Рішення № 61995122, 29.09.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9578/15-ц

Провадження № 2/344/1353/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Струк Л.

позивача ОСОБА_1, її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 їх представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання факту, визнання права власності на частку, визнання недійсним свідоцтва, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що з січня 2004 року позивачка та ОСОБА_7 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, у них народилась донька, яку вони спільно доглядали і виховували. ОСОБА_7 розірвав шлюб із відповідачкою, про що судом ухвалено судове рішення, яке вступило в законну силу 08/12/2003 року, в якому також було вказано на припинення фактичних шлюбних відносин відповідачки та ОСОБА_7 Під час спільного проживання сторони придбали рухоме майно, серед якого автомобіль КІА ОРТІМА. Автомобіль придбано за спільні грошові кошти, його використовували виключно в інтересах сім`ї позивача та ОСОБА_7 Будь-які відносини ОСОБА_7 та відповідачки було припинено, відповідачка не брала участі у придбанні спірного рухомого майна та автомобіля, для задоволення потреб відповідачки автомобіль не використовувався. Тому позивачка просила суд визнати факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнати її спадкоємцем четвертою черги, визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частки в праві власності на спірний автомобіль, визнати за нею право на 1/2 частки в праві власності на спірний автомобіль.

В судовому засіданні позивачка надала перед судом пояснення про те, що з 2002 року зустрічалась із ОСОБА_7, в 2003 році спільно відпочивали, після цього дізналась, що завагітніла, ОСОБА_7 повідомив, що все ще одружений, але буде розривати шлюб і жити із позивачкою та їх дитиною; в листопаді місяці було отримано судове рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та відповідачки; в позовній заяві в справі про розірвання шлюбу ОСОБА_7 особисто було вказано про те, що він не проживає спільно із відповідачкою, сімейного життя не веде; з часу п`ятого місяця вагітності позивачки вона постійно спільно проживала із ОСОБА_7 як члени сім`ї; відповідачка приходила за місцем проживання позивачки та ОСОБА_7 та просила його повернутись, однак він відповів відмовою на повернення до неї; в 2007 році батьки позивачки придбали квартиру на АДРЕСА_3, в яку позивачка переїхала для проживання спільно із ОСОБА_7; позивачка та ОСОБА_7 спільно проживали в одному житлі як члени сім`ї, спільно працювали за одним і тим же місцем роботи, спільно проводили дозвілля, спільно відпочивали; ОСОБА_7 виконував батьківські обов`язки доглядав та виховував їх із позивачкою доньку, доньку брали із собою на роботу; ОСОБА_7 ніколи не представляв відповідачку в якості своєї дружини; позивачка та ОСОБА_7 спільно проживали, спільно організовували та проводити їх побут, все робили разом і разом та за спільні грошові кошти придбали автомобіль КІА Оптіма; абсолютно усі оригінали банківських карток та платіжні документи знаходяться за місцем проживання позивача. Також позивачка надала пояснення про те, що вона із ОСОБА_7 вважали, що судове рішення, яке вступило в законну силу, є фактом припинення шлюбу ОСОБА_7 та відповідачки, а також їм не було відомо про необхідність реєстрації відповідного рішення в органі РАЦС. З часу спільно проживання позивачка вважала себе членом сім`ї ОСОБА_7 і так само він вважав її такою. Позивачка доглядала ОСОБА_7 в лікарні кожного дня і він просив її поділити належне йому майно між своїми доньками. Напередодні смерті ОСОБА_7 позивачка як і завжди доглядала його в лікарні, помила його і залишила, оскільки домовилась з ним, що йде вибирати плаття їх малолітній доньці на весілля, яке передбачалось відвідати, а хвороба ОСОБА_7 як було домовлено не повинна бути перешкодою для відвідування його донькою весілля.

Після того вона залишила лікарню і в наступному, по телефону її повідомили, що ОСОБА_7 помер, а його тіло для вчинення обрядів першим приїхав і вже забрав брат відповідачки, який є священником. При цьому брат відповідачки, який представлявся священнослужителем, отцем ОСОБА_8 і проживав на Закарпатті повідомив позивачку, що у нього начебто зламався автомобіль і він просив дати йому в тимчасове користування автомобіль позивачки для перевезення тіла її чоловіка, для придбання засобів для траурних церемоній, для організації поховання, після цього священнослужитель обіцяв повернути спірний автомобіль, а також брат відповідачки просив передати йому усі документи ОСОБА_7 для отримання свідоцтва про смерть та для його поховання. Документи та грошові кошти, виділені за місцем роботи ОСОБА_7 позивачка передала брату відповідачки, який в наступному відмовився повернути спірний автомобіль.

В судовому засіданні представник позивача надав перед судом пояснення про те, що ОСОБА_7 у судовому порядку розірвав шлюб з відповідачкою, протягом тривалого часу не проживав з нею, не вів з нею спірного господарства, проживав в іншій сім`ї яку створив із позивачкою. Оскільки нотаріусом видано свідоцтва без врахування зазначених в позові обставин, тому ним порушено порядок видачі відповідних свідоцтв та порушено права позивачки.

Раніше пред`являла позов і просила залишити його без розгляду, оскільки передбачала врегулювати спір з відповідачкою добровільно, але відповідачка не вчинила дій для добровільного вирішення спору.

В судовому засіданні позивачка надала пояснення про те, що шлюбу із ОСОБА_7 вони не реєстрували, оскільки планували здійснити таку реєстрацію на її ювілей.

Представник позивачки надав перед судом пояснення про те, що відносини ОСОБА_7 та позивачки не є шлюбними, але вони є сімейними відносинами чоловіка та жінки, які спільно проживають, спільно ведуть господарство і побут, мають спільну дитину від їх спільного проживання, разом і за спільні грошові кошти оплачували свій побут і відпочинок, за спільні кошти придбавали абсолютно усе майно протягом спірного періоду та разом за спільні кошти придбали спірний автомобіль, який в наступному шляхом обману і зловживання довірою до свого священнослужіння було вилучено братом відповідачки в час смерті і поховання ОСОБА_7 та трауру позивачки за ним.

Також представник позивача надав пояснення про те, що допитана в якості свідка ОСОБА_4 надавала абстрактні показання загального характеру щодо обставин проживання її батька з відповідачкою, оскільки не змогла повідомити де її батько працював: ні назви, ні місця знаходження, ні характеру діяльності організації, чи виду діяльності її батька, коли начебто він залишав житло, коли до нього повертався, чому ніколи не підвозив її до місця навчання, чому не проводив із нею час; також свідок надала показання про те, що ніколи не бачила позивачку, але приховала ту обставину, що під час спільного проживання ОСОБА_7 з позивачкою свідка брали з собою для відпочинку на море, крім цього свідок є донькою відповідачки, а в наступному позивач пред`явив позов і до свідка, хоча надалі просив залишити позов в цій частині без розгляду.

Крім цього представник позивача надав пояснення про те, що усі свідки позивачки є сторонніми особами, які безпосередньо не зацікавлені в результатах вирішення даного спору, не перебувають в підпорядкуванні позивачки, однак усі свідки відповідачки є її прямими родичами, а брат відповідачки безпосередньо вчинив дії щодо введення в оману позивачки щодо дійсних своїх намірів вилучив документи із автомобіля та забрав у позивачки спірний автомобіль під зобов`язання повернути його, вказані дії здійснив в час трауру позивачки, під виглядом необхідності здійснення священнослужіння; свідок ОСОБА_9 протягом спірного періоду перебував на роботах в м. Москва і не був очевидцем спільного проживання ОСОБА_7 з будь-ким.

Позивач неодноразово уточнював позов, пред`являв нові вимоги, подав суду заяву з вимогами до ОСОБА_5, не зазначивши її в якості відповідача, а в наступному просив суд про залишення позову в частині своїх прохань без розгляду.

Двічі судом ставилось на обговорення учасників питання про залучення до розгляду даного спору доньок позивачки та відповідачки. Двічі усі сторони та їх представники в судовому засіданні категорично заперечили залучення вказаних осіб. Лише на стадії судових дебатів представник відповідача надав пояснення про те, що даний позов стосується особистих немайнових прав ОСОБА_5, оскільки предметом позову є встановлення факту щодо її батька. Однак з урахуванням змін і уточнень позивача та його представників позов та судове рішення не встановлює, не змінює і не припиняє будь-яких майнових чи особистих немайнових прав ОСОБА_5

Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В судовому засіданні відповідачки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заперечили позов. Відповідачка ОСОБА_4 надала перед судом пояснення про те, що вона жила із ОСОБА_7 до його смерті, він хворів і йому допомагали брати та фірма, автомобіль був постійно з ним, хоча всі документи ОСОБА_7 тримав на фірмі, а не дома у відповідачки; відповідачка знає про позивачку з часу як вона завагітніла і не була проти можливості ОСОБА_7 мати дітей від інших жінок, не вникала в купівлю спірного автомобіля, не мала доходу щоб купити будь-який автомобіль, супроводжувала ОСОБА_7 в його відпустках кожного року, не знала про судове рішення про розірвання шлюбу.

В судовому засіданні представник відповідачів заперечив позов та надав пояснення про те, що даний позов позивачка пред`являла тричі, а в наступному просила про залишення його без розгляду, а тому висловив припущення, що в такий спосіб позивачка шукала суддю, який розгляне для неї її спір на її користь, разом з цим на роз`яснення представнику відповідача головуючим суддею права заявити відвід головуючому чи секретарю судового засідання у порядку та спосіб, що передбачені процесуальним законом, а не висловлювати образливих припущень, представник відповідача повідомив суд про те, що відсутні підстави для відводу головуючого та секретаря судового засідання та повідомив про відсутність заяв про відвід головуючого судді і секретаря.

Також представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що хоча і було ухвалено судове рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_7 і вона набрало законної сили, але ОСОБА_7 не подав до РАЦС заяву про реєстрацію розірвання шлюбу і про зміну актового запису про шлюб, а тому його необхідно розглядати в якості чоловіка відповідачки. Крім цього ОСОБА_7 в 2005 році уклав договір про надання телекомунікаційних послуг, а в 2012 р. уклав договір про придбання дверей, що є документарними доказами факту його спільного проживання із відповідачкою як чоловіка і дружини. Крім цього квартира, в якій проживає відповідачка належала ОСОБА_7, що також є доказом шлюбних відносин ОСОБА_7 та відповідачки. У позивачки та ОСОБА_7 були відносини, які не можуть бути визнані шлюбними, оскільки їх відносини не зареєстровані в РАЦС, а також розірвання шлюбу ОСОБА_7 за судовим рішенням не зареєстровано органом РАЦС.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення про те, що ОСОБА_7 ніколи спільно не жив із позивачкою, а свідок, позивачки який бачив як ОСОБА_7 та позивачка ввечері йдуть до їх квартири, а зранку виходять з їх квартири не був в квартирі позивачки та не бачив їх сімейних відносин. При цьому представник відповідача надав пояснення про те, що фізична особа може мати декілька місць проживання і крім адрес, де проживають позивачка та відповідач ОСОБА_7 можна було б вважати також і таким, що проживав в АДРЕСА_4, де проживали його батьки. Наявність у позивачки оригіналів банківських карток та платіжних документів представник відповідача пояснив тим, що позивачка таємно їх вилучила з робочого місця ОСОБА_7 і в наступному почала видавати себе за його співжительку, а факт народження дитини у позивачки і ОСОБА_7 не вказує на їх сімейні відносини, оскільки на думку представника відповідача, як він повідомив в судовому засіданні, у вказаних осіб були романтичні відносини у зв`язку з якими вони раділи і їм було добре разом перебувати і відпочивати. Також відповідно до пояснення представника відповідача в дійсності ОСОБА_7 жив із відповідачкою та їх донькою. Усе зазначене представник позивача просив суд використати в якості правової підстав для відмови в позові.

Позов в частині прохань позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом серія НОМЕР_3 від 01/04/2015 р., виданого ОСОБА_5 на 1/3 частки спадкового майна, яке складається з 1/2 частки в праві на автомобіль НОМЕР_1, свідоцтво НОМЕР_4 від 24/07/2012 р.; про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_5 від 01/04/2015 р., виданого ОСОБА_4 на 1/3 частки спадкового майна, яке складається з 1/2 частки в праві власності на автомобіль НОМЕР_1, свідоцтво НОМЕР_4 від 24/07/2012 р. залишено без розгляду за заявою представника позивача.

Судом встановлено наступні обставини.

28/02/1997 р. здійснено актовий запис про укладення шлюбу відповідачки та ОСОБА_7

Відповідно до свідоцтва про смерть № 173174 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до свідоцтва про народження № 210187 батьками ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано ОСОБА_7 та ОСОБА_1

06/11/2003 р. ухвалено судове рішення, яким розірвано шлюб ОСОБА_7 та відповідачки, яким встановлено в судовому засіданні ОСОБА_7 підтримав позов та надав пояснення про те, що на протязі тривалого часу не підтримує подружніх відносин із відповідачкою, не ведуть спільного господарства, проживають окремо.

В позовній заяві ОСОБА_7 від 14/10/2003 р. ним вказано, що він із відповідачкою перебуває в неприязних відносинах через втрату поваги, шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться.

Відповідно до відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 06/02/2015 р. актовий запис про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та відповідачки відсутній.

Відповідно до відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 17/02/2015 р. актовий запис про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та відповідачки відсутній.

Відповідно до довідки №61 на час вересня 2015 р. ОСОБА_7 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 і проживав з 2003 р.

В судовому засіданні представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що фізична особа може одночасно мати два місця постійного проживання.

02/09/2005 р. укладено договір про надання послуг телефонного зв`язку від імені ОСОБА_7 за адресою реєстрації ОСОБА_7

Так в судовому засіданні представники позивача надала пояснення про те, що ОСОБА_7 був власником квартири АДРЕСА_1, договір складено про надання послуг стаціонарного телефонного зв`язку за місцем знаходження квартири. Тому укладення договору про надання послуг стаціонарного телефонного зв`язку жодним чином не свідчить про факт наявності сімейних та шлюбних відносин між ОСОБА_7 та відповідачкою чи, про факт його проживання у зазначеній квартирі.

В судовому засіданні відповідачка та її представник надали пояснення про те, що гарантійний талон на фотоапарат Панасонік підписаний ОСОБА_7 зберігався у квартирі АДРЕСА_1, що є доказом наявності між відповідачкою та ОСОБА_7 сімейних відносин.

В свою чергу позивачка надала перед судом пояснення про те, що вказаний фотоапарат було придбано ОСОБА_7 в якості подарунка його з відповідачкою доньці, а тому під час придбання його підписано ОСОБА_7

В судовому засіданні представник відповідачки надав перед судом пояснення про те, що 10/09/2011 р. ОСОБА_7 укладено договір купівлі дверної конструкції в квартиру АДРЕСА_1, що є доказом наявності між ОСОБА_7 та відповідачкою шлюбних і сімейних відносин.

В судовому засіданні відповідачка та її представники надали пояснення про те, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_7, а тому саме ним і було придбано вказані двері для своєї квартири.

Так само в судовому засіданні відповідачка та її представник надали пояснення про те, що надання ними копій екзаменаційної картки від 07/06/2005 р. та свідоцтва №240385 є доказом проживання ОСОБА_7 однією сім`єю із відповідачкою у період з 2003 р. по 2015 р.

Вказані доводи також заперечені позивачкою та її представниками, оскільки квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_7 на праві власності, а тому користування нею здійснював на власний розсуд, реалізуючи права власника, що, однак, не є доказом наявності між ОСОБА_7 та відповідачкою шлюбних чи сімейних відносин, оскільки, як надав в судовому засіданні пояснення представник відповідача, обставина шлюбу встановлюються свідоцтвом про шлюб, а обставина проживання сім`єю підтверджується доказами про спільне проживання в якості сім`ї, ведення спільного господарства та прийняття членами сім`ї на себе спільних прав і обов`язків саме в якості членів сім`ї.

Відповідно до меморіального ордеру від 20/07/2012 р. та квитанції №1 від 20/07/2012 р. від імені ОСОБА_7 сплачено 250720 гривень на користь ТОВ «Фалькон-Авто».

Відповідно до квитанції від 11/05/2010 р., 30/11/2007 р., 01/12/2009 р. від імені ОСОБА_7 в період спільного проживання сім`ю із позивачкою внесено грошові кошти на депозитні рахунки, а платіжні документи, відповідно до пояснень позивачки зберігаються у неї.

Відповідно до пояснень позивачки та її представників на наданих позивачкою фотографіях зображено обставини спільного проживання, побуту та відпочинку позивачки та ОСОБА_7 за період з 2003 по2015 роки.

В судовому засіданні відповідачка та її представник не заперечили тієї обставини, що на наданих позивачкою фотографіях зображено позивачку та ОСОБА_7 та надано пояснення про те, що, оскільки вони спільно працювали на роботі, тому і спільно проводили дозвілля.

Разом з цим на фотографіях зображено не обставини відпочинку позивачки та ОСОБА_7 в якості співпрацівників, а, обставини сімейного відпочинку батька та матері їх спільної доньки.

01/04/2015 р. Друга коломийська районна державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10 по 1/3 частки в спадковому майні на 1/2 частки в праві власності на спірний автомобіль.

01/04/2015 р. Друга коломийська районна державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право власності на 1/2 частку в праві власності на спірний автомобіль на ім`я відповідачки як пережившій дружині ОСОБА_7

Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_6 спірний автомобіль зареєстровано на ім`я ОСОБА_7 одноособово.

Оскільки спірний автомобіль зареєстровано на ОСОБА_7 одноособово тому нотаріусом видано оскаржуване свідоцтво про право власності на 1/2 частки в праві на спірний автомобіль на основі факту перебування в шлюбі власника автомобіля та відповідачки за обставин не здійснення реєстрації в органі РАЦС розірвання судом шлюбу ОСОБА_7 та відповідачки.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19/06/2002 р. ОСОБА_7 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1.

24/10/2014 р. ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали заяви про прийняття спадщини ОСОБА_7 саме на основі їх волевиявлення, в порядку що встановлений в п. 1 ст. 1268 ЦК України, а не у зв`язку із своїм спільним проживанням зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, в порядку та з правових підстав, що вказані в ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

В свою чергу у разі не подання ОСОБА_4, ОСОБА_5 заяв про прийняття спадщини ОСОБА_7 на підставі заяви та за обставин встановлення судовим рішенням їх роздільного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, це потягло б за собою правовий наслідок у формі усунення вказаних осіб від спадщини.

Таким чином в судовому засіданні ОСОБА_4, ОСОБА_5 надали одні пояснення щодо спірних обставин спільного проживання з ОСОБА_7, але при прийнятті спадщини діяли зовсім в інший спосіб, як діють особи, які не проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому ОСОБА_4, ОСОБА_5 особисто в їх заявах про прийняття спадщини повідомили нотаріуса про наявність у ОСОБА_7 малолітньої доньки ОСОБА_10, яка не перебуває із ними в будь-якому сімейному зв`язку. Отже на час закликання спадкоємців та на момент оформлення спадкових нотаріусу було однозначно відомо про наявність правових обставин, які не могли бути охарактеризовані як безспірні, що є правовою підставою для відкладення вчинення нотаріальної дії. Однак відповідним нотаріусом не було вжито заходів і не вчинено належних дій, що передбачено вчинити законодавством про нотаріат та, видано свідоцтво на спірну частку в праві власності на автомобіль на користь ОСОБА_4, хоча права сторін не були безспірними.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так відповідно до підстав і предмету позову та пояснень сторін до предмету доказування в даному спорі належить обставина спільного проживання однією сім`єю учасників спору із ОСОБА_7 з 01/01/2004 р. до моменту відкриття його спадщини.

При цьому як в позові так і в запереченні проти нього сторони надавали пояснення щодо встановлення факту, що має юридичне значення у виді спільного проживання однією сім`єю із встановленням взаємних прав та обов`язків між кожною зі сторін та ОСОБА_7 в спірний період.

Так само в своїх запереченнях проти позову представник відповідача повідомив суд про можливість для фізичної особи одночасно мати два і більше постійних місця проживання, що в свою чергу в даному спорі є поясненням про можливість одночасного перебування ОСОБА_7 в сімейних відносинах з позивачкою та відповідачкою ОСОБА_4, при тому, що в узагальнюючих поясненнях стороною відповідача категорично заперечувалось спільне проживання ОСОБА_7 з позивачкою і було надано перед судом таке ж категоричне пояснення про проживання ОСОБА_7 однією сім`єю з виключно із ОСОБА_4

Відповідно до довідки Угорницької сільської ради на момент смерті ОСОБА_7 він був зареєстрований в господарстві АДРЕСА_4

Крім цього відповідач надала копію державного акту №067005 на ім`я ОСОБА_7, відповідно до якого йому належала земельна ділянка на території Угорницької сільської ради, а в судовому засіданні представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що в будинку, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці проживають батьки ОСОБА_7, а тому він також вважається таким, що проживав однією сім`єю із ними, хоча при цьому відповідачка категорично заперечувала вказані пояснення, оскільки вказувала, що ОСОБА_7 проживав в спірний період однією сім`єю із нею.

Отже пояснення сторони відповідача були взаємно суперечливі, що відповідною стороною не було самостійно вирішено протягом часу до ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, однак відповідно до ст. 212 ЦПК України вказані пояснення відповідачки та її представника підлягали правовій оцінці судом як їх було надано перед судом.

В ст. 3 СК України вказано, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Отже факт наявності у позивачки та ОСОБА_7 малолітньої доньки та зміст ст. 3 СК України вказують на те, що у позивачка та ОСОБА_7 у спірний період були членами однієї сім`ї, мали на цій основі взаємні особисті немайнові права та обов`язки.

При цьому відповідно до ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Відповідно до ст. 301 ЦК України фізична особа має право на особисте життя.

Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.

Відповідно до ст. 291 ЦК України фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.

Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом.

Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.

Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже ОСОБА_7 законом не було заборонено створювати сім`ю із позивачкою, проживати із нею однією сім`єю, законом в будь-який спосіб не обмежено особисті немайнові права ОСОБА_7 та його спільної з позивачкою доньки у зв`язку із зазначеними фактичними обставинами в цьому спорі.

Відповідно до ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Таким чином законом передбачено для позивача можливістьзвернутися до суду щодо встановлення строку чи терміну реалізації її прав із спільного проживання з ОСОБА_7 з 01/01/2004 р. до моменту його смерті.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так на час видачі спірного свідоцтва у нотаріуса була однозначна інформація про те, що речові права ОСОБА_4 на спірний автомобіль не є безспірними.

Не проживання ОСОБА_7 в сім`ї ОСОБА_4 та його проживання в сім`ї позивачки вказувало на правові підстави для визнання речових прав позивачки на майно, щодо якого видано свідоцтво про право власності на частку на користь відповідачки.

Відповідно до п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

В такий спосіб позивачем однозначно перед судом доведено обставину припинення спільного проживання та ведення господарства ОСОБА_7 із ОСОБА_4 у спосіб, порядок і строк, що вказані у судовому рішенні про розірвання їх шлюбу.

В судовому засіданні позивачка надала перед судом пояснення про те, що ОСОБА_7

13/11/2014 р. представник позивача подав до Другої державної Коломийської нотаріальної контори заяву про відкладення нотаріальної дії з підстав існування спору щодо речових прав.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 надала показання про те, що позивачка та ОСОБА_7 ставились один до одного як чоловік і дружина, разом відпочивали, мали спільну доньку, разом приїжджали на роботу і разом їхали з роботи, на роботі обговорювали питання їх спільного побуту та виховання і догляду за донькою, свої сімені справи, спільно їздили на автомобілі КІА.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 надав показання про те, що знає позивачку та ОСОБА_7 як сім`ю, вони були постійно разом, мали спільну доньку, разом відпочивали, вони жили разом, поводились один з одним як члени сім`ї, разом при`їжджали та разом від`їжджали з роботи, використовували автомобіль КІА, спільно проживали по АДРЕСА_5 відповідачку побачив перший раз на похованні ОСОБА_7 до цього часу про неї не знав і ніколи її не бачив взагалі і з ОСОБА_7, зокрема; позивачка та ОСОБА_7 повідомляли, що проживають спільно як сім`я.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 надала показання про те, що ОСОБА_7, позивачка, їх донька спільно в`їхали в квартиру і в наступному постійно і спільно проживали втрьох аж до часу його смерті; усі разом вони становили сім`ю; разом жили на її очах з 2007, 2008 років і до часу смерті ОСОБА_7; свідок зустрічала позивачку та ОСОБА_7 зранку і ввечері; свідок підтримувала із вказаними особами добросусідські відносини при спілкуванні, але не дружні відносини і тому в гості до них не ходила, кожного ранку позивачка та ОСОБА_7 виходили з квартири разом і везли їх доньку в садок, спільно гуляли з дитиною за місцем проживання.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надав показання про те, проживає в Богородчанському районі, перебував на заробітках в м. Москва, але не пам`ятає як часто туди їздив, при цьому пам`ятає, що відвідував ОСОБА_7 за місцем проживання у відповідачки з 2003 по 2010 р. Разом з цим свідок не знає, що б ОСОБА_7 мав іншу доньку, однак знає, що позивачка була співпрацівником ОСОБА_7 і мала з ним особливі відносини. При цьому свідок надав показання про те, що ОСОБА_7 на запитання свідка ухилявся від розмов про відносини із позивачкою, але свідок і ОСОБА_7 часто обговорювали ці відносини.

Показання вказаного свідка підлягають критичній оцінці, оскільки він ухилився від відповіді на запитання про періодичність і довготривалість своїх виїздів на заробітки в м. Москву; вказав, що часто обговорював з ОСОБА_7 його відносини із позивачкою, але при цьому ОСОБА_7 уникав розмов на вказану тему, а про доньку позивачки від ОСОБА_7 йому взагалі нічого не відомо. Разом з цим свідок повідомив про довірчі відносини із ОСОБА_7, але не зміг назвати характер і сферу його занять, хоча повідомив, що був за місцем роботи ОСОБА_7; так само на запитання позивачки свідок не зміг назвати часу придбання спірного автомобіля і особливостей його придбання, де, коли і за які грошові кошти, хоча попередньо повідомляв, що ОСОБА_7 йому довіряв і усе розказував, а також вони з ним разом їздили по автосалонам і вибирали автомобіль. Заперечуючи наявність у свого брата дитини із позивачкою на початку своїх показань, наприкінці своїх показань свідок визнав ту обставину, що йому було відомо про наявність у ОСОБА_7 спільної з позивачкою дитини. Також свідок надав показання про те, що під час перебування в м. Москва в спірний період не спілкувався із ОСОБА_7, хоча попередньо надав показання про те, що протягом спірного періоду не був в м. Москва, а відвідував ОСОБА_7 за місцем його проживання у відповідачки. Так само наприкінці показань свідок визнав, що був на зустрічі в кафе з ОСОБА_8, на якій останнього супроводжувала позивачка, хоча на початку показання повідомив суд про те, що ніколи не бачив і не спілкувався із позивачкою та знав її лише як особу, яка працює за місцем роботи свого брата.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надала показання про те, що відповідачка є її матір`ю, а ОСОБА_7 був її батьком, з 2003 року проживав з відповідачкою та свідком, зберігав там свої речі.

Показання вказаного свідка підлягають критичній оцінці, оскільки вона є донькою відповідачки, відповіді на запитання надавала в абстрактній формі, уникала відповідей на запитання щодо деталей спільного з батьком побуту, не могла вказати ні місця роботи, ні району міста, в якому працював ї батько, характер його занять, попри пояснення про проживання із батьком не змогла надати інформацію про те, в який конкретно час її батько залишав квартиру, чому ніколи не підвозив свою доньку до місця навчання, приховала обставину своєї зустрічі позивачки і батька, які спільно прогулювались парком під час їх відпочинку і, отримання грошових коштів від батька під час цієї зустрічі, приховала обставину свого спільного відпочинку на морі з її батьком і з позивачкою. При цьому в своїх показаннях свідок не заперечила зустрічі свого батька і позивачки під час їх спільних прогулянок та їх відпочинку на морі, а надала пояснення про те, що не пам`ятає таких обставин. Показання свідка про те, що її батько зберігав усі свої речі за місцем проживання свідка суперечать поясненням відповідачки ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_7 не зберігав дома своїх документів. Таким чином вказаний свідок не заперечила пояснень позивачки щодо спільного проживання з її батьком, а повідомила про те, що не пам`ятає таких подій. Одночасно із цим свідок вказала, що пам`ятає всі події, які свідчать на користь правової позиції її матері в цьому спорі.

Так само пояснення відповідачів та їх представника про те, що спірний автомобіль належав і використовувався виключно відповідачкою та спадкодавцем підлягають критичній оцінці, оскільки це суперечить обставині отримання ключів від спірного автомобіля братом відповідачки не від відповідачки, а від позивачки та за її згодою. В аналогічний спосіб було передано брату відповідачки документи ОСОБА_7, про які саме позивачка повідомила, що вони перебувають в автомобілі.

Разом з цим відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Отже для виклику особи в якості свідка сторона, яка просила суд про вчинення відповідної дії зобов`язана повідомити суд про обставини, які може повідомити свідок, яіх входять до предмету доказування у відповідному спорі.

Так в судовому засіданні представник відповідача подав заяву про виклик свідків без зазначення будь-якої інформації про зміст показань, які можуть надати відповідні особи, без зазначення того, чи стосуються показання спірних обставин, чи стосуються вони підстав і предмету звернення до суду. Вказаних недоліків відповідачем та його представником не було усунуто і після роз`яснення їм судом обов`язків, що передбачені для них процесуальним законом.

В наступному відповідачка та її представник повторно просили суд про допит свідків і судом було задоволено відповідне клопотання з урахуванням наданої інформації щодо того, що свідки нададуть показання про фактичні обставини спору, які входять до предмету доказування. Разом з цим клопотання про виклик свідків було уточнено усно представником відповідача безпосередньо в судовому засіданні. І судом було задоволено клопотання в частині виклику і допиту свідків з урахуванням вказаних обставин та допитано тих свідків відповідача, про допит яких просила суд відповідачка та її представник.

Однак після дослідження судом письмових доказів відповідачка та її представник категорично відмовились від свого клопотання про допит свідків, які не з`явились в чергове судове засідання, а також відповідачка та її представник просили суд про зміну порядку дослідження обставин в цій частині і про виключення допиту свідків, які не з`явились, з переліку дії, які необхідно вчинити.

При цьому відповідачка та її представник самостійно прийняли на себе обов`язок повідомити свідків зі своєї сторони про судове засідання та забезпечити їх явку у відповідне судове засідання.

Так само судом було допитано усіх свідків, які з`явились у відповідне судове засідання.

Однак в судових дебатах представник відповідача зазначив, що свідків не допитано не з його ініціативи, про що він безпосередньо просив суд в судовому засіданні, а через відкладення судового засідання. Разом з цим у представника відповідача та у відповідачів була нічим не обмежена можливість подати належним чином обґрунтоване клопотання про допит свідків, яких вони вважали за необхідне допитати і на стадії встановлення обставин спору та після повернення суду до стадії встановлення обставин спору.

Отже судом допитано усіх свідків сторін, про допит яких сторони та їх представники просили суд в порядку та у спосіб, що встановлені законом. Від допиту будь-яких інших осіб в якості свідків сторони та їх представники однозначно і категорично відмовились в судовому засіданні, після дослідження судом письмових доказів.

Позивачка просила суд про визнання права власності на 1/2 частину майна, набутого за час проживання, в тому числі на спірний автомобіль.

В п. 3 ст. 2 СК України вказано, що сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.

Однак відповідно до ст. 9 ЦК України вказано, що положення ЦК України застосовуються до врегулювання сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

В свою чергу в ст. 355 ЦК України вказано, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відполвідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до п. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так відповідно до висновку Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55 цс 13, предметом якої був спір подружжя про поділ спільного майна договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже зміст зазначених правових норм вказує на те, що ОСОБА_4 не є співвласником рухомих речей, які придбані ОСОБА_7 протягом часу його не проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 з часу, що встановлений в судовому рішенні про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 і до часу смерті ОСОБА_7 Разом з цим спільне проживання позивачки та ОСОБА_7 однією сім`єю з 01/01/2004 р., придбання для свого побуту спільно, за спільні кошти, для використання в інтересах сім`ї та наступне використання в інтересах їх сім`ї рухомих речей, в тому числі і спірного автомобіля є правовою підставою для визнання права позивачки на 1/2 частки в праві власності на спірний автомобіль.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Так в судовому засіданні позивачка надала пояснення про те, що спірний автомобіль було придбано спільно нею та ОСОБА_7 за їх спільні кошти для забезпечення їх інтересів, в тому числі для забезпечення інтересів їх сім`ї.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже відповідно до змісту ЦК України правовою підставою для визнання судом рухомих речей об`єктами прав позивача є його участь в їх придбанні або створенні, спільне придбання такого об`єкта із ОСОБА_7 в період їх спільного проживання однією сім`єю, придбання спірних об`єктів для користування в інтересах позивачки та ОСОБА_7 або, в інтересах їх сім`ї, під час їх спільного проживання. Для визнання об`єкта цивільних прав об`єктом права спільної власності необхідним є наступне, після придбання, використання такого об`єкта цивільних прав в інтересах позивача та ОСОБА_7, чи інтересах їх сім`ї.

Так в судовому засіданні позивачка та її представники надали перед судом пояснення про те, що позивачка та ОСОБА_7 протягом тривалого часу проживали спільно однією сім`єю, мали спільні сімейні особисті немайнові і майнові права та обов`язки, а в змісті судового рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_7 із відповідачкою судом встановлено, що протягом тривалого часу, до часу ухвалення відповідного судового рішення ОСОБА_7 припинив будь-які шлюбні відносини із відповідачкою.

В свою чергу, оскільки об`єкти цивільних прав визначені індивідуальними ознаками, тому в резолютивній частині судового рішення повинно бути зазначено на резолюцію суду щодо визнання відповідного речового права щодо конкретного об`єкта цивільних прав.

Тому в резолютивній частині судового рішення повинно бути вказано на судову резолюцію щодо об`єкта цивільних прав, визначеного індивідуальними ознаками.

Так само за приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені ч. 2 ст. 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Отже чоловік і жінка, які перебувають в шлюбі, але не проживають спільно і їх спільне не проживання не обумовлено особливостями навчання, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, не розглядаються законом як члени сім`ї.

Тому не обставина не проживання ОСОБА_7 та відповідачки протягом строку з 01/01/2004 р. до смерті ОСОБА_7 вказує на відсутність між ними сімейних відносин.

У свою чергу обставина проживання ОСОБА_7 із позивачкою протягом строку з 01/01/2004 р. до смерті ОСОБА_7 вказує на створення ними сім`ї.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Необхідно відзначити, що в змісті ст. 1264 ЦК України відсутні будь-які обмеження щодо виду і характеру сімейних відносин спадкодавця та спадкоємця.

Тому встановлення в цьому судовому рішенні обставини спільного проживання позивачки, ОСОБА_7 та їх доньки однією сім`єю, спільно, ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов`язків з 01/01/2004 р. по час відкриття спадщини ОСОБА_7 є правовою підставою для визнання позивачки спадкоємцем четвертої черги.

При цьому відповідно до п. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Отже визнання позивачки спадкоємцем четвертої черги є встановленням факту, що має відповідне юридичне значення, а тому у вказаній частині позову не може бути відмовлено.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13 під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково сторони просять суд застосувати ту чи іншу правову норму.

Так в запереченні проти позову представник відповідача заперечив можливість задоволення зазначеного позову з підстав не застосування до спірних відносин положень ст. 74 СК України.

Однак судом не було покладено в обґрунтування даного рішення положення зазначеної статті.

Разом з цим відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Так судом було встановлено, що ОСОБА_4 не є співвласником рухомого майна, що придбали позивачка та ОСОБА_7 під час їх спільного проживання, до складу якого входить спірний автомобіль. В свою чергу проживання позивачки та ОСОБА_7 з 01/01/2004 р. по час відкриття спадщини ОСОБА_7 придбання ними майна в інтересах їх сім`ї та його використання в інтересах зазначеної сім`ї має правовим наслідком поширення режиму спільної власності на відповідне майно.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Тому зазначене рішення не може бути обґрунтовано будь-якими доказами, які сторони не подали суду для безпосереднього дослідження як про це в судовому засіданні вказував представник відповідача, зазначаючи, що раніше судами допитувались свідки, від допиту яких він відмовився після дослідження судом письмових доказів.

При цьому відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже заперечення ОСОБА_4 факту щодо придбання автомобіля спільно позивачкою та ОСОБА_7 спільно у їх спільну власність в інтересах їх сім`ї, відповідно до змісту закону, не підлягає встановленню показаннями свідків про що просив представник відповідача та з приводу чого надавав пояснення свідок ОСОБА_9, при вирішенні судом питання про виклик і допит якого, представник відповідача не надавав пояснень про те, що вказаний свідок викликається ним для надання показань, які відповідно до ст. 59 ЦПК України є недопустимими.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1. ст. 64 ЦК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже у разі набуття спірного майна у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з якою він не проживав сім`єю на час придбання спірного автомобіля вказані особи мали нічим не обмежене право визначити такий режим автомобіля в договорі про його придбання. Однак відповідачка та її представник не надали суду доказу того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 вирішили, що спірний автомобіль придбавається в їх спільну власність.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

визнати факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_7;

визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку в праві власності на автомобіль НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_4 від 24/07/2012 р.;

визнати недійсним свідоцтво про право власності серія НОМЕР_3 від 01/04/2015 р., виданого ОСОБА_4 на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з автомобіля НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_4 від 24/07/2012 р.;

визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадщини ОСОБА_7;

в іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя С.О. Бородовський