Ухвала суду № 61955520, 12.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Макаренко І.О.

№22-ц/796/12022/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/2265/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

за участю секретаря Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1, заборонити відповідачам чинити йому перешкоди у користуванні квартирою та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що він зареєстрований у АДРЕСА_1, іншого житла він не має, у сторін виникли правовідносини сервітуту за законом на його проживання у цій квартирі, однак відповідачі чинять перешкоди в користуванні квартирою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1

Вселено ОСОБА_1 в указану квартиру.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року скасовано, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

В судовому засіданні позивач та його представник свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідачі та їх представник проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація позивача у спірній квартирі відбулася без дотримання встановленого порядку, а відтак, у ОСОБА_1 відсутнє право сервітуту, оскільки за змістом ст. 402 ЦК України таке право не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 11 травня 2001 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_1, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2013 року (а. с. 100, 101).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 вересня 2000 року було придбано квартиру АДРЕСА_2 у власність у рівних частках на ОСОБА_5 та на її неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с 102).

На підставі договорів дарування ОСОБА_1 належну їй 1/2 частину вказаної квартири подарувала відповідачам у справі: 1/4 частини своєму синові ОСОБА_3 (договір дарування від 09 квітня 2003 року) та 1/4 частини своїй матері ОСОБА_4 (договір дарування від 18 червня 2009 року).

ОСОБА_1 двічі був зареєстрований у спірній квартирі, а саме: 16 квітня 2002 року по 30 червня 2009 року та з 23 вересня 2011 року (a. с. 72).

Друга реєстрація ОСОБА_1 у спірній квартирі відбулася на підставі заяви ОСОБА_1, адресованої директору КП ЖЕК «Татарка», про реєстрацію її чоловіка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вказаній квартирі, погодженої зі співвласником квартири ОСОБА_3

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

У разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-24089св06 (ухвала від 31 січня 2007 p.). Подібне у справі № 6- 20552св07 (рішення від 28 травня 2008р.).

Так, відповідно до висновків, що містяться в ухвалах у справах: № 6- 10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Право на користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку і наймачів регулюється різними нормами. Зокрема, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку регулюються ст. ст. 156, 157 ЖК УРСР, а права і обов'язки наймачів - ст. ст. 158 - 170 ЖК УРСР, а також гл. 59 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-158цс 14 від 5 листопада 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Суд першої інстанції правильно врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 згідно яких право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Оскільки колишня дружина позивача - ОСОБА_6 не є співвласником квартири, а ОСОБА_3 не є сином позивача, то ОСОБА_1 не має права на проживання у цій квартирі як колишній член сім'ї власника.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, сервітутне право користування житлом набувають члени сім'ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім'ї. Необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником житла та ведення спільного господарства.

Враховуючи, що у 2009 році співвласником спірного майна замість ОСОБА_1 стала ОСОБА_4, остання мала б надати згоду на реєстрацію ОСОБА_1 у вказаній квартирі, однак, матеріали справи доказів такої згоди не містять.

Отже, у позивача не виникло право сервітуту на користування спірною квартирою.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді