Ухвала суду № 61976801, 12.10.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року справа №812/980/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Приміщення суду за адресою: 84301,м.Краматорськ,вул.Марата,15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 812/980/16 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лисичанської міської виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року Луганське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лисичанської міської виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі Інспекція) про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску № 401/1302 від 12.07.2016.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що фінансові санкції до позивача застосовано за несвоєчасну сплату єдиного внеску за серпень-вересень 2014 року, який на даний час сплачено у повному обсязі. На момент виникнення правовідносин з приводу застосування штрафних санкцій та нарахування пені пунктом 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464-VI) було передбачено, що відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обовязків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до витягу з ЄДР місцезнаходженням позивача є м. Лисичанськ, яке згідно додатку до розпорядження КМУ від 02.12.2015 № 1275-р віднесено до населених пунктів Луганської області, на території яких здійснюється антитерористична операція.

Таким чином, на думку позивача, відповідно до п. 9-4 Розділу VIII Закону № 2464-VI достатньою підставою для звільнення платника єдиного внеску від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом за невиконання (несвоєчасне виконання) обовязків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, є перебування на обліку в податкових органах, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі Закон № 1669-VII), що вказує на відсутність у відповідача законних підстав для застосування штрафних санкцій та нарахування пені за періоди та в сумах, зазначених в Рішенні від 03.12.2015.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі №812/980/16 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 401/1302 від 12.07.2016.

Судом першої інстанції зроблено висновок, що для звільнення від штрафу та/або пені, на відміну від звільнення від сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску, подання окремих заяв про звільнення від штрафу та/або пені, сертифікатів Торгово-промислової палати, тощо - не потребується та абзацом третім пп. 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 не передбачено. Таким чином, зазначена підстава відносно позивача була встановлена при розгляді, що вказує на відсутність у відповідача законних підстав для застосування штрафних санкцій та нарахування пені за періоди та в сумах, зазначених в Рішенні № 401/1302 від 12.07.2016.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено наступне.

Висновки суду першої інстанції суперечать нормам матеріального права, та ґрунтуються виключно на вибірковому трактуванні абзацу 3 пункту 9-4 прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, при цьому поза уваги залишено усі загальні принципи звільнення від відповідальності за неналежне виконання обовязків та положення Закону № 1669-VII, що у свою чергу спричинило прийняття постанови, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Пункт 9-4 Прикінцевих положень Закону № 2464-VI (до 13.05.2015 пункт 9-3) внесено до такого закону відповідно до пп. б) п. 8 ч. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII, таким чином своє походження вищезазначений пункт бере зі спеціального цільового закону, який приймався з метою забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. При цьому пункт 9-4 Закону № 2464-VI містить посилання на перелік зазначений у ст. 2 Закону № 1669-VII.

Апелянт посилаючись на ст. 2 Закону № 2464-VI та ст. 10 Закону № 1669-VII, зазначає, що ані пункт 9-4 прикінцевих перехідних положень Закону № 2464-VI ані Закон № 1669-VII не скасовує обовязків, визначених частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI, а надає можливість платникам єдиного внеску на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, і, як наслідок, законодавець звільнив позивача від застосування штрафних санкцій і пені з боку контролюючих органів у разі виконання вимог щодо надання сертифікату та заяви у довільній формі.

Таким чином, апелянт вважає, що оскаржувана постанова Луганського окружного адміністративного суду прийняття з порушенням п. 9-4 Закону № 2464-VI та ст. 10 Закону № 1669-VII.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Луганське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лисичанської міської виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку в ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, що підтверджено повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску, реєстраційний номер платника 12-11-01-1366 (а.с.40).

Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць.

З картки особового рахунку вбачається, що 12.09.2014 позивачем подано до податкового органу звіт про нарахування єдиного внеску за серпень 2014 року, відповідно до якого позивач зобовязаний сплатити єдиний внесок у сумі 9947,38 грн. до 22 вересня 2014 року (20 та 21 вересня 2014 року припадають на вихідні дні). Фактично вказані кошти сплачено лише 01.10.2014 платіжним дорученням № 243 від 01.10.2014. Крім того, відповідно звіту про нарахування єдиного внеску за вересень 2014 року позивач зобовязаний сплатити єдиний внесок у сумі 15465,92 грн. до 20 жовтня 2014 року. Фактично вказані кошти сплачено лише 31.10.2014 платіжним дорученням № 275 від 31.10.2014 на суму 28657,76 грн. (а.с.42-46).

Між сторонами відсутні розбіжності щодо даних, відображених в картці особового рахунку позивача з єдиного внеску.

Рішенням Інспекції № 401/1302 від 12.07.2016 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 2541,33 грн. та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у сумі 259,66 грн. за період з 23.09.2014 по 31.10.2014 (а.с.6).

Вирішуючи адміністративну по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, апеляційний суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI встановлено обовязок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин, а саме у період вересня - жовтня 2014 року позивач знаходився на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням Закону № 1669-VII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом б пункту 8 ст. 14-1 Закону № 1669-VII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обовязків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обовязків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а пунктом 3 вказаного розпорядження визнано такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р та від 05.11.2014 № 1079-р.

До населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція віднесено також місто Лисичанськ Луганської області.

Отже, позивач є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI.

Зазначена норма проіснувала в Законі № 1669-VII з 15 вересня 2014 року до 1 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Суд враховує, що стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Оскільки оскаржуваним рішення до позивача застосовано фінансові санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску у період з 23.09.2014 по 31.10.2014, тобто, за час, коли положення пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, яким передбачалось звільнення платників єдиного внеску від штрафу та/або пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, були чинними, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне керуватись саме зазначеною нормою Закону № 2464-VI.

Апеляційний суд також зазначає про ідентичність положень пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, яким передбачалось звільнення платників єдиного внеску від штрафу та/або пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, положенням пункту 9-3 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI, які були чинними у період з 23.09.2014 по 31.10.2014.

Суд зазначає, що для звільнення від штрафу та/або пені, на відміну від звільнення від сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску, подання окремих заяв про звільнення від штрафу та/або пені, сертифікатів Торгово-промислової палати, тощо - не потребується та абзацом третім пп. 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято 12.07.2016 з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобовязані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є виконавчим документом.

Наявність заборони (в силу закону) щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VI, за невиконання обовязків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року, унеможливлює винесення відповідачем щодо позивача рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за вказаний період.

При вирішенні питання відносно позивача щодо застосування чи незастосування заходів з накладення штрафу та пені відповідач повинен був керуватися положеннями п. 9-4 Розділу VIII Закону №2464-VI та нормами Закону 1669-VII. Тобто, Відповідач повинен надати повний та обєктивний аналіз усім нормам законів та підзаконних нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, і лише після цього приймати рішення щодо наявності підстав для стягнення штрафу та пені.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що податковий орган, вирішуючи питання встановлення порушення позивачем термінів сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, повинен був керуватися нормами Конституції України, усіма положеннями Закону №2464-VI та Закону № 1669-VII від 02.09.2014 (який є спеціальним) та усіма розпорядженнями Кабінету Міністрів України, які регулюють спірні правовідносини, а не окремими статтями Закону №2464-VI та Інструкцією, тому прийняте Рішення від 12.07.2016 підлягає скасуванню.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не мав правових підстав для винесення Рішення № 401/1302 від 12.07.2016 відносно позивача, що є підставами для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У звязку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

В повному обсязі ухвалу виготовлено 13 жовтня 2016 року.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 812/980/16 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Лисичанської міської виконавчої дирекції Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання незаконним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

ОСОБА_4