Ухвала суду № 61982263, 13.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/6672/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1845/2016

Головуючий у 1 інстанції: Медінцева Н.М. Єдиний унікальний номер 219/6672/16-ц

Суддя - доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1845/2016

Категорія: 53

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Новосядлої В.М., Санікової О.С.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 7 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, до публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків внаслідок виробничої травми,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2, звернулась до суду з даним позовом.

Посилалась на те, що вона працювала у відповідача з 17 жовтня 1991 року до 03 вересня 2000 року на різних посадах. 29 січня 1998 року з нею стався нещасний випадок на виробництві, вона отримала відкритий перелом лівої гомілки з підвивихом лівої гомілки. Висновком МСЕК від 22.08.2000 року їй встановлено 10% втрати професійної працездатності. Уточнивши позовні вимоги просила стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві в сумі 7 250 грн..

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 7 вересня 2016 року позов задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивачки відшкодування моральної шкоди в сумі 1 700 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 187,40 грн., у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивачки 7 250 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок виробничої травми. Зазначає, що суд невірно визначився із спірними правовідносинами та не врахував положення і норми законів, які діяли на час виникнення права у позивачки у взаємозв'язку з нормами законів на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходив не з її мінімального розміру, встановленого ст. 440 - 1 ЦК УРСР в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» (1450 грн.х5=7250 грн.), а з максимального розміру, який відповідно до п.11 Правил становив 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (150х17 грн. = 1350 грн.). Враховуючи, що відповідач не відшкодував позивачці моральну шкоду до часу звернення до суду, а з 11 липня 2001 року Правила від 23 червня 1993 року втратили чинність, при встановленні суми відшкодування моральної шкоди суду необхідно було керуватися нормою права, передбаченою ст. 440 -1 ЦК УРСР, яка встановлювала її мінімальний розмір.

В засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримував апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, представник відповідача Корнейчук С.Д. проти скарги заперечувала та просила рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 700 грн. суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального закону.

Із справи вбачається, що з 17.10.1991 року по 03.09.2000 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах у відповідача. 23.09.1998 року під час роботи у відповідача з позивачкою трапився нещасний випадок, в результаті якого була травмована ліва нога позивачки.

За наслідками розслідування нещасного випадку роботодавцем складено акт № 6 про нещасний випадок від 26.09.1998 року, відповідно до якого було встановлено факт нещасного випадку на виробництві, що трапився з ОСОБА_1. Як вбачається з акту причинами даного нещасного випадку є незадовільна організація робіт, порушення вимог інструкції при експлуатації транспортних засобів.

Висновком МСЕК від 12 серпня 1999 року позивачці вперше встановлено 10 % втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою 1998 року з датою повторного огляду 12.08.2000 року.

Висновком МСЕК від 22 серпня 2000 року позивачці встановлено 10 % втрати професійної працездатності безстроково.

Статтею 237-1 КЗпП України, якою цей кодекс доповнено згідно із Законом України від 24.12.99 р. N 1356-XIV, визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із ст.12 Закону України «Про охорону праці» 14 жовтня 1992 року № 2694-XII від, який набув чинності 24 листопада 1992 року (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Такий порядок станом на час отримання позивачкою стійкої втрати працездатності був визначений Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі Правила).

Відповідно до п. 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності (п.38 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.94 р. №492).

Згідно зі ст. 440 -1 ЦК Української РСР (яка діяла на момент встановлення втрати професійної працездатності) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з п. 11 Правил (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Саме до таких висновків зводяться правові позиції, викладені Верховним Судом України у постановах №6-156 цс 14 від 24 грудня 2014 року, №6-188цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-24цс15 від 18 березня 2015 року.

Із позову вбачається, що ОСОБА_1 ставила питання про відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 250 грн., посилаючись на те, що у зв'язку із трудовим каліцтвом на підприємстві вона втратила 10% своєї первісної професійної працездатності. Через це у неї погіршилось здоров'я, що призвело до порушення її особистих немайнових прав, була порушена нормальна життєдіяльність, вона не може повноцінно виконувати буденні вправи пошкодженою кінцівкою, в неї частково втрачені функції лівої ноги, постійно відчуває фізичну біль, німоту, млявість у пошкодженій кінцівці, у зв'язку з чим постійно приходиться проходити лікування, витрачати на нього немалі кошти, через певні фізичні вади ноги у зв'язку із травмою вона не має можливості вести повноцінне особисте та суспільне життя, частково порушені її відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також порушені її плати на подальше життя та через це в позивачки з'явилось почуття тривоги перед майбутнім.

На підтвердження позову надано копії трудової книжки, акту про нещасний випадок, довідок МСЕК, епікрізу щодо перебування позивачки на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні з 23.09.1998 року по 19.10.1998 року..

Задовольняючи позов частково та стягуючи у відшкодування моральної шкоди 1 700 грн. суд обґрунтовано виходив із того, що вказаний розмір буде відповідати характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та вимогам розумності та справедливості.

Вказаний висновок суду є правильним, він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального закону, що діяв на час розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування ст. 440-1 ЦК України, якою встановлений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 мінімальних заробітних плат безпідставні, оскільки Закон України «Про охорону праці» та Правила в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, є спеціальними нормами матеріального права, що регулювали правовідносини з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. Відповідно до пункту 11 Правил в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на час розгляду справи неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 грн., отже розмір відшкодування не може бути більшим 2 250 грн..

З врахуванням фактичних обставин справи, втрати працездатності позивачки у розмірі 10% суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Посилання заявника апеляційної скарги на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки цивільним процесуальним законодавством не передбачено враховування висновків цього суду іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування немає.

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 7 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: