Ухвала суду № 61956052, 11.10.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/1428/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гайдук А.Л. Провадження № 22-ц/773/1386/16 Категорія: 81 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Лівандовської-Кочури Т.В.

суддів - Федонюк С.Ю., Свистун О.В.,

за участю секретаря Перебойчука Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням державного виконавця Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Склянчука М.В. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, за апеляційною скаргою стягувача ОСОБА_3 на ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 03 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 03 червня 2016 року в задоволенні подання державного виконавця Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Склянчука М.В. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України - відмовлено.

Стягувач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначену ухвалу, вважає її необґрунтованою, постановленою при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, просить її скасувати та постановити нову, якою подання про тимчасове обмеження виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 задовольнити.

Особи, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

Представник Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, стягувач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 подали на адресу апеляційного суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, а тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у їх відсутності, що відповідає вимогам ст. 305 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою в судове засіданння всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні подання, місцевий суд виходив із того, що у поданні державного виконавця відсутні покликання на навмисне або інше свідоме невиконання боржником судового рішення.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, вважає їх правильними та такими, що узгоджуються із нормами матеріального та процесуального права, які регулюють розгляд зазначеного питання.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконанні Любомльського РВДВС ГТУЮ у Волинській області перебуває ВП № 4889101 про примусове стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 249 690 грн. у відшкодування моральної шкоди. 01 жовтня 2015 постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення суду до 07 жовтня 2015 року (а.с. 13).

Постановою від 01 жовтня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно в розмірі і обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (а.с. 14).

В ході виконання рішення суду, державним виконавцем було здійснено ряд заходів, а саме, направлено запити до: сільської ради за місцем проживання боржника, територіального сервісного центру 0742, державної інспекції сільського господарства у Волинській області, Держкомзему в Любомльському районі Волинської області, Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України (а.с. 16, 18-20, 24-26, 28-31, 53-56).

Встановлено, що боржник ОСОБА_2 офіційно не працює, пенсії та інші соціальні виплати не отримує, відкритих рахунків у банківських установах немає, як і зареєстрованих за ним на праві власності транспортних засобів та сільськогосподарської техніки. Згідно даних архіву Держгеокадастру у Любомльському районі Волинської області земельні ділянки за ним не зареєстровані (а.с. 21-23, 27, 32, 53-56).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 28 березня 2016 року вбачається, що за боржником ОСОБА_2 на праві власності зареєстровані: земельні ділянки загальною площею 0, 60 га з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства, на які актом державного виконавця від 22 квітня 2016 накладено арешт (а.с. 47-50).

Виклики державного виконавця від 23 лютого 2016 року та 15 березня 2016 року, в яких попереджено боржника ОСОБА_2 про застосування штрафних санкцій та примусового приводу через органи внутрішніх справ у разі неявки до державного виконавця не містять конкретної вказівки про дату та час, на які боржник зобов'язаний з'явитись, як і не надано доказів в підтвердження одержання останнім зазначених викликів (а.с. 34-35).

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Згідно із ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

За ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Задовольняючи подання, суд першої інстанції правильно врахував норми цього Закону щодо підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду.

Зі змісту п. 5 ст. 6 зазначеного Закону, вбачається, що для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон необхідна не тільки наявність невиконаних зобов'язань, але і ухилення від їх виконання.

Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

Тобто право на звернення до суду із поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України виникає у державного виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту умисного ухилення останнього від виконання своїх зобов'язань.

Сам факт невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде встановлено протилежне.

Відповідно до положення ч. 3 ст.10 ЦПК України наявність умислу та обставин, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

В матеріалах справи відсутні належні докази щодо ухилення боржником ОСОБА_2 від виконання зобов'язань по сплаті заборгованості за рішенням суду.

Окрім того, у державного виконавця, з метою виконання рішення суду, є можливість реалізувати описане та арештоване майно боржника, і причин неможливості звернення стягнення на дане нерухоме майно, суду наведено не було.

Не містять матеріали подання і доказів в підтвердження обізнаності боржника ОСОБА_2 з матеріалами виконавчого провадження.

Враховуючи всі обставини справи, колегія суддів вважає, що державним виконавцем не доведено факт ухилення боржником ОСОБА_2 від виконання зобов'язань, а тому відсутні підстави для задоволення подання про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України.

І оскільки, оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, то відповідно до вимог ст. 312 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу стягувача ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 03 червня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді