Ухвала суду № 61947423, 06.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ

О К Р Е М А Д У М К А

06 жовтня 2016 року К/800/2439/15

Окрема думка судді Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С. стосовно ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи - Нікопольське комунальне підприємство "Нікопольтеплоенерго", Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання протиправними дій, скасування вимоги, постановленій за наслідками розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року.

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, треті особи - Нікопольське комунальне підприємство "Нікопольтеплоенерго", Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання протиправною та скасування вимоги Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області №02.114/16032 від 22.08.2014р., що пред'явлена 01.09.2014р. керівнику Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2014р. в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що державний виконавець, зобов'язуючи позивача вимогою від 22.08.2014р. №02.114/16032 усунути порушення законодавства про виконавче провадження шляхом перерахування відділу за рахунок власних коштів ПАТ «Укрсоцбанк» сум помилкових переказів з рахунку НКП «Нікопольтеплоенерго» за період з 03.02.2014р. по 11.03.2014р., діяв в межах наданих йому повноважень та в порядку, визначеному чинним законодавством; крім того, будучи попередженим постановою відповідача від 14.02.2013р. про поширення арешту на кошти НКП "Нікопольтеплоенерего" на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту, зокрема, на кошти на рахунку №26006011163216, позивач не виконав покладений на нього обов'язок щодо зупинення видаткових операцій з рахунка НКП «Нікопольтеплоенерго» на суму обтяження та повідомлення відповідача про відкриття рахунку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014р. мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2014р. щодо підстав відмови в задоволенні позову змінено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови в задоволенні позовних вимог, беручи до уваги приписи ч.1 ст.3 Закону України «Про державну виконавчу службу», вказав, що оскільки судом першої інстанції у відповідності до ст.52 КАС України не було здійснено заміну відповідача або залучення другого відповідача, а судова колегія на стадії апеляційного розгляду не вправі здійснювати таку заміну, то в задоволенні позовних вимог до визначеного позивачем відповідача (структурного підрозділу органу державної виконавчої служби) необхідно відмовити.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

За наслідками розгляду зазначеної касаційної скарги Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.10.2016р. скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, залишивши поза увагою приписи ст.3 Закону України від 24.03.1998р. №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції Закону України від 04.11.2010р. №2677-VI), ст.52, ч.3 ст.181 КАС України, роз'яснень, наведених в п.11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010р. «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (з подальшими змінами та доповненнями), не здійснив заміну первинного відповідача на належного - відповідно управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; апеляційний же суд зазначених порушень не виправив, хоча відповідно до ч.1 ст.196 КАС України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Відповідно до ч.3 ст.25 КАС України висловлюю окрему думку щодо цього судового рішення.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV 21.04.1999р. (далі - Закон №606), згідно з ч.1 ст.2 якого примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною 3 статті 181 КАС України передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

За змістом ч.1 ст.3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Отже, відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби; структурні ж підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулись, зокрема, не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи; якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

При цьому, вчинення дій щодо заміни первинного відповідача належним або залучення другого відповідача є правом суду й вирішується залежно від позиції позивача та обставин справи.

З огляду на викладене, вважаю, що суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи не вирішував питання заміни відповідача або залучення другого відповідача, а чинний процесуальний закон таких повноважень для апеляційних судів не передбачає, то в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до визначеного ним відповідача - Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області слід відмовити.

Суддя Вищого адміністративного

суду України Пасічник С.С.