Рішення № 61951304, 07.10.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/10662/15-ц

Провадження № 2/750/2293/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2016 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Литвиненко І.В.,

за участю секретаря Суспо Л. Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача

розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,

третя особа - Об'єднання житлово - будівельних кооперативів м. Чернігова

в с т а н о в и в :

22.10.2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є вона. За життя ОСОБА_4, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3, став членом житлово-будівельного кооперативу № 85 у м. Чернігові та йому, як члену кооперативу, було виділено квартиру АДРЕСА_1, за яку він повністю вніс пайовий внесок у 1990 році. 13 серпня 1991 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано без поділу майна подружжя, отже ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя, однак ОСОБА_4 за життя не оформив правовстановлюючі документи на неї.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 року рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вона згодом була прийнята в члени будівельного кооперативу, вона з колишнім чоловіком домовилась щодо оформлення правовстановлюючих документів саме на неї, крім того посилалась на пропущення строку позовної давності позивачем.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

З 29 жовтня 1977 року по 10 січня 1984 року та з 25 червня 1984 року по 13 серпня 1991 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с. 12-13). ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження та копіями свідоцтв про розірвання шлюбу та про шлюб (а.с. 6-7).

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний, але поділ спільного майна не проводився.

29 квітня 1982 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради народних депутатів затвердив список на заселення житлово-будівельного кооперативу № 85, до якого включено й ОСОБА_4 із сім'єю та надано їм двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією архівної довідки від 12.10.2015 року (а.с. 15).

Згідно із довідкою ОЖБК м. Чернігова від 28.09.2016 року, рік вступу в кооператив - 1982, повна вартість квартири - 64946 руб, перший внесок був виплачений в сумі 3000 руб до 1982 року, залишок позики був поділений на 15 років та остаточно сплачений в липні 1990 році. За лютий місяць 1984 року Аврамович сплатив 66,68 руб, не перебуваючи у шлюбі, однак заяви про збільшення позовних вимог, у зв'язку із тим, що сплата цієї суми не впливає істотно на частки колишнього з подружжя, представник позивача не подавав.

09 липня 1991 року ОСОБА_4 було виключено з членів кооперативу і прийнято в члени його колишню дружину ОСОБА_3, за якою закріплено спірну квартиру та яка в подальшому оформила її на себе, що підтверджується інформаційною довідкою від 06.07.2015 року (а.с. 11) та копією реєстраційного посвідчення від 27 грудня 1991 року реєстраційного посвідчення (а.с. 35)., тобто реєстрація спірної квартири проводилась після набрання чинності ЗУ "Про власність"

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є його дочка ? ОСОБА_2 Згідно із копією спадкової справи № 1/2014 щодо майна померлого ОСОБА_4, інших спадкоємців у померлого немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону СРСР від 06 березня 1990 року № 1305-І «Про власність в СРСР», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.

Пунктом 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) роз'яснено, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

У пп. «б» п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз'яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

При цьому у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» йдеться про те, що необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1991 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ по спорах між громадянами і житлово-будівельними кооперативами» вказано, що член кооперативу, що повністю виплатив пайовий внесок за квартиру, має право залишитися в кооперативі або вийти з нього.

Отже на підставі вищенаведеного, суд вважає, що вихід ОСОБА_4 з кооперативу не припинило його права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Отже суду не надано належних доказів, що померлий відчужив належну йому частку квартири на праві спільної сумісної власності відповідачу, не надано договору про її відчуження, або зміну правого режиму спільного майна. Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому вказано, що у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди. У разі смерті члена житлово-будівельного, садівницького товариства, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, але свідоцтво про право власності не отримав, квартира в житлово-будівельному кооперативі та житловий будинок у садівницькому товаристві входять до складу спадщини.

Оскільки поділу майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не проводилось, а станом на день смерті діяв СК України, суд застосовує положення СК України щодо застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки до позивача перейшли майнові права в порядку спадкування на об'єкт, що був спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Суд вважає, що не сплив строк позовної давності, оскільки припинення користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_4, вихід із членів кооперативу не свідчить про порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до статті 1 Прокотоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридина особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно зі статтями 41 та 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку , визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожному надається право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже на підставі наведеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки після виплати пайового внеску за спірну квартиру батько позивача набув права спільної сумісної власності на неї разом із ОСОБА_3, а після його смерті 1/2 частина цієї квартири є спадковим майном, а оскільки право власності на спірну квартиру зареєстроване за відповідачем це є перешкодою для видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу нотаріусом.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню судові витрати в сумі 487 грн 20 коп з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 208-210, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 487 грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя