Постанова № 61976826, 12.10.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року справа № 805/1738/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а за позовом ОСОБА_3 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення сум,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1), Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому просив:

- стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2015 по 06.11.2015 в розмірі 8804,71 грн.;

- стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області одноразову грошову допомогу у розмірі 35323,36 грн.;

- стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області середнє грошове забезпечення за два місяці у розмірі 8311,38 грн.;

- стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області компенсацію за невикористану відпустку;

- зобов'язати Краснолиманський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплатити середнє грошове забезпечення з 06.11.2015 по момент винесення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.08.2014 наказом МВС України №1667 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ. Проте, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 вказаний наказ в частині звільнення позивача скасовано. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2016 позивача поновлено на попередній посаді та стягнуто з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 по 26.08.2015. Позивач зазначає, що вказані рішення суду фактично були виконані з затримкою.

Таким чином, позивач вважає, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням судових рішень з відповідача на його користь підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 28.08.2015 по 06.11.2015 у розмірі 8804,71 грн.

Також позивач вказує на те, що в зв'язку зі звільненням з органів внутрішніх справ відповідно до наказу №23 о/с від 12.04.2016 у зв'язку зі скороченням штату, на його користь підлягає виплаті одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 35323,36 грн. Втім, як вказує позивач, під час його звільнення вислуга років розрахована не була.

Крім того, позивач вважає, що відповідно до наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС" п. 3.4.8, особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку зі скороченням штату, з дня наступного за днем звільнення із займаної посади, протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення, у зв'язку з чим на його користь підлягає виплаті грошове забезпечення за два місяці у зв'язку зі скороченням штатної посади у розмірі 8311,38 грн.

Водночас, позивач посилається на те, що оскільки має місце заборгованість по виплаті грошового забезпечення та ці суми не були виплачені йому при звільненні, відповідач згідно ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) повинен сплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06.11.2015 по момент проведення розрахунку.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав.

В матеріалах справи наявні письмові заперечення відповідача 1, в яких останній зазначає, що відповідно до п.1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України №499 від 31.12.2007, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу виплачується за місцем проходження служби. Позивач проходив службу в Краснолиманському МВ та отримував там грошове забезпечення. Краснолиманським МВ проведено повний розрахунок з ОСОБА_3 при його звільненні, а саме виплачено грошове забезпечення за період з 27.08.2015 по 06.11.2015 у сумі 4288,80грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік у розмірі 2053,01грн., одноразову грошову допомогу у сумі 15403,70грн. Тобто, стосовно позовних цих вимог відсутній предмет спору. Щодо позовних вимог в частині стягнення грошового забезпечення за два місяці відповідач 1 зазначив, що п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ №499, на який посилається позивач, стосується лише осіб, які звільнені із займаних посад за скороченням штатної посади та перебувають у розпорядженні ОВС. Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення з 06.11.2015, відповідач 1 вказує на те, що спеціальним законодавством, що регламентує проходження служби в органах внутрішніх справ, не передбачені такі виплати. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі № 805/1738/16-а адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Стягнуто з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2015 по 06.11.2015 у розмірі 5803 грн. 59 коп. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Стягнуто з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у розмірі 19919 грн. 67 коп. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористані 33 доби відпустки у розмірі 3683 грн. 99 коп. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції змінити в частині відмови в задоволенні позивача позовних вимог про стягнення з другого відповідача за період часу з 06.11.2015 по 12.04.2016, та стягнути на його користь 21570 грн., а також в частині відмови у стягненні на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 13.04.2016 по день винесення рішення по даній справі, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарзі позивач зазначає, що відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача 2 грошового забезпечення за період часу з 06.11.2015 по момент винесення рішення, суд не прийняв до уваги ту обставину, що ОСОБА_3 було поновлено на посаді на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області №23о/слк, від 12.04.2016. Підставою для прийняття наказу є постанова Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2016. Таким чином, відповідач 2 повинен був одночасно виплатити позивачу грошове забезпечення за весь період часу, тобто не по 06.11.2015, а по 12.04.2016. Однак, вказана обставина залишена судом першої інстанції поза увагою.

За період часу з 06.11.2015 по 12.04.2016 (з 06.11.2015 по 31.11.2015 16 робочих днів, в грудні 2015 року 23 робочих дні, в січні 2016 року 19 робочих днів, в лютому 2016 року 21 робочий день, в березні 2016 року 22 робочих дні, за період з 01.03.2016 по 12.03.2016 8 робочих дні) а всього 109 робочих днів. Судом першої інстанції було встановлено, що середньоденне грошове забезпечення становить 197,89 грн. Таким чином, апелянт вважає, що стягнення на користь позивача підлягає також грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період часу з 06.11.2015 по 12.04.2016 (109*197,89=21570 грн.).

Крім того, відповідно до п. 3.4.8 наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС», особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку зі скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення). Що становить (4155 гривні.69 коп.*2= 8311 грн. 38 коп.). При звільненні за бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

Однак, видаючи 12.04.2016 наказ про звільнення, відповідач не провів з позивачем повний розрахунок, та на даний момент існує спір про суму яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3

Судом першої інстанції даний спір було вирішено на користь позивача, таким чином відповідно до положень ст. 117 КЗпП України суд першої інстанції повинен був стягнути на користь ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись із таким судовим рішенням, другим відповідачем також було подано апеляційну скаргу, в якій останній, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги другий відповідач зазначає наступне.

По-перше, щодо стягнення з другого відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2015 по 06.11.2015 в сумі 5803,59 грн. чому судом першої інстанції взято для розрахунку середнє грошове забезпечення на серпень 2014 року, та у зв'язку з обставинами справи проігноровано норми ч.4 п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 не є зрозумілим.

До того ж Донецьким окружним адміністративним судом проігноровано норми п.3.5.2. Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», яка затверджена наказом МВС України №499 від 31.12.2007, а саме: особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Відповідач 2 також зазначає, що згідно абз.2 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Проте судом першої інстанції при винесенні рішення не з'ясовано обставини справи з урахуванням вимог Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992, тобто в матеріалах справи відсутні докази щодо доходів позивача за період, за який стягуються кошти за час вимушеного прогулу.

По-друге, стосовно стягнення з другого відповідача одноразової грошової допомоги у розмірі 19919,67 грн., зазначає, що судом для розрахунку цієї допомоги взято середньомісячну заробітну плату позивача на серпень 2014 року, що апелянт вважає неприпустимим. Виплата додаткових видів грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до їх особистого вкладу за загальними результатами роботи протягом місяця, про що зазначається в наказі про встановлення розміру премії та надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, який затверджується начальником (заступником начальника) органу. В наказі № 23 о/с лк від 12.04.2016 щодо поновлення позивача на посаді ОСОБА_3 не було встановлено конкретного розміру окладів, надбавок, доплат, преміювання тощо. Тому до розрахунку одноразової вихідної допомоги позивачу мають бути включені лише основні види грошового забезпечення - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

По-третє, стосовно стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 3683,99 грн. зазначено, що при визначенні цієї суми судом першої інстанції знову ж таки взято період з серпня 2013 року по липень 2014 року. При цьому судом застосовано норми Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995, в якій вказано, що обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористану відпустку провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації.

Але оскільки позивач фактично не працював і отримане грошове забезпечення позивача за період часу з серпня 2014 року по 06.11.2016 є випадком збереження середньої заробітної плати, то для розрахунку середньомісячної заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку слід застосовувати норми ч.3 п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, а саме: ...«у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата».... Саме керуючись вказаною нормою другим відповідачем було нараховано та сплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі (124,77 грн. х 33 дні = 4117,41 грн.) В 2016 році компенсацію за невикористану відпустку було нараховано та виплачено в сумі 2053,01 грн., що підтверджується довідкою, яка міститься в матеріалах справи.

На адресу Донецького апеляційного адміністративного суду першим відповідачем було надіслано заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якій висловлено прохання апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог - без змін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та просив її задовольнити, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги другого відповідача. Інші особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ у другого відповідача.

Наказами МВС України від 11.08.2014 №879 та від 26.08.2014 №1667 о/с у відповідності до п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивач був звільнений з органів внутрішніх справ у запас за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 по справі № 808/7414/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п. 29 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2014 № 879 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Краснолиманського МВ, Дзержинського МВ та УДАІ ГУМВС України в Донецькій області" в частині звільнення капітана міліції, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу Головного Управління МВС України у Донецькій області ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2014 № 1667о/с "По особовому складу" в частині звільнення капітана міліції, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу Головного Управління МВС України у Донецькій області ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2016 по справі №805/4866/15-а адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про спонукання до виконання дії суб'єкта владних повноважень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перерахування строку вислуги задоволено частково.

Поновлено капітана міліції ОСОБА_3 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 27 серпня 2014 року.

Стягнуто з другого відповідача на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2014 року по 26 серпня 2015 року виходячи із розрахованого судом розміру грошового забезпечення за цей період в сумі 45 792 (сорок п'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні 20 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4 155 (чотири тисячі сто п'ятдесят п'ять) гривень 69 коп. звернуто до негайного виконання.

Наказом від 12.04.2016 ГУМВС України в Донецькій області №23о/с лк, на підставі вказаного рішення суду, капітана міліції ОСОБА_3 поновлено на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу з 27 серпня 2014 року.

Пунктом 2 даного наказу згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ вирішено вважати звільненим у запас Збройних Сил з 06 листопада 2015 року за п. 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_3 - старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 27.05.2016 №29о/с лк внесено зміни та доповнення до наказу від 12.04.2016 №23 о/с лк, а саме вирішено вважати вислугу років позивача на 06.11.2015 у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги у кількості 17 років 01 місяць 18 днів.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України "Про міліцію", Законом України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007 №499.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію" (у відповідній редакції) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

З матеріалів справи вбачається, що позивача постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2016 по справі №805/4866/15-а поновлено на посаді з 27.08.2014. Рішення суду в зазначеній частині звернуто до негайного виконання.

Зазначене судове рішення фактично було виконано наказом ГУМВС України в Донецькій області від 12.04.2016, п. 2 якого позивача звільнено з органів внутрішніх справ з 06.11.2015.

Відповідно до довідки другого відповідача від 07.07.2016 №92лк/302/05-16 відповідачем 2 було нараховано та виплачено ОСОБА_3, зокрема, грошове забезпечення з 27.08.2015 по 06.11.2015 у розмірі 4288,80 грн.

Тобто, факт наявності у позивача права на виплату йому грошового забезпечення за вказаний період не є спірним між сторонами, втім, спірною між сторонами є сума зазначеної компенсації грошового забезпечення, яка підлягає сплаті за вказаний період.

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що застосування календарних днів для визначення розрахункової суми середньоденного грошового забезпечення за приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 №499, передбачене для розрахунку та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу за неповний місяць служби (п. 1.7 Інструкції), суд при здійсненні розрахунку грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, керується приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено, що під час розгляду у Донецькому окружному адміністративному суді адміністративної справи №805/4866/15-а представником другого відповідача до суду надавалась довідка про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_3 за період лютий 2014 року - липень 2014 року та довідка від 15.10.2015 №84 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням (червень - липень 2014 року),

Проте, суми нарахованого грошового забезпечення позивача в довідці від 04.08.2016 за №118л/к та в довідках, наданих відповідачем під час розгляду справи №805/4866/15-а, мають розбіжності.

У зв'язку із встановленням зазначених обставин, місцевим судом ухвалою від 09.08.2016 визнано обов'язковою особисту участь представника Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у судовому засіданні та витребувано у другого відповідача письмові пояснення щодо невідповідності даних, зазначених у довідці від 04.08.2016 за №118л/к та в довідках, наданих відповідачем під час розгляду справи №805/4866/15-а (довідка про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_3 за період лютий 2014 року - липень 2014 року та довідка від 15.10.2015 №84 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням).

Втім, як встановив суд першої інстанції, Відповідач 2 на виконання даної ухвали до суду надано довідку від 31.08.2016 №137лк/302/0516 із зазначенням грошового забезпечення позивача за період серпень 2013 року - липень 2014 року без наданням будь-яких пояснень стосовно суперечливості даних щодо грошового забезпечення ОСОБА_3, зокрема, за період червень-липень 2014 року.

Місцевий суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наявну розбіжність між сумами нарахованого грошового забезпечення позивача, зазначеними в довідці від 04.08.2016 за №118л/к та в довідках, наданих відповідачем під час розгляду справи №805/4866/15-а, суд першої інстанції, беручи до уваги вищезазначені приписи ст. 72 КАС України, при здійсненні розрахунку належних до виплати позивачу сум в якості доказів прийняв до уваги довідку із зазначенням більшого грошового забезпечення позивача за період червень-липень 2014 року, надану відповідачем під час розгляду справи №805/4866/15-а, з якої вбачається, що в червні 2014 року ОСОБА_3 нараховано грошове забезпечення у розмірі 4143,18 грн., у липні 2014 року - 4168,06 грн. (а.с. 90).

З цим висновком місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Так, під час розгляду справи №805/4866/15-а судом при обчисленні середнього заробітку використовувались дані, надані самим відповідачем.

В той же час, при розгляді цієї справи другим відповідачем було виявлено свою помилку та надано дані щодо заробітку за червень 2014 року, згідно яких розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 в цьому місяці складав 3443,18 грн.

При цьому відповідачем в довідці, яку суд першої інстанції не взяв до уваги, зазначено, що до довідки не включено одноразові виплати, а саме матеріальна допомога при наданні чергової відпустки за 2014 рік в червні 2014 року в сумі 700,00 грн.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованим відхилення судом першої інстанції даних про заробіток ОСОБА_3, наданих другим відповідачем в довідці від 31.08.2016 № 137лк/302/05-16 (а.с.112-113).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у червні 2014 року становить 19 днів, у липні 2014 року - 23 дні.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 3443,18 грн. (червень 2014 року ) + 4168,06 грн. (липень 2014 року) : 42 робочих дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочих днів у липні 2014 року) = 181 грн. 22 коп.

Період грошового забезпечення, нарахованого другим відповідачем за час вимушеного прогулу позивача з 28.08.2015 по 06.11.2015 з врахуванням Листа Мінсоцполітики України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", складає 51 робочий день.

Таким чином, правильний розмір грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2015 по 06.11.2015 з відповідача 2 на користь ОСОБА_3 підлягає виплаті 9242,22 грн. (181,22 грн. * 51 робочий день).

Разом з тим, враховуючи сплату відповідачем 2 на користь позивача грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 4288,80 грн., що не є спірним між сторонами, на користь ОСОБА_3 підлягає до виплати 4953,42 грн. (9242,22 грн. - 4288,80 грн.) (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Посилання апелянта на неправильність обчислення середнього заробітку позивача, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. "є" та "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках виплати вихідної допомоги; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач звільнений із займаної посади 06 листопада 2015 року; протягом часу з 27 серпня 2014 року (наступний день після його першого звільнення) і по день наступного звільнення (06 листопада 2015 року) позивач фактично не працював. Таким чином, останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це червень та липень 2014 року.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта щодо здійснення розрахунку грошового забезпечення позивача виходячи із суми 1812,20 грн., яка складається з: посадового окладу позивача - 700,00 грн., окладу за спеціальним званням (120,00 грн.), доплати за вислугу років 30% (246,00 грн.) та надбавки за виконання особливо важливих завдань 70% (746,20 грн.), яке відповідачем застосовувалось на підставі ч. 4 п. 2 Порядку № 100, виходячи з наступного.

Згідно ч. 4 п. 2 цього Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи, а якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку, а саме: в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Суд зауважує, що п.4 вказаного Порядку регулює питання обчислення середньої заробітної плати виключно у випадках її збереження.

Таким чином, у підпункті 2 даному пункті мова йде про порядок обчислення середньої заробітної плати у випадках, коли за особою зберігається заробіток (грошове забезпечення). Умови збереження грошового забезпечення визначені п. 2.18 Інструкції № 499, в якому зазначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищі навчальні заклади МВС, у кожному конкретному випадку можуть бути збережені посадові оклади за останніми до призначення в навчальні заклади основними (які виконуються не тимчасово) штатними посадами Міністром внутрішніх справ України; у такому самому порядку можуть бути збережені посадові оклади за останньою штатною посадою особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищих училищах професійної підготовки та навчальних центрах підготовки працівників органів внутрішніх справ.

У даному випадку ОСОБА_3 був звільнений з посади, а згодом поновлений на цій посаді на підставі рішення суду. Тобто, протягом часу з 27 серпня 2014 року (наступний після першого звільнення день) по 06 листопада 2015 року (повторне звільнення) ОСОБА_3 не знаходився у трудових правовідносинах із другим відповідачем, не виконував ніяких посадових обов'язків, за ним не зберігалось його грошове забезпечення. (Грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, присуджене позивачу постановою Донецького окружного адміністративного суду, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою особі за час її знаходження у вимушеному прогулі, а не оплатою праці).

Згідно абз. 6 п. 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

При таких обставинах колегія суддів вважає правильним висновок суду про обчислення середнього заробітку ОСОБА_3 виходячи з розміру грошового забезпечення за червень, липень 2014.

При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він звільнений з 12 квітня 2016 року не відповідають матеріалам справи. В наказі першого відповідача від 12.04.2016 № 23о/с датою звільнення визначено 06.11.2015. Про це позивач мав дізнатись і з даних отриманої ним трудової книжки. Позивач, у випадку незгоди з цією датою, мав право в порядку, встановленому законодавством, з дотриманням строків звернення до суду, оскаржити дату свого звільнення, проте, не скористався таким своїм правом. Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_3 щодо стягнення на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 12.04.2016 в сумі 21570 грн. не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 35323,36 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 Закону N 2262-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 № 393, відповідно до якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Здійснюючи розрахунок суми вихідної допомоги при звільненні відповідач 2 нарахував та виплатив ОСОБА_3 суму у розмірі 15403,70 грн. (згідно довідки від 07.07.2016 №92лк/302/05-16).

Як вже зазначалось апеляційним судом, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 181,22 грн.

Середня кількість днів в розрахунковому періоді (червень-липень 2014 року) становить 21 день.

Так, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3, з якої позивачу необхідно здійснити розрахунок вихідної допомоги при звільненні, становить 3805,62 грн.

Таким чином, вихідна допомога при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 3805,62 грн. / 2 (50%) * 17 років (календарна вислуга років) = 32347,77 грн.

Проте, враховуючи часткову сплату відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні, на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню сума в розмірі 16944,07 грн. (32347,77 грн. - 15403,70 грн.) (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_3 в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь грошового забезпечення за два місяці у розмірі 8311,38 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині позивач посилається на приписи п. 3.4.8 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України №499 від 31.12.2007, відповідно до якого особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється, виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом.

Після закінчення двох місяців грошове забезпечення виплачується тільки за рішенням Міністра внутрішніх справ України.

Після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) особам рядового і начальницького складу виплачуються тільки оклади за спеціальними званнями.

Під час визначення права на грошове забезпечення у строки, передбачені цією Інструкцією, не зараховуються періоди перебування особи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.

За бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.

Тобто, з аналізу наведеної норми вбачається, що законодавством передбачена виплата такого грошового забезпечення лише в разі скорочення штатної посади та за умови перебування особи рядового, начальницького складу в розпорядженні органів внутрішніх справ, тоді як позивача безпосередньо звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів самих органів внутрішніх справ.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необхідність відмови ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 стосовно стягнення на його користь компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2015 рік суд зазначає наступне.

Пунктом 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (Положення №114) встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Згідно абз. 2 п. 56 Положення №114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як вже зазначалось раніше, у відповідності до абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

В матеріалах справи наявна довідка Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 07.07.2016 №92лк/302/05-16, відповідно до якої відповідачем 2 нараховано та виплачено на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористані дні відпустки у 2015 році у кількості 33 доби у розмірі 2053,01 грн.

При цьому, суд зауважує, що розрахунок зазначеної компенсації у відповідності до норм чинного законодавства повинен здійснюватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню позивача (оскільки в період з 03.11.2015 по 06.11.2015 позивач до виконання службових обов'язків фактично не приступив) є період серпень 2013 року - липень 2014 року. розрахунок компенсації за невикористану відпустку здійснюватиметься виходячи з виплат ОСОБА_3 в зазначений період.

Так, з наданої відповідачем довідки від 31.08.2016 № 137лк/302/05-16 (а.с.112-113) позивач за період серпень 2013 року - липень 2014 року отримав грошове забезпечення у розмірі 42935,96 грн.

Згідно листів Міністерства соціальної політики від 21.08.2012 N 9050/0/14-12/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік" та від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік кількість робочих днів в період серпень 2013 року - липень 2014 року становить 251 день.

Таким чином розмір компенсації за невикористані 33 доби відпустки, що підлягає стягненню на користь позивача, становить (42935,96 грн. / 251 день * 33) - 2053,01грн. = 3591,97 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення з 06.11.2015 по момент винесення рішення у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 КЗпП України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 КЗпП України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день Фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Також, з аналізу наведеної норми вбачається, що право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі, якщо працівник в день звільнення не працював, виникає за наявності звернення звільненого працівника з вимогою щодо проведення такого розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у день звільнення не працював, з вимогою про проведення з ним розрахунку у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України з моменту винесення наказу про його поновлення в органах внутрішніх справ 12.04.2016 до відповідача 2 не звертався. Наведені обставини не спростовані сторонами під час розгляду справи.

Таким чином, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування відповідальності згідно вимог ст. 117 цього Кодексу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Підсумовуючи, постанова суду першої інстанції ухвалена з правильним по суті вирішенням справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до пункту 1 статті 201 КАС України є підставою для зміни цього судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 13 жовтня 2016 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.2 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 201, ст. 205, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а за позовом ОСОБА_3 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краснолиманського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення сум - змінити.

В абзаці другому резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а слова і цифри "у розмірі 5803 (п'ять тисяч вісімсот три) грн. 59 коп.» замінити словами і цифрами "у розмірі 4953 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 42 коп.».

В абзаці третьому резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а слова і цифри "у розмірі 19919 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 67 коп.» замінити словами і цифрами "у розмірі 16944 (шістнадцять тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 07 коп.».

В абзаці четвертому резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а слова і цифри "у розмірі 3683 (три тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 99 коп.» замінити словами і цифрами "у розмірі 3591 (три тисячі п'ятсот дев'яноста однієї) грн. 97 коп.».

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року у справі №805/1738/16-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

О.О.Чебанов