Ухвала суду № 61983735, 11.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1416/8366/12 11.10.2016 11.10.2016 11.10.2016

Справа № 1416/8366/12

Провадження № 22ц/784/2152/16 Головуючий в першій інстанції Губницький Д.Г.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Колосовського С.Ю.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

без участі сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року, постановлену за заявою ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову по справі за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_3

про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

17 жовтня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 40 339 грн. 50 коп.

11 лютого 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на гараж № НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 та розташований в автогаражному кооперативі «Чайка» за адресою: вул. 28-ої Армії, 4-Б, м. Миколаїв.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Вжито заходи по забезпеченню позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди шляхом накладення арешту на гараж № НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 та розташований в автогаражному кооперативі «Чайка» за адресою: вул. 28-ої Армії, 4-Б , м. Миколаїв, зареєстрований в Миколаївському МБТІ 07 червня 2012 року за № 368334145.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду скасувати. На думку апелянта ухвала суду є незаконною та необґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, яке допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно ч. 3 ст. 152 види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є наявність достатніх підстав, які дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Належність спірного гаражу на праві власності ОСОБА_3 підтверджується витягом з рішення про державну реєстрацію прав від 07 червня 2012 року Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації (том 1 а.с. 10).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду так як він відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 17 жовтня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 40 339 грн. 50 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 19 982 грн. 50 коп. та 197 грн. 47 коп. судового збору (а.с. 117-119, т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 04 вересня 2013 року вказане рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва залишено без змін (а.с.154-155 т.1).

Вказане рішення суду набрало законної сили та в касаційному порядку не оскаржувалося, але, як вбачається з матеріалів справи, на даний час не виконано.

Враховуючи, що відповідно до наведених правових норм, метою вжиття заходів забезпечення позову, є фактично утворення безперешкодних умов для виконання рішення суду по справі, а на даний час вказане рішення суду по даній справі не виконано, то підстав для скасування вжитих заходів забезпечення позову немає.

До того ж вжиті заходи забезпечення позову, виходячи із розміру стягнутих коштів, є співмірними і відповідають вимогам ч. 3 ст. 152 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги що про те, що ОСОБА_3 не належить на праві власності вказаний гараж безпідставні та спростовуються матеріалами справи.

Так, з наданого до суду апеляційної інстанції свідоцтва про право власності вбачається, що спірний гараж належить на праві власності приватному підприємству «Дача 274», але з 18 липня 2014 року.

Як зазначалось вище, суд застосував заходи забезпечення позову 11 лютого 2013 року та на той час право власності на гараж № НОМЕР_1 розташований в автогаражному кооперативі «Чайка» за адресою: вул. 28-ої Армії, 4-Б,м. Миколаїв належало саме ОСОБА_3 (том 1 а.с. 10).

Таким чином, відомостей, які б спростовували належність відповідачу на праві власності спірного гаражу на час застосування заходів забезпечення позову останнім не надані.

Як зазначається в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу, в тому числі і при зміні обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року, законність і обґрунтованість якої перевірялась в межах доводів апеляційної скарги та обставин, які існували на час її ухвалення, відповідає вимогам процесуального закону і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді: В.В. Коломієць

С.Ю. Колосовський