Ухвала суду № 61961355, 05.10.2016, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

КП № 236/3677/15-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2016 року м. Лиман

Краснолиманський міській суд Донецької області, у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

суддів Бікезіної О.В., Ткачова О.М.,

при секретарі Колесник О.І.,

за участю:

прокурора Пономарьової О.В.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Краснолиманським міським судом Донецької області розглядається кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України.

Для участі в судовому засіданні 05.10.2016 року не прибули та не повідомили суд про наявність поважних причин для цього викликані як свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5. Сторона обвинувачення наполягала на допиті вказаних осіб, вважаючи за необхідне відкласти судове засідання, застосувати повторно привід свідків до суду. Відносно свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 вже застосовувався привід до суду, однак ухвала суду територіальними органами національної поліції не була виконана, місце проживання свідка ОСОБА_6 на теперішній час взагалі не встановлене. Обвинувачений ОСОБА_3, захисники ОСОБА_1М,. ОСОБА_2 не наполягали на допиті як свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд прийшов до наступних висновків.

За змістом ст. 84 КПК України показання свідків є одним із видів процесуальних джерел доказів. Доказування полягає у збиранні, перевірці,оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст. 91 КПК України). Згідно зі ст. 92 КПК України обовязок доказування за загальним правилом покладається на слідчого, прокурора. Неявка свідків для надання показань в судовому засіданні не дозволяє завершити судовий розгляд кримінального провадження, призводить до продовження строків розгляду справи. Згідно зі ст. 322 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, проте не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження.

Отже, суд відкладає судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України для забезпечення прибуття свідків.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 неодноразово викликались до суду, однак зазначені особи в черговий раз не прибули для участі в судовому засіданні, поважних причин для цього не повідомили; Артемівським відділом поліції та Краматорським відділом поліції до цього часу не була виконана ухвала суду про привід свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5; місце проживання свідка ОСОБА_6 взагалі не встановлене.

Відповідно до ч.1 ст. 327 КПК України якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, заслухавши думку учасників судового провадження, суд після допиту інших присутніх свідків призначає нове судове засідання і вживає заходів для його прибуття; суд також має право постановити ухвалу про привід свідка.

За змістом ст. 140 КПК України привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час. Рішення про здійснення приводу приймається під час судового провадження судом за клопотанням сторони кримінального провадження або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали. Привід може бути застосований,зокрема, до свідка.

Враховуючи ту обставину, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 для участі в судовому засіданні не прибули без поважних причин, суд ухвалює рішення про здійснення приводу цих осіб для участі в судовому засіданні.

В судовому засіданні 05.10.2016 року захисник ОСОБА_1 заявив клопотання про зміну раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_3 і неодноразово продовженого судом запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш мякий запобіжний захід; додатково вказав,що, на його думку, суворий запобіжний захід застосований відносно ОСОБА_3 на підставі обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, таке обвинувачення ґрунтується на неправдивих показаннях свідків, інших вагомих доказів у сторони обвинувачення немає; сторона обвинувачення не надала до суду також жодних доказів щодо наявності відносно ОСОБА_3 будь-яких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; кримінальне провадження розглядається в суді вже досить тривалий час, майже всі свідки були допитані судом, лише прибуття до суду двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сторона обвинувачення не може забезпечити, але захист не наполягає на допиті цих свідків, отже, на думку сторони захисту, ризик впливу з боку ОСОБА_3 на свідків відсутній на теперішній час; всі докази по кримінальному провадженню вже зібрані і перебувають в розпорядженні сторони обвинувачення, нових доказів з боку сторони обвинувачення за час судового розгляду не було здобуто, а відтак, відсутній ризик можливого спотворення доказів з боку ОСОБА_3; обвинувачений не ухилявся від слідства та суду, має постійне місце проживання, де зареєстрований в установленому законом порядку, перебуває в зареєстрованому шлюбі, позитивно характеризується за місцем роботи та за місцем проживання, страждає на низку хронічних захворювань. Захисник ОСОБА_1 вважав за можливе, враховуючи все наведене, змінити для обвинуваченого ОСОБА_3 раніше обраний запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з 21-ї години вечора до 6-ї години ранку за місцем проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, із покладенням на ОСОБА_3 обовязків не залишати місце проживання у визначений час доби, повідомляти суд про зміну місця проживання.

Обвинувачений ОСОБА_3, захисник ОСОБА_2 підтримали вказане клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, просили таке клопотання задовольнити, посилались на тривале перебування обвинуваченого під вартою та відсутність доказів у сторони обвинувачення на підтвердження обґрунтованої підозри.

Прокурор Пономарьова О.В. просила відмовити у задоволенні зазначеного клопотання, вказала, що півмісяця тому судом вже було вирішено питання про продовження відносно ОСОБА_3 раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, за цей час будь-яких нових обставин у справі зясовано не було, зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на думку сторони обвинувачення, відносно ОСОБА_3 не відбулося; судові засідання у справі відкладались не з вини сторони обвинувачення, письмові докази у кримінальному провадженні мають бути досліджені після закінчення допиту всіх свідків, оскільки саме такий порядок дослідження доказів було визначено раніше судом; ОСОБА_3 обвинувачують у скоєнні особливо тяжкого злочину (ч.3 ст. 187 КК України) корисливо-насильницької спрямованості, санкція відповідної статті КК України передбачає за скоєння цього злочину досить суворе покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, а тому існує ризик спроби з боку обвинуваченого переховуватися від суду; про обґрунтованість чи необґрунтованість обвинувачення, висунутого ОСОБА_3, на думку сторони обвинувачення, говорити ще передчасно, оскільки дослідження доказів судом не закінчено.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, який надійшов до суду, та додані до нього матеріали, суд, приходить до наступних висновків.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_3 на досудовому розслідуванні ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.11.2015 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 01.01.2016 року; ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 31.12.2015 року строк дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 30.01.2016 року; ухвалою судді Апеляційного суду Донецької області від 29.01.2016 року дію обраного відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено на строк до 28.02.2016 року; ухвалами Краснолиманського міського суду продовжувалась дія обраного запобіжного заходу у виді взяття під варту, строк застосування такого заходу спливає 14.11.2016 року.

Відомостей про скасування обраного запобіжного заходу немає. Судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_3 на теперішній час не закінчено.

За змістом ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.

Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК.

За змістом ст.ст. 177,178,201 КПК України підставами для зміни запобіжного заходу можуть бути виникнення нових обставин, які свідчать про зменшення або припинення існування визначених законом ризиків щодо обвинуваченого.

Оцінюючи такі підстави відносно обвинуваченого ОСОБА_3, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(ст. 19 Основного Закону). Ст. 29 Конституції України гарантується право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ОСОБА_1, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997 року. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Ст. 5 зазначеної Конвенції проголошено право кожного на свободу та особисту недоторканність.

Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, суд щоразу зобов'язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини. Саме така правова позиція висловлена у п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».

Аналізуючи у своїй правозастосовній практиці питання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути певні ризики, при цьому обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, заява № 40107/02,п. 80); хоча на етапі розгляду питання щодо взяття особи під варту аргументами на користь такого рішення можуть бути серйозність предявлених звинувачень та ризик втечі обвинуваченого, проте зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою(рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008 року, заява № 17283/02, п. 60).

В даній конкретній справі, оцінюючи існування ризику з боку ОСОБА_3 переховуватися від суду, суд вказує на таке. Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 30.12.2014 року ОСОБА_3 був засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 260 КК України, із призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна,зі звільненням від покарання з випробуванням, протягом 3-річного строку(том 1 а.с.42-43). За час, що минув від ухвалення вказаного вироку суду до затримання цієї особи у звязку з іншим обвинуваченням, ОСОБА_3 сумлінно виконував покладені на нього обовязки, не намагався ухилитись від їх виконання, не скоював інших правопорушень, своєчасно прибував на реєстрацію до Краснолиманського МВ КВІ, що підтверджено довідкою начальника Краснолиманського МВ КВІ від 05.11.2015 року № 3242 (том 2 а.с. 213). На думку суду, ця обставина вказує на сумлінність ОСОБА_3 у виконанні покладених на нього судом обовязків.

Європейський суд в рішенні по справі «В. проти Швейцарії», заява № 14379/88, від 26.01.1993 року, п.33, з цього приводу вказав, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою … При цьому треба враховувати характер обвинувачуваного, його моральні якості, його кошти, звязки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти.

З огляду на це, суд враховує позитивні характеристики ОСОБА_3 за місцем його проживання та за місцем роботи (том 2 а.с.204,205), наявність у обвинуваченого власної родини, на утриманні сина та непрацездатної матері, власного місця проживання в Україні, його поведінку до затримання за новою підозрою і після попереднього засудження, відсутність міжнародних звязків і навіть паспорта громадянина України для виїзду за кордон і констатує зменшення ризику з боку обвинуваченого переховуватись від суду.

Оцінюючи можливий ризик з боку обвинуваченого знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд зважає на ту обставину, що докази по справі вже зібрані і перебувають у повному розпорядженні та під контролем сторони обвинувачення, під час судового розгляду не було зясовано будь-яких нових обставин у справі, не було заявлено клопотань з боку обвинувачення у необхідності здобуття нових доказів.

Європейський суд в рішенні по справі «Мамедова проти Росії», заява № 7064/05, від 01.06.2006 року, п.79, вказав, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання особи у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою, однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила.

Отже, суд констатує втрату відносно обвинуваченого ОСОБА_3 ризику намагань з його боку знищити, сховати або спотворити докази по справі.

Оцінюючи існування можливого ризику з боку обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує ту обставину, що потерпілі в кримінальному провадженні за правовою кваліфікацією ст. 341 КК України відсутні взагалі, в кримінальному провадженні за правовою кваліфікацією ч.3 ст. 187 КК України представник потерпілої юридичної особи ОСОБА_7 вже був допитаний в судовому засіданні, надав послідовні показання, місце знаходження інших підозрюваних за фактом здійснення розбійного нападу на магазин ТОВ «АТБ-Маркет» взагалі невідоме; майже всі свідки з боку обвинувачення були також допитані в судовому засіданні, при цьому лише один із таких свідків (ОСОБА_8А) прямо вказав на причетність ОСОБА_3 до скоєння злочину середньої тяжкості (правова кваліфікація ст. 341 КК України), на причетність обвинуваченого до скоєння особливо тяжкого злочину (правова кваліфікація ч.3 ст. 187 КК України) не вказав прямо жоден зі свідків; стороною обвинувачення не забезпечено прибуття до суду свідків обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_6, незважаючи на покладення на прокурора законом прямого обовязку доводити обвинувачення в суді, місце перебування свідка ОСОБА_6 взагалі залишається суду невідомим.

Європейський суд в рішенні по справі «Летельє проти Франції» , заява № 12369/86, від 26.06.1991року, п. 39, визнав, що реальна небезпека чинення тиску на свідків могла таки бути на початку справи, але з часом вона значно зменшилася й врешті зникає зовсім.

Відтак, суд відзначає істотне зменшення існування можливого ризику з боку ОСОБА_3 незаконно впливати на свідків по справі та представника потерпілої юридичної особи.

Оцінюючи наявність з боку обвинуваченого ризику імовірних спроб перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд виходить з того, що ступінь таких ризиків може мінятися, хоча вони й виправдовували таким чином тримання особи під вартою на початку розслідування, але поступово, у міру того, як було проведено допити свідків у справі і розслідування просувалося, неминуче втрачали своє значення (рішення Європейського суду у справі «І.А. проти Франції», заява № 28213/95, від 23.09.1998 року, п.110). Суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено, у який ще спосіб ОСОБА_3 імовірно був би спроможний перешкоджати кримінальному провадженню.

Оцінюючи існування з боку обвинуваченого ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, суд враховує, що інкриміновані ОСОБА_3 правопорушення на теперішній час припинилися зовсім, а його позитивні характеристики (том 2 а.с. 204,205) не дають підстави вбачати можливість скоєння ним нових правопорушень.

Суд зважає на висловлену у п.17 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» позицію, згідно з якою у випадку продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язані враховувати, що сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати 12 місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Загальне положення щодо розумних строків у таких випадках викладено у правовій позиції Європейського суду в рішенні у справі «Харченко проти України», де відзначено, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно, вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів особи, викладених у її клопотанні про звільнення, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення Європейського суду у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, заява № 40107/02).

Враховуючи констатоване судом істотне зменшення з плином часу існування ризиків,передбачених ст. 177 КПК України, з боку обвинуваченого ОСОБА_3, суд приходить до висновку про можливість зміни обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу.

У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Види цих заходів законодавцем наведено у порядку зростання ступеня суворості; відповідно найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Отже, суд вважає за можливе застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 наступний за ступенем суворості запобіжний захід домашній арешт.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_3 є чоловіком середнього віку, страждає на низку хронічних захворювань, що підтверджено випискою з історії хвороби, наданою відділковою лікарнею на ст. Красний Лиман(том 2 а.с. 215), має постійне місце проживання, де зареєстрований в установленому законом порядку(довідка Лиманської міської ради від 19.09.2016 року, том 2 а.с. 203), одружений з ОСОБА_9 (свідоцтво про шлюб від 02.02.2016 року, том 2 а.с. 216), виконує обовязки щодо утримання повнолітнього сина від першого шлюбу у звязку із продовженням ним навчання у вищому закладі освіти (виконавчий лист по справі № 236/1996/14-ц від 24.12.2014 року, том 2 а.с. 211-212), позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи(том 2 а.с. 204,205), на теперішній час не працює (том 2 а.с.206-210), до взяття під варту перебував на обліку в місцевому центрі зайнятості з приводу пошуку роботи (том 2 а.с. 214).

Водночас, зважаючи на серйозність висунутих обвинувачень, суд встановлює обвинуваченому ОСОБА_3 заборону тривалістю 2 місяці цілодобово залишати житло за адресою АДРЕСА_1, покладає на ОСОБА_3 обовязки не виїжджати з м. Лиман Донецької області без дозволу суду, повідомляти суд про необхідність зміни свого місця проживання та вважає необхідним застосування електронних засобів контролю за обвинуваченим.

Відповідно до ст. 195 КПК України застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такі засоби можуть застосовувати, зокрема, працівниками органу Національної поліції на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Згідно зі ст. 202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий, негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Згідно зі ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

Суд, вислухавши думку учасників провадження, прийшов до висновку про можливість частково задовольнити клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу ОСОБА_3.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7,8,9, 176-178, 181, 201, 202,206, 331 КПК України, суд

УХ В А Л И В :

Клопотання захисника ОСОБА_1 щодо зміни запобіжного заходу, раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_3, задовольнити частково.

Змінити раніше обраний відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України, застосувавши щодо цієї особи запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, такі обовязки:

- цілодобово не залишати місце постійного проживання квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1,

- прибувати до суду за першим викликом по необхідності;

- не виїжджати за межі м. Лиман Донецької області без дозволу суду;

- повідомляти суд про необхідність зміни свого місця проживання.

Під час дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту застосувати відносно ОСОБА_3, 01.11.1972 р. н., електронні засоби контролю за обвинуваченим.

Обвинуваченого ОСОБА_3 негайно доставити до місця його проживання і звільнити з-під варти.

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту визначити терміном - шістдесят днів з 05.10.2016 року по 03.12.2016 року.

Контроль за виконанням обвинуваченим ОСОБА_3 запобіжного заходу в виді домашнього арешту покласти на начальника Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області майора поліції ОСОБА_10.

Копію цієї ухвали негайно після її оголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_3, направити до Артемівської УВП (№6) Управління ДПтС України в Донецькій області для відома, Лиманського відділення поліції Словянського ВП ГУ НП України в Донецькій області для здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого.

У звязку з неприбуттям в судове засідання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, відкласти судове засідання в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України для забезпечення прибуття свідків на 26.10. 2016 року на 11 год. 00 хв..

Застосувати відносно свідків:

ОСОБА_4 (11.09.1992 р. н., останнє відоме місце проживання Донецька область, м. Бахмут,вул. Леніна, буд.42-А),

ОСОБА_5(16.01.1986 р. н., останнє відоме місце проживання Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкадінова, буд. 76).

здійснення приводу до Краснолиманського міського суду Донецької області (адреса Донецька область, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 13) для участі в судовому засіданні 26.10.2016 року об 11 год. 00 хв..

Копію цієї ухвали направити з метою виконання в частині здійснення приводу свідка ОСОБА_4 до Артемівського відділу поліції ГУ НП України в Донецькій області, в частині здійснення приводу свідка ОСОБА_5 до Краматорського відділу поліції ГУ НП України в Донецькій області, для здійснення контролю за виконанням керівнику Артемівської місцевої прокуратури ОСОБА_11, керівнику Краматорської місцевої прокуратури ОСОБА_12.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий -

судді-