Рішення № 61957244, 05.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/80/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1252/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Фединяка В.Д., Горблянського Я.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника апелянтів ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 до ПАТ «ПриватБанк» про захист прав споживача за апеляційними скаргами представника ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_2 рішення Долинського районного суду від 14 серпня 2015 року та додаткове рішення Долинського районного суду від 04 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В квітні 2013 року представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4, зазначивши третьою особою ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, мотивуючи позов тим, що 25.02.2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено договір №IFDWGA0000000024, відповідно до якого ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 20 000 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.02.2018 року. Станом на 14.02.2013 року відповідач має заборгованість 32 792,99 доларів США, яка складається з : 10 773,47 доларів США заборгованості за кредитом; 8 867,53 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 174,71 доларів США заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 11 385,91 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафу (фіксованої частини) - 31,29 доларів США, штрафу (процентної складово) - 1 560,08 доларів США. Просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFDWGA000000024 від 26.02.2008 року, в розмірі 32 792, 99 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.02.2013 року складає 262 015, 99 грн. - звернути стягнення на будинок загальною площею 183,20 м.кв., житловою площею 76,90 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки) зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.

В квітні 2014 року третя особа ОСОБА_5 звернувся з позовом до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, мотивуючи позов тим, що відповідно до укладеного договору із ЗАТ КБ "ПриватБанк" № IFDWGA0000000024 від 25.02.2008 року він отримав кредит у розмірі 23 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.02.2018 року. Одними із істотних умов договору є: загальна сума кредиту - 20 000 доларів США, відсотки за користування кредитом - 12% на рік, винагорода за надання фінансового інструменту - 0.00% від суми виданого кредиту, винагорода - 0,2% від суми виданого кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних, сума щомісячного платежу - 294,55 доларів США. Під час провадження цивільної справи в Долинському районному суді за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" до нього стало відомо, що відповідач з 16.10.2008 р. в односторонньому порядку незаконно збільшив процентну ставку за користування кредитом до 15.12 % річних та змінив графік погашення заборгованості за кредитним договором. Вважає, що таке рішення є незаконним та порушує його інтереси та права, а пункт 2.3.1. кредитного договору містить норму, що є явно не вигідною та дискримінаційною по відношенні до нього, як сторони договору.

Просив визнати недійсною з 25.02.2008 року умову пункту 2.3.1 Кредитного договору від 25.02.2008 року № IFDWGA0000000024 в частині права Банку при зміні облікової ставки НБУ в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки; визнати незаконним з 16 жовтня 2008 року збільшення ЗАТ КБ «ПриватБанк» процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором від 17 травня 2008 року № IFDWGA0000000024 до 15.12 % стягнення щомісячних платежів у розмірі 1 704, 62 доларів США; зобов'язати відповідача зарахувати 1 529,28 доларів США, які сплачені ним на користь банку в період з 16 жовтня 2008 року по 15 квітня 2014 року, в рахунок платежів за перші наступні два місяці після вступу рішення у законну силу; зобов'язати банк дотримуватися графіка й розмірів платежів від 25.02.2008 року - тобто нараховувати суму у розмірі 294,55 доларів США щомісячно; відшкодувати на його користь судові витрати.

Рішенням Долинського районного суду від 14 серпня 2015 року частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд вирішив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ІFDWGA000000024 від 25.02.2008 року в розмірі 32 792, 99 долари США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 14.02.2013 року складає 262 015, 99 гривень звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 183,20 м.кв., житловою площею 76,90 м.кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № ІFDWGA000000024 від 25.02.2008 року) ПАТ КБ ПриватБанк (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ ПриватБанк всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_4 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстрацій його обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ ПриватБанк 2 734, 86 гривень судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Долинського районного суду від 04 серпня 2016 року у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, а також додатковим рішенням, представник ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в яких посилається на незаконність та необгрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.

Просив рішення суду від 14 серпня 2015 року та додаткове рішення від 04 серпня 2016 року скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_5 до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Задовольняючи позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача ОСОБА_4 з будинку, суд першої інстанції виходив з положень ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», встановив, що відповідач ОСОБА_4 був ознайомлений з умовами договору іпотеки, взяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_5 за кредитним договором №ІFDWGA000000024 від 25.02.2008 року в межах вартості предмета іпотеки, тому вважав позов обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_5 не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення банком вимог чинного законодавства України і могли б служити підставою для визнання недійсною з 25 лютого 2008 року умову пункту 2.3.1 Кредитного договору від 25 лютого 2008 року № IFDWGA0000000024 в частині щодо такої події, як право Банку при зміні облікової ставки НБУ в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки недійсним.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір ІFDWGA0000000024, згідно якого ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 23 000 доларів США (з яких 20 000 доларів США - на споживчі цілі, 3 000 доларів США - на сплату страхових платежів, передбачених п. 2.1.3 та 2.2.7 договору) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.02.2018 року. (а.с.14-16 т.1).

Відповідно до п.8.3. договору забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає іпотека будинку - будинок загальною площею 183.20 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобовязань за даним договором.

Невід'ємними додатками до даного договору є: додаток №1 - детальний опис загальної вартості кредиту; додаток №2 - графік погашення кредиту за кредитним договором №IFDWGA0000000024 від 25.02.2008 року. (а.с.14-16 т.1).

Для забезпечення виконання зобов'язань, 26.02.2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано відповідачем житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 183,20 м.кв., житловою площею 76,90 м.кв., що належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30.01.2008 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Малотурянської сільської ради від 20.12.2007 року за №128, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ за реєстровим №21948451, запису 314 в книзі 2. Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці площею 0,1900 га, виділену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами договору в сумі 202000,00 гривень. (а.с.17-19 т.1).

08 жовтня 2008 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» направлено позичальнику ОСОБА_5 повідомлення про зміну умови кредитного договору №IFDWGA0000000024 від 25.02.2008 року, у зв'язку із значним подорожчанням грошових ресурсів на світовому ринку та українському фінансових ринках та підвищенням рівня облікової ставки Національного Банку України з 8,5 до 12 відсотків. У повідомленні зазначено, що починаючи з 16.10.2008 року відсоткова ставка за кредитним договором складатиме 15,12 % на рік. Розмір нового щомісячного платежу можна дізнатись звернувшись у відділення банку після 16.10.2008 року. Відсоткова ставка/пеня у разі невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором змінюється відповідно до зміни відсоткової ставки по кредиту. У разі незгоди зі зміною відсоткової ставки вимагалося від позичальника надання письмового повідомлення про це та погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. (а.с.132, 157 т.1). Таке повідомлення було направлено позичальнику 23.10.2008р., згідно реєстру від 08 жовтня 2008 №73 (номер док. 1276) на адресу, зазначену у кредитному договорі: АДРЕСА_1, про що свідчить відбиток штемпеля відділення поштового зв'язку (а.с.130-131, 158 т.1).

В порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 14.02.2013 року заборгованість за кредитним договором становить 32 792,99 доларів США, яка складається з : 10 773,47 доларів США заборгованості за кредитом; 8 867,53 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 174,71 доларів США заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 11 385,91 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, штрафу (фіксованої частини) - 31,29 доларів США, штрафу (процентної складової) - 1 560,08 доларів США. (а.с.6-9 т.1).

13 листопада 2012 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» було направлено ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повідомлення-вимогу про наявну заборгованість за кредитним договором, за змістом якої позивач вимагав від ОСОБА_5 повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги. (а.с.11 т.1).

Згідно п. 8.1. зазначеного кредитного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 294,55 доларів США згідно графіку погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Періодом сплати вважати період з 10 по 15 число кожного місяця.

Пунктом 2.3.1. кредитного договору зазначено, що в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара CШA.

Згідно п. 8.4. при порушенні позичальником зобовязань із погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0.15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день просрочки, але не менше 1 гривні.

Із кредитного договору виходить, що право банку на збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більшу ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ) передбачено кредитним договором (п.2.3.1.). Процедура збільшення відсоткової ставки передбачена тим же пунктом договору: банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшувалася ставка НБУ, розмір відрахувань в страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

З даними умовами договору відповідач погодився, процентна ставка була збільшена позивачем з 16.10.2008р., письмове повідомлення позичальнику після її збільшення відповідачем направлено позичальнику 23.10.2008р. Облікова ставка НБУ збільшена з 30.04.2008р. до 12 % річних. Таким чином, банком дотримано процедури збільшення відсоткової ставки, передбаченої п. 2.3.1. кредитного договору. Після цього позичальником здійснено п'ять платежів - 26.12.2008 р. - 300 доларів США., 26.01.2009р. - 301, 37 доларів США, 17.02.2009р. - 325, 26 доларів США, 06.03.2009р. - 100, 06 доларів США, 02.04.2009р. - 200 доларів США. Відповідач не надав суду доказів того, що не погоджувався зі збільшенням відсоткової ставки у зв'язку із її зміною банком в односторонньому порядку, і навпаки, факти здійснення платежів за договором без будь-яких зауважень, у тому числі у розмірі, більшому від щомісячного платежу, передбаченого договором, свідчать про згоду позичальника ОСОБА_5 на збільшення відсоткової ставки.

Доводи його апеляційної скарги про те, що він не отримував повідомлення про збільшення відсоткової ставки не заслуговують на увагу, так як здійснюючи оплату кредиту, він не міг не знати про таку дію банку.

Відповідно до правової позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 р. у справі № 6-41цс123, суду при вирішенні спору щодо правомірності дій банку стосовно зміни умов кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки необхідно враховувати чи було передбачено таке збільшення раніше укладеним договором кредиту, чи були виконані банком усі умови договору в цій частині та дотримано порядок узгодження зазначеного питання з боржником. У разі якщо передбачено обов'язкове укладення такої угоди щодо зміни договору в письмовій формі, необхідно враховувати вимоги статей 629, 639, 1055 ЦК.

Оскільки дії банку по збільшенню процентної ставки в односторонньому порядку з 16.10.2008р. відповідали процедурі, зазначеній у кредитному договорі, тому суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 щодо визнання п. 2.3.1. кредитного договору недійсним.

Що ж стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, то рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено у статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 1048 та 1054 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (частина четверта ст.631 Цивільного Кодексу України).

У ст. 11 вказаного Закону зазначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

В силу ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено у ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення і реалізація предмету іпотеки передбачені п.п. 22-26 договору іпотеки.

Крім того, за змістом п. 27 зазначеного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає право іпотекодержателю право укласти договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від іпоткодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

При наявності заборгованості за кредитним договором, відповідач, не сплативши кредит у повному обсязі, не погоджується також на звернення стягнення на предмет іпотеки і не надає право іпотекодержателю на продаж предмету іпотеки у позасудовому порядку, тому суд обгрунтовано задовольнив в цій частині вимогу банку щодо способу реалізації предмету іпотеки, що не суперечить ні умовам договору, ні положенням ст.38 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, тобто на 26.02.2008р.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими.

Обтяження майна, переданого в іпотеку, на час укладення договору повинно бути зареєстровано в порядку, передбаченому на час укладення договору іпотеки Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410, якою був затверджений та діяв Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек (втратив чинність 1 січня 2013 року), що дає право іпотекодержателю на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Саме по собі недотримання порядку реєстрації договору в реєстрі обтяжень впливає лише на право першочергового задоволення іпотеко держателем своїх вимог, але жодним чином не скасовує іпотеку як забезпечення виконання зобов'язань.

Тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності реєстрації обтяження майна не мають значення, оскільки ця обставина не впливає на вирішення спору по суті.

Посилання апелянта на те, що порука припинилася на підставі ст. 559 ЦК України внаслідок збільшення відповідальності поручителя у зв'язку зі зміною відсоткової ставки банком з 16.10.2008р. також не приймаються судом, так як іпотекодавець є майновим поручителем і відповідає за зобов'язаннями позичальника лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, а не у межах усього розміру заборгованості за кредитом. Тобто, обсяг відповідальності майнового поручителя - іпотекодавця є незмінним (в межах вартості заставного майна).

Також сам апелянт безпідставно зазначає, що будинок, переданий в іпотеку є спільною сумісною власністю його та дружини. Враховуючи те, що жодна інша особа не заявляє про порушення її права у зв'язку з укладенням договору іпотеки, а апелянт не надав доказів суду, що він уповноважений діяти від імені та в інтересах іншої особи, зокрема дружини іпотекодавця, тому ця обставина щодо передачі будинку в іпотеку без згоди співвласника не може бути прийнята судом за відсутності відповідного позову особи, право якої порушено.

Колегією суддів перевірено розрахунки заборгованості за кредитним договором, надані позивачем. Зокрема, із розрахунку заборгованості (а.с.6-9, 153-156 т.1, 171-176 т.2), виписки по рахунку (а.с. 95 т.1, 168-170 т.2), меморіальних ордерів (а.с.96-129 т.1), наданих позивачем, а також платіжних доручень та чеків про оплату кредиту (а.с.1-21, 72-83 т.2), наданих апелянтом, встановлено, що станом на 14.02.2013 року має місце заборгованість за кредитом у вказаному у позовній заяві розмірі, усі платежі, здійснені на оплату кредиту і по яких надані платіжні документи апелянтом, зараховані позивачем на оплату пені згідно черговості погашення, передбаченої умовами кредитного договору.

За змістом ст. 549 ЦК України штраф та пеня є різновидом неустойки і одночасне їх нарахування не суперечить ні закону, ні умовам кредитного договору (п.п.5.1, 5.3, 8.4 кредитного договору).

Строки позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлені за згодою сторін пунктом 5.5. кредитного договору тривалістю п»ять років, тому доводи апелянта про те, що позивач пропустив річний строк позовної давності щодо стягнення пені не заслуговують на увагу.

Сплата винагороди за надання фінансового інструменту (комісії) також передбачена умовами кредитного договору (п.8.1. договору) і така комісія нарахована позивачем на підставі цього договору.

Із змісту п. 6 договору іпотеки (а.с.17) виходить, що іпотекодавець з умовами кредитного договору ознайомлений. Усі ці умови кредитного договору, які стали підставою для розрахунку розміру кредиту, що оспорює апелянт, не явились перешкодою для підписання договору іпотеки іпотекодавцем на час його підписання, вони не оспорені як недійсні, а тому повинні виконуватись.

Однак, доводи апеляційної скарги про те, що суд не зазначив у рішенні складові розміру заборгованості є обгрунтованими, оскільки рішення в цій частині не у повній мірі відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суду необхідно було зазначити і початкову ціну предмета іпотеки у грошовому виразі, яка, за відсутності інших даних, погоджена сторонами у договорі іпотеки у розмірі 202 000,00 гривень, і повинна бути зазначена у рішенні суду відповідно до вимог ст. ст. 38-39 Закону України «Про іпотеку».

7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У судовому засіданні встановлено, що кредит є споживчим, так як він видавався на споживчі цілі, про що зазначено у кредитному договорі, наданий у іноземній валюті - доларах США, відповідач є майновим поручителем, кредит забезпечено нерухомим майном, належним поручителю, яке ним використовується як місце постійного проживання, загальна площа такого нерухомого житлового майна (житлового будинку) не перевищує 250 кв. Доказів про те, що відповідач має у власності інше житло чи не використовує спірний будинок як місце постійного проживання суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання. Установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року та № 6-57цс 15 від 27 травня 2015 року.

Відповідно до ст.ст. 39 та 40 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

В силу ст. 109 Житлового Кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Таким чином, особа може бути виселена без надання іншого житлового приміщення за умов, що житлове приміщення придбано за рахунок кредитних коштів і вона на письмову вимогу іпотекодержателя не звільнила житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2015 року в справі № 6-39цс15, 24 червня 2015 року в справі № 6-447цс15, від 1 липня 2015 року в справі № 6-875цс15, а також від 02 вересня 2015 р. у справі № 6-1049 цс15, на яку послався суд, та від 16 грудня 2015р. у справі 6-1469 цс15.

Із матеріалів справи вбачається, що в іпотеку передано житловий будинок, який не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів, тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідача з цього будинку без надання йому іншого постійного житла є помилковим.

Отже, суд неправильно застосував частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, не підлягають виселенню і усі інші особи, які проживають у цьому будинку.

Отже, позов в цій частині є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що при розгляді вказаного позову мало місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції від 14 серпня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 14 серпня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ІFDWGA000000024 від 25.02.2008 року, яка складається із: 10 773,47 доларів США (десять тисяч сімсот сімдесят три долари сорок сім центів) заборгованості за кредитом; 8 867,53 доларів США (вісім тисяч вісімсот шістдесят сім доларів США п'ятдесят три центи) заборгованості по процентах за користування кредитом, 174,71 доларів США (сто сімдесят чотири доларів США сімдесят один цент) заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 90 973, 42 гривень (дев'яносто тисяч дев'ятсот сімдесят три гривні сорок дві копійки) пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, та штрафу (фіксованої частини) - 250, 00 (двісті п'ятдесят) гривень та штрафу (процентної складової) - 12 465,00 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять) гривень, а всього 19 715,71 доларів США (дев'ятнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять доларів США сімдесят один цент) та 12 715 гривень (дванадцять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень) звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 183,20 м.кв., житловою площею 76,90 м.кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0.1900 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності б/н від 30.01.2008 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Малотурянської сільської ради від 20.12.2007 року за № 128, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № ІFDWGA000000024 від 25.02.2008 року) ПАТ КБ ПриватБанк (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, встановивши початкову ціну предмету іпотеки у розмірі 202 000 (двохсот двох тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У задоволенні іншої частини позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 відмовити.

Додаткове рішення Долинського районного суду від 04 серпня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

В.Д. Фединяк

Я.Д. Горблянський