Ухвала суду № 61971712, 11.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27344/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур А.І. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

11 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський міський відділ Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський міський відділ Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в київській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року, в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ;

поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції України в Київській області 50000 гривень завданої моральної шкоди;

зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із даною постановою, Позивачем, ОСОБА_2, було подано апеляційну скаргу.

Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача щодо звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інтонації, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 2001 року на різних посадах. Останнім місцем служби є посада старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом ГУМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року на підставі п. «г» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України та п. 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_2 звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області через скорочення штатів.

В обґрунтування апеляційної скарги Позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_2, з органів внутрішніх справ України відповідачі діяли не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Зокрема, зазначав, що при звільненні позивача не було дотримано вимог ст.ст. 22, 43 Конституції України, ст. 49 - 2 Кодексу законів про працю, з огляду на вищевикладене, позивач вважав оскаржуваний протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Встановивши обставини справи, колегія суддів переходить до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (даті - Положення про проходження служби).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію», який діяв на дату видання оскаржуваного наказу та втратив чинність 07.11.2015, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою KM Української PCP від 29.07.1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), яким, у тому числі, визначено умови звільнення зі служби. Підпунктом «г» пункту 64 Положення передбачено звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу через скорочення штатів - при відсутності можливості використання на службі.

Поряд з цим апеляційний суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон про Поліцію, Закон №580-VІІІ).

Так, Закон №580-VІІІ був опублікований 06.08.2015 року в газеті «Голос України» та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності через три місяці з дня. наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015 року, крім, зокрема, пунктів 8 - 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015 року.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто позивача було попереджено про можливе звільнення через скорочення штатів в силу зазначеної норми закону.

Пунктами 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліції» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Тому, посилання скаржника в апеляційній скарзі про те, що його не було попереджено про майбутнє звільнення критично розцінюється колегією суддів.

Стосовно вимоги позивача поновити його в органах внутрішніх справ Україні в Міністерстві внутрішніх справ Україні на рівнозначній посаді тій, з якої його було звільнено, колегія суддів звертає увагу на наступне на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

На виконання зазначеної постанови Уряду України Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні зміни» згідно якого вирішено уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС. Згідно Переліку змін у штатах МВС, затвердженого згаданим наказом МВС України, в ГУМВС України в Київській області скасовуються всі штати, тобто всі 8986 посад в ГУМВС України в Київській області скорочено.

Так, Головним управлінням беручи до уваги наведене вище та з урахуванням відсутності можливості використання на службі, у зв'язку із фактичним припиненням існування та діяльності державного органу виконавчої влади - міліція, видано наказ від 06.11.2015 року № 591 о/с, позивача відповідно до пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 64 «г» Положення звільнено з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил через скорочення штатів.

Відповідно до статті 5 Закону «Про центральні органи виконавчої влади» утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади, а припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, колегія суддів зауважує, що законодавець при припиненні юридичної особи публічного права відокремлює поняття реорганізації, яка здійснюється шляхом злиття, поділу і перетворення та поняття ліквідації.

Водночас саме у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Питання правонаступництва міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів регулюються Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок).

Пунктом 8 Порядку визначено, що внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.

Тобто можливість правонаступництва слід застосовувати лише в окремих випадках визначених діючим законодавством, а саме у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Разом з тим, колегія суддів підкреслює, що абзацом п'ятим пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону про Поліцію встановлено, що по мірі готовності до початку функціонування патрульної поліції в регіонах та населених пунктах, де її обов'язки тимчасово виконують державна автомобільна інспекція та підрозділи громадської безпеки, уповноваженим керівником органу поліції вживаються щодо цих підрозділів організаційно-штатні заходи, пов'язані з їх ліквідацією, відповідно до положень цього Закону.

Таким чином Закон про Поліцію фактично містить положення щодо ліквідації структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, завдання та повноваження яких переходять до структурних підрозділів поліції.

Щодо посилань ОСОБА_2 на застосування норм КЗпП України, колегія суддів зазначає, що зазначеним нормативно-правовим актом передбачено, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для переведення працівника на інше підприємство необхідним є наявність певних фактів: згода працівника (заява) та відповідний наказ, в якому як підстави зазначаються реквізити заяви працівника про звільнення та реквізити листа-запиту.

Натомість матеріали справи підтверджують, що позивач відповідної заяви не подавала, відповідний наказ не видавався.

Також колегія суддів апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції в частині вимог про поновлення на посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області. Оскільки, як вірно зауважено судом, такі вимоги є безпідставними, оскільки поновлення на посаді працівника, з якої останній не був звільнений, жодним нормативно-правом актом України не передбачено.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, слід зазначити, що роз'ясненням Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Про гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» чітко зазначено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч.1 ст. 40).

Отже, при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ч.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно, утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі в новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Таким чином, Бориспільський міський відділ Головного управління МВС України в Київській області ліквідовано без правонаступника, тому вимога про поновлення на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність оскаржуваного наказу від 06.11.2015 року №591 о/с та неможливості поновлення Позивача на попередній посаді, вимоги про стягнення моральної шкоди з Головного управління Національної поліції України у Київській області є необгрунтованими так само як і вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254, 265 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлений 11 жовтня 2016 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.