Ухвала суду № 61947074, 11.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/524/16 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року,

У с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, у якому просив визнати недійсними відмови відповідача у затверджені проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність № 31-10-0.31-135/1/17-14-СГ від 06.05.2014 та №1-10-7777-32-5224-/0/38-15СГ від 08.09.2015, зобов'яязати відповідача затвердити проект із землеустрою щодо приватизації земельних ділянок (паїв) для ведення фермерського господарства членам Фермерського господарства «Гута Межигірська», видати наказ про передачу йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,7461 га, для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокастру у Київській області у погодженні проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, викладені у листах №31-10.031-135/1/17-14-СГ від 06.05.2014 та №1-10-7777.32-5228/0/38-15-СГ від 08.09.2015. Зобов'язано відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га у власність для ведення фермерського господарства. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень протиправно та необґрунтовано відмовив позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як убачається з матеріалів справи, позивач є засновником Фермерського господарства «Гута Межигірська», а треті особи в даній справі - його учасниками.

У 1992 році виконавчим комітетом Вишгородської районної Ради народних депутатів було видано ОСОБА_2 державний акт на право користування землею серії Б № 026521, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 819.

Зі змісту вказаного акта вбачається, що позивачу надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 31,3 га, що розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Проектною землевпорядною групою було здійснено перенесення в натурі (на місцевість) меж земельної ділянки загальною площею 31,3 га, у тому числі ріллі - 29,8 га, пасовищ - 0,4 га та канав - 1,1 га, вилучених із запасу Лютіжської сільської ради народних депутатів для ОСОБА_2.

На підставі дозволу Вишгородської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 року №7-21/1242, на замовлення учасників вказаного Фермерського господарства, було виготовлено проект землеустрою щодо приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Позивач звертався до Головного управління Держземагенства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, із клопотанням від 23 квітня 2014 року щодо затвердження вищевказаного проекту землеустрою.

Листом від 06 травня 2014 року №31-10-0.31-135/1/17-14 Управління відмовило позивачу у затвердженні згаданого проекту землеустрою. Підставою відмови зазначено наявність у проекті суперечливих відомостей щодо правового статусу запроектованої для передачі у власність земельної ділянки в частині визначення графи та рядка, де зазначаються за рахунок яких земель відводиться земельна ділянка. Також, в листі зазначено, що до складу земельної ділянки, яку має на меті набути у власність позивач, входять штучні водотоки та канали, тобто землі водного фонду, розпорядження якими не входить до повноважень Головного управління Держземагенства у Київській області.

Також, із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Головного управління Держземагентства у Київській області із клопотанням від 21 червня 2015 року № 7/01, у якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати йому та іншим членам фермерського господарства у власність земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 27,3174 га.

За наслідками розгляду вказаного клопотання, листом від 08 вересня 2015 року №1-10-7777.32-5229/0/38-15-СГ заявнику відмовлено у задоволенні поставлених вимог. Підставою відмови було те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області є розпорядником виключно земель сільськогосподарського призначення, у той час як частина земельної ділянки, яку виявив бажання отримати у власність позивач, належить до складу земель водного фонду.

Не погоджуючись із такими відмовами, позивач звернувся у суд із даним позовом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Основним нормативно-правовим актом з регулювання земельних правовідносин є Земельний кодекс України. Завданням Кодексу, разом з іншими нормативно-правовими актами, що регулюють земельні відносини, є забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини другої статті 116 цього Кодексу набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою цієї норми передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 цього Кодексу центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Положеннями частин першої, другої статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Таким чином, члени фермерського господарства, до яких відноситься позивач, мають право отримати у власність земельну ділянку у розмірі земельної частики (паю).

Приписами частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення фермерського, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України «Про землеустрій».

За визначенням цього Закону, проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства передує декілька окремих етапів (звернення до компетентного органу за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою, замовлення такого проекту, його розробка, погодження, подання на затвердження). І як правильно зазначено судом першої інстанції, останнім етапом реалізації вказаного права є затвердження уповноваженим органом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Як убачається із матеріалів справи, в межах спірних правовідносин, єдиною підставою для відмови в затвердженні поданого позивачем до відповідача проекту землеустрою було те, що частина земельної ділянки, яку мав на меті набути у власність позивач, містила штучні водотоки, які належать до земель водного фонду, в той час як відповідач уповноважений розпоряджатись лише землями сільськогосподарського призначення.

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, висновки відповідача про те, що частина спірної земельної ділянки належить до земель водного фонду, є помилковими. Адже спростовуються довідками державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (форма 6-зем), а також витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копії яких наявні в матеріалах справи. У вищевказаних документах відсутня інформація про те, що до складу відповідної земельної ділянки входять штучні водотоки, або інші об'єкти, які зумовлюють віднесення такої ділянки до земель водного фонду. Натомість, із цих документів убачається, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Оскільки під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження висновків щодо приналежності частини земельної ділянки, яку мав на меті отримати позивач у власність, до складу земель водного фонду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність та необґрунтованість спірної відмови у затвердженні проекту землеустрою.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання протиправними спірних відмов у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки (кадровий номер НОМЕР_1), площею 1,7460 га для ведення фермерського господарства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, підлягають задоволенню, а порушене право позивача - захисту шляхом зобов'язання відповідача затвердити відповідний проект землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Обґрунтування вимог апелянта зводяться лише до того, що суд першої інстанції помилково зобов'язав його вчинити конкретні дії, оскільки не мав права підміняти своїм рішенням виключні повноваження державного органу, і що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми статті 186-1 Земельного кодексу України, адже спірне питання пов'язане не з погодженням проекту землеустрою, а з його затвердженням.

Погоджуючись із твердженнями апелянта про помилковість посилання суду першої інстанції на приписи статті 186-1 Земельного кодексу України, колегія суддів зазначає, що це не призвело до неправильного вирішення справи.

Разом із тим, з апеляційної скарги вбачається, що жодних мотивів та спростувань висновків місцевого суду щодо правової оцінки спору по суті, крім відсутності підстав для зобов'язання вчинити конкретні визначені судом дії, відповідачем не наведено.

Обговорюючи вказані покликання апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Згідно пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення чи вчинити певні дії, і такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

У спірних правовідносинах праву позивача на отримання у власність земельної ділянки кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення.

При встановленні факту протиправного невиконання зазначеного обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права. Це цілком узгоджується із положеннями пункту 2 частини четвертої статті 105, пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що у правових відносинах дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином. Це стосується дискреційних повноважень, якими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. У такому випадку не може бути встановлено факту невиконання суб'єктом владних повноважень певного обов'язку та, відповідно, факту порушення прав позивача.

Натомість, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою. За таких обставин існує лише один правомірний варіант поведінки, і відповідач не наділений повноваженнями в цьому разі діяти на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція щодо меж дискреції суб'єкта владних повноважень, чиє рішення визнано судом протиправним, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 17 грудня 2015 року (справа №826/6550/15).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення даного позову.

Доводи апелянта, викладені у скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Тому, скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.