й зареєстровано в реєстрі за № 843.

При цьому позивачка вказувала, що у відповідності до договору купівлі-продажу від 04.10.2013 р. та договору купівлі-продажу від 10.10.2013 р. ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив частини будинку за адресою АДРЕСА_2, якого не існує, здійснено продаж частин будинку, що розташований на земельній ділянці, яка була надана їй.

Позивачка вважає, що договір купівлі-продажу від 04.10.2013 р. та договір купівлі - продажу від 10.10.2013 року не містять істотної умови щодо кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розміщено будинок, частини якого було продано, й договори було укладено щодо частин будинку, який не ведений в експлуатацію та який є самочинним будівництвом, побудований на її земельній ділянці, а тому договори купівлі-продажу мають бути визнані недійсними.

04.09.2014 р., після звернення її до суду з даним позовом, між нею та ОСОБА_7 і ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Михайленком С.А. та який зареєстровано в реєстрі за № 3987, відповідно до якого вона передала у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в наступних частках: ОСОБА_5 набула право власності на 6/10 часток у праві власності на земельну ділянку, а ОСОБА_7 набув право власності на 4/10 часток у праві власності на земельну ділянку.

03.12.2014 р. під час розгляду даної справи судом було постановлено ухвалу щодо залучення до участі в справі третю особу із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_5, яка звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа; приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

У обгрунтування своїх вимог ОСОБА_5 зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 04.10.2013 р. та договору купівлі-продажу від 10.10.2013 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 будинок номер АДРЕСА_1 який самочинно та незаконно збудовано на земельній ділянці по АДРЕСА_1, на яку у ОСОБА_4 на момент будівництва будинку не було жодних прав, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М. повинна була відмовити в посвідченні договору купівлі-продажу від 04.10.2013 року та договору купівлі-продажу від 10.10.2013р. через відсутність у ОСОБА_4 документа на земельну ділянку, на якій самочинно збудовано будинок, частини якого за вказаними договорами було відчужено. Укладення оскаржуваних договорів було вчинено без здійснення перевірки існування адреси майна та договори не містять істотну умову щодо кадастрового номера. Договори купівлі-продажу було оформлено на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року, яке було ухвалено з порушеннями чинного законодавства. Будинок, частини якого було відчужено, є самочинним, будівництвом, яке не введено в експлуатацію та побудовано на земельній ділянці, яка не була виділена ОСОБА_4

ОСОБА_9В звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності, в якому посилався на те, що він на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 06 квітня 2001 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2. В подальшому він 1/2 частини цього житлового будинку за договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 10 липня 2003 року продав ОСОБА_2, а 01.12.2004 р. ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 Ѕ частини цього будинку і з цього часу ОСОБА_4 є власником всього будинку АДРЕСА_2.

При цьому 14.10.2005 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений договір будівельного підряду № 15, згідно з п. 1.1 якого ОСОБА_6 зобов'язувався виконати роботи з будівництва нежитлової будівлі площею 500 кв.м, що розташована за адресою: вул. Булгакова, 9 у м. Києві, та жилого будинку площею 117,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до проектно-кошторисної документації, яку ОСОБА_9 передає підрядникові та приймає об'єкти і оплачує роботу підрядника. Згідно з додатком № 1 до цього договору будівельного підряду ОСОБА_4 та ОСОБА_6 затвердили склад та зміст проектно-кошторисної документації будівельних робіт по нежитловій будівлі по вул. Булгакова, 9 у м. Києві, загальною площею 500 кв.м, в сумі 700 тис. грн, а по житловому будинку літ. «А», загальною площею 117,6 кв.м, по АДРЕСА_2. Києві - 300 тис. грн.

На підставі акта виконаних робіт від 14.10.2006 р. сторони погодили, що підрядник не в повному обсязі виконав умови договору будівельного підряду від 14.10.2005 р. № 15, оскільки вартість будівельних матеріалів значно зросла, у зв'язку з чим подальше проведення будівельних робіт з будівництва нежитлової будівлі по вул. Булгакова, 9 у м. Києві, загальною площею 500 кв.м, є економічно недоцільним, а тому сторони не вважають себе зв'язаними умовами відповідного договору і вважають, що підрядник належним чином виконав будівельні роботи з будівництва житлового будинку літ. «А», загальною площею 117,6 кв. АДРЕСА_2 при цьому ОСОБА_4, як замовник стверджує, що прийняв виконані роботи і претензій щодо їх кількості не має, а відповідач як підрядник отримав оплату за виконані ним роботи.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2013 р. у справі № 759/1 1835/13-ц визнано за ОСОБА_4 право власності на будинковолодіння, яке складається із житлового будинку Літ. «А» загальною площею 117,6 кв.м. (житловою площею 37,6 кв.м.) АДРЕСА_2.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2014 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2013 р. та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.05.2015 р. у справі № 6-39356ск14 скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2014 р. та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.08,2013р., і справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності було направлено на новий розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.06.2015 р у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності було залучено до участі в справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, та постановлено ухвалу щодо передачі справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3,, ОСОБА_7, ОСОБА_5, Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, про визнання права власності за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28.08.2015 р. було об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та цивільну справу № 759/11835/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.06.2013 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М., і який зареєстровано у реєстрі за номером 826.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.10.2013 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М. і зареєстровано у реєстрі за номером 843.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності - відмовлено.

В апеляційній скарзі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ВасютенкоА.М., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підтримав апеляційні скарги з підстав та доводів, що викладені в них.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М. підтримала свою апеляційну скаргу з підстав та доводів, що викладені в них. Вказувала, що відповідно до чинного законодавства України, яке було чинне на час посвідчення оспорюваних договорів, вимоги ч. 2 ст. 377 ЦК України, п.1.8 Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮ України від 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрованого в МЮ України 22 лютого 2012 року за №282/2095, до посвідчених нею договорів відчуження Ѕ частини будинку АДРЕСА_2 не можуть бути застосовані.

Представник позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проти апеляційних скарг заперечували, вважаючи рішення суду законним.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради №701/4139 від 29.04.2010 р. «Про передачу гр. ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Гамарника, 24-в в Оболонському районі міста Києва» позивачці ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, на яку ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 20.03.2014 року.

14.10.2005 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був укладений договір будівельного підряду № 15, згідно з п. 1.1 якого ОСОБА_6 зобов'язувався виконати роботи з будівництва нежитлової будівлі площею 500 кв.м, що розташована за адресою: вул. Булгакова, 9 у м. Києві, та жилого будинку площею 117,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до проектно-кошторисної документації, а ОСОБА_9, як замовник зобов»язався передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію та прийняти об'єкти і оплатити роботу підрядника. Згідно з додатком № 1 до цього договору будівельного підряду ОСОБА_4 та ОСОБА_6 затвердили склад та зміст проектно-кошторисної документації будівельних робіт по нежитловій будівлі по вул. Булгакова, 9 у м. Києві, загальною площею 500 кв.м, в сумі 700 тис. грн.., а по житловому будинку літ. «А», загальною площею 117,6 кв.м, по АДРЕСА_2. Києві - 300 тис. грн.

На підставі акту виконаних робіт від 14.10.2006 р. сторони погодили, що хоча підрядник і не в повному обсязі виконав умови договору будівельного підряду від 14.10.2005 р. № 15, оскільки вартість будівельних матеріалів значно зросла, у зв'язку з чим вони визначили, що подальше проведення будівельних робіт з будівництва нежитлової будівлі по вул. Булгакова, 9 у м. Києві загальною площею 500 кв.м, є економічно недоцільним, а тому сторони не вважають більше себе зв'язаними умовами відповідного договору і вважають, що підрядник належним чином виконав будівельні роботи з будівництва житлового будинку літ. «А», загальною площею 117,6 кв. АДРЕСА_2 при цьому ОСОБА_4, як замовник стверджує, що прийняв виконані роботи і претензій щодо їх кількості не має, а відповідач як підрядник отримав оплату за виконані ним роботи.

В листі-вимозі від 14.02.2006 р. ОСОБА_6 вказував про те, що ОСОБА_4 не оплатив його роботу за договором будівельного підряду від 14.10.2005 р. №15 у сумі 1 млн. грн. у термін до 13 лютого 2006 р. та , посилаючись на п.2.4. вказаного договору, заявив, що внаслідок несплати позивачем за будівельні роботи до нього перейшли права власності на вказані об'єкти нерухомості.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2013р. було задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та визнано право власності на будинковолодіння, яке складається із житлового будинку літ. «А» загальною площею 117,6 кв.м ( житловою площею 37, 6 кв.м) по АДРЕСА_2

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2014 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2013 р. та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності на будинок.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.05.2015 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2014 р. та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.08,2013 р., а справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права власності було направлено на новий розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст. 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 не був ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки, земельна ділянка йому у встановленому порядку не відводилась, оскільки рішенням Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 701/4139 земельна ділянка АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій ОСОБА_4 самочинно збудував будинок, АДРЕСА_2

У відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16.05.2012 р., викладеної в справі № 6-42цс12, яка є обов»язковою для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, будівництво будинку на земельній ділянці, яка забудовнику не відводилась, не дає підстав для визнання за ним права власності на вже збудований будинок.

Правовою позицією Верховного Суду України від 04.12.2013 р. у справі № 6-130це 13 визначено, що об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що ОСОБА_3, як власник земельної ділянки, на момент самочинного будівництва заперечувала щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на будинок АДРЕСА_2, а ОСОБА_5, як новий співвласник земельної ділянки, на якій збудовано АДРЕСА_2, у судовому засіданні також заперечувала щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на вказаний будинок, вказуючи на порушення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 їх прав на землю.

Та обставина, що в подальшому на підставі договору купівлі продажу від 21.07.2015 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 6/10 частин спірної земельної ділянки, а ОСОБА_7 4/10 частин спірної земельної ділянки, яку 21.07.2015р. ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7, не є підставою для визнання права власності на самочинно збудований будинок, оскільки земельна ділянка у встановленому порядку не виділялася під уже збудоване нерухоме майно, порядок користування земельною ділянкою між її співвласниками не визначений, й частки земельної ділянки не виділені в натурі. Належних та допустимих доказів того, що вказана будівля знаходиться на 4/10 частинах земельної ділянки, які ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7, справа не містить.

Крім того, у відповідності з роз'ясненнями, викладеними в п. 15 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 Цивільного кодексу України). У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. №534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

ОСОБА_4 не надано суду доказів щодо введення в експлуатацію будинку по АДРЕСА_2

Посилання ОСОБА_4 на наявність укладеного між ним та ОСОБА_6 Договору підряду від 14.10.2005 р. не є підставою для визнання за ним права власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Постановою Київського апеляційного суду від 04.12.2014 р. задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 701/4139 від 29 квітня 2010 року про відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.10 га. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Цим же рішенням встановлено відсутність факту присвоєння уповноваженим органом поштової адреси: АДРЕСА_3 АДРЕСА_2АДРЕСА_2, літ. А, АДРЕСА_3 літ. А. та відсутність у 2007 році будь-яких будівель на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, позивачем ОСОБА_4 не надано до суду належних та переконливих доказів набуття ним права власності (користування) земельною ділянкою, на якій ним самочинно збудовано будинок АДРЕСА_2, як і доказів того, що самочинно здійснене ним будівництво відповідає будівельним нормам і правилам, не порушує охоронюваних законом прав і інтересів інших осіб, та що самочинно збудований будинок прийнятий в експлуатацію, таких обставин та доказів не встановлено і в судовому засіданні, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на будинковолодіння, яке складається із житлового будинку Літ. «А» загальною площею 117,6 кв.м. (житловою площею 37,6 кв.м.) АДРЕСА_2, обґрунтовано відмовивши в позові ОСОБА_4

Судом також встановлено, що в період чинності рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2013р. про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, яке в подальшому було скасовано як незаконне, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А.М., і який зареєстровано в реєстрі за № 826, на підставі якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив Ѕ частину будинку АДРЕСА_2

10.10.2013 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ВасютенкоА.М. й зареєстрований в реєстрі за № 843, згідно з яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив ще Ѕ частину будинку АДРЕСА_2

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, а саме; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам - частина 1; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності - частина 2; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі - частина 3; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - частина 4; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - частина 5; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей - частина 6.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На підставі правової позиції Верховного Суду України, викладеної в справі №6-130 цс 13, яка є обов»язковою для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані ( реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності (ч.2 ст.376 ЦК України).

Враховуючи факт відсутності у ОСОБА_4 права власності на самочинно збудований будинок по АДРЕСА_2, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договори купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року та 10.10.2013 р. суперечать Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а тому обґрунтовано визнав вказані договори недійсними.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є неналежними позивачами, оскільки їх права не порушені, не заслуговують на увагу.

Як видно зі справи, у червні 2014 року ОСОБА_2 звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом щодо оскарження рішення Київської міської ради щодо надання земельної ділянки ОСОБА_3, в якому посилався на те, що він є є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі спірних договорів купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року та від 10 жовтня 2013 року, який укладено між ним та ОСОБА_4, відповідно до яких ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність по 1/2 частині будинку номер АДРЕСА_2 за кожним договором.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року було відмовлено в задоволені вказаного позову ОСОБА_2

Тобто, вже після звернення ОСОБА_3 до районного суду з даним позовом, ОСОБА_2, використовуючи посилання на спірні договори купівлі-продажу, продовжував оскаржувати рішення Міськради, на підставі якого ОСОБА_3 отримала земельну ділянку у власність.

Крім того, ОСОБА_2, який наявністю спірних договорів купівлі - продажу будинку підтверджує своє право власності на незаконно збудований будинок, продовжує порушувати права ОСОБА_3, оскільки вона позбавлена можливості виконати вимоги припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у зв'язку з будівництвом вказаного будинку, а тому притягнута до адміністративної відповідальності, наразі відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 штрафів за самочинне будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2, що був збудований ОСОБА_4

ОСОБА_2 також звернувся в Оболонський районний суд м.Києва з позовом до ОСОБА_5 про виділення йому частки земельної ділянки в натурі, вказуючи на те, що він на підставі Договору № 826 та Договору № 843 є власником збудованого будинку. Порядок користування земельною ділянкою між її співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не визначений, й частки земельної ділянки не виділені в натурі, належних та допустимих доказів того, що вказана будівля знаходиться на 4/10 частинах земельної ділянки, які ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7, суду не надано.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є неналежними позивачами, є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що судом в мотивувальній частині рішення помилково зроблений висновок про те, що при укладенні спірних договорів купівлі-продажу були порушені вимоги ч.2 ст.377 ЦК України у зв'язку із відсутністю в договорах кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку переходить з переходом права власності на Ѕ частину будинку при посвідченні договорів купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків)

Частиною 1 статті 120 Земельного Кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Із системного аналізу наведених норм можна зробити висновок про те, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою лише того договору, який передбачає перехід права на земельну ділянку. Це є договори, за якими до набувача переходить право власності на житловий будинок, будівлю та споруду, як цілісний об'єкт.

Між тим, спірні договори купівлі-продажу передбачали перехід права власності на частку у праві спільної часткової власності на будинок й не містили переходу права на земельну ділянку, а тому внесення до таких договорів відомостей стосовно земельної ділянки є не обов'язковим. Окрім того, відсутність у вказаних договорах купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки не впливає на права та інтереси позивачки ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5 в цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ч.2 ст.377 ЦК України, змінивши судове рішення в частині правового обґрунтування.

Керуючись 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжели Миколаївни - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року в частині правового обґрунтування змінити: виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на ч.2 ст.377 ЦК України.

В решті дане рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: