Ухвала суду № 61957699, 10.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5705/16

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Гірняк Л. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів- Заїкін А.А.,Калараш А.А.

За участю секретаря- Гарбуз В.О.

Розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу представника в інтересах ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеса від 25 травня 2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7

-про визнання договору оренди недійсним, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

27.07.2015 року позивач звернулась до суду з вищезазначеними позовними вимогами в котрих зазначала, що 06 травня 2015 року між нею та ОСОБА_6 був укладений договір оренди буд. АДРЕСА_1, загальною площею 40 кв.м., що складається з 2-х кімнат на строк шість місяців з помісячною сплатою 12 000 грн. Крім того нею була внесено авансовий платіж 6000 грн., котрий відповідач зобов'язався повернути наприкінці строку.

23.07.2015 року в зв'язку з неприязними стосунками вона з'їхала з займаного помешкання, однак залогова сума їй не була повернута.

Посилаючись на те, що власником буд. АДРЕСА_1 ОСОБА_6 не являється, позивач просила визнати його недійсним з підстав ст.215 ЦК України та застосувати наслідки його недійсності, стягнувши з ОСОБА_6 на її користь збитки в розмірі 28 000 грн.

В порядку доповнень до позовної заяви просила суд стягнути з ОСОБА_7 5 806 грн.84 коп. витрачені нею на лікування в результаті побиття.

Одночасно просить суд стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 40 000 гривень. Зокрема посилається на неправомірні дії відповідачів щодо негайного звільнення будинку раніше 29 липня 2015 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.05.2016 року в заявлених вимогах відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового, про відмову в заявлених вимогах, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріалами справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в заявлених вимогах,районний суд виходив з недоведеністю та безпідставністю заявлених вимог.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.810 ч.1 та 811 ЦК України за договором найму житла одна сторона-власник житла(наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні(наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму укладається у письмовій формі.

Матеріалами справи встановлено,сторонами не оспорюється, що 6 травня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір оренди двох кімнат, площею 40 кв.м., у будинку АДРЕСА_1, строком на шість місяців з 07 травня по 07 листопаду 2015 року із щомісячною оплатою 12000 грн., а також сплатою за електроенергію по розрахунку лічильника, та платою залога у розмірі 6000 грн. (а/с 7). Спірний будинок на праві власності належить ОСОБА_8.

Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Наявність у ОСОБА_6 на укладення договору оренди будинку ( який належить на праві приватної власності його доньки ОСОБА_8) підтверджено довіреністю від 07.03.2015 року (а/с 32).

Виходячи з того, що в зазначеному дорученні чітко визначені юридичні дії котрі належали вчинити ОСОБА_6, судова колегія погоджується з судженням районного суду що його дії були правомірними, конкретними та здійснені на підставі доручення від 07.03.2015 року.

Судова колегія критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що довіреність не була нотаріально посвідчена, оскільки реалізація сторонами повноважень за договором доручення на підставі довіреності укладена в письмовій формі з підстав ст.245 ч.1 ЦК України.

За таких обставин районний суд прийшов до правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди та застосування наслідків його недійсності.

Частиною 1 ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 64 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Матеріалами справи встановлено що з червня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 почали виникати постійні конфліктні ситуації , у зв'язку із чим 29.06.2015 року з боку ОСОБА_6 було направлене повідомлення ОСОБА_5 про розірвання договору оренди та запропоноване звільнити орендоване приміщення до 29.07.2015 року. Не погодившись із повідомленням 04.07.2015 року ОСОБА_5 надала письмову відповідь, та продовжила користуватись орендованими приміщеннями. У липні 2015 року, у зв'язку із загостреннями конфлікту, сторони почали звертатись до правоохоронних органів із заявами про протиправні дії іншої сторони та отримання пошкоджень здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень. Постановою від 29 липня 2015 року було закрите кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві ОСОБА_7 від 24.07., за відсутності складу кримінального правопорушення. Постановою від 28 вересня 2015 року було закрите кримінальне провадження , внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві ОСОБА_5 від 27.07.2015 року, у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

З висновку експерта № 1776 від 28.07.2015 року вбачається, що у громадянки ОСОБА_5 встановлені тілесні пошкодження, що відносяться до категорії легких. При цьому з пояснень самої позивачки не вбачається хто саме наніс їй тілесні ушкодження.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія погоджується з судженням районного суду що відповідачі спростували твердження позивача, що саме їх неправомірними діями було нанесено останній тілесні ушкодження.

З огляду на вищезазначене підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення шкоди на лікування відсутні.

Частиною першою та другою ст. 23 ЦК України передбачене, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, зазначені законодавцем у ч. 1 ст. 1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд, враховуючи, що у відповідності до вимог ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає недоведеним у судовому засіданні і вимоги позивача про наявність моральної шкоди, заподіяної відповідачами.

Виходячи з того, що розірвання договору оренди само по собі не свідчить про неправомірні дії відповідачів, договором не передбачено стягнення моральної шкоди за дострокове його розірвання, районний суд прийшов до правильного висновку щодо відмови в заявлених вимог про стягнення моральної шкоди.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що районний суд прийшов до правильного висновку про недоведеність та відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги ці обставини не спростовують, суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 218, 303,308,315,317,319ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду на протязі 20 днів.

Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді А.П.Заїкін

А.А.Калараш