Постанова № 61939165, 03.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 р. Справа № 820/3509/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016р. по справі № 820/3509/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області треті особи Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, треті особи Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просила суд зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що вона є суддею у відставці. Постановою ВРУ від 13.07.2000р. № 1895-ІІІ обрана суддею безстроково. З 21.06.1982 працювала суддею Фрунзенського районного суду м. Харкова. 04.08.2014р. позивач подала до ВРЮ заяву про відставку, і постановою ВРУ від 12.11.2015р. № 788-УІІІ була звільнена з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.11.2015р. № 02/08-66, позивач відрахована зі штату суду на підставі постанови ВРУ № 788-УІІІ. На момент звільнення загальний трудовий стаж позивача складав 48 років 05 місяців 02 дні, стаж державної служби 47 років 08 місяців 14 днів, стаж на посаді судді 33 роки 04 місяця 29 днів. При звільненні, позивачу не була виплачена вихідна допомога. У зв'язку з цим, 25.05.2016 року позивач звернулася до відповідача ТУ ДСА в Харківській області, з заявою про нарахування і виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачена ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453 VI, яка була чинна на момент набуття права позивачем на отримання вихідної допомоги. Але, у здійсненні розрахунку позивачу було відмовлено з посиланням на втрату чинності вказаної норми закону. Відмову відповідача позивач вважає протиправною, такою, що не відповідає вимогам Конституції України, Закону України "Про судоустрій та статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Вказане слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року у справі № 820/3509/16 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії.

Зобовязано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, надав письмові заперечення, в яких вказав, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Позивач в судове засідання не зявилася, була повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомила.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неявки не повідомив.

Представник третьої особи, Державної судової адміністрації України, в судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неявки не повідомив.

Представник третьої особи, Державної казначейської служби України, в судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неявки не повідомив.

Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач, ОСОБА_1, з 21.06.1982 року працювала суддею Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Постановою ВРУ від 13.07.2000р. № 1895-ІІІ позивач була обрана суддею безстроково.

04.08.2014 року ОСОБА_1 подала до ОСОБА_2 ради юстиції заяву про відставку, і постановою Верховної ОСОБА_2 України від 12.11.2015 року № 788-УІІІ була звільнена з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.11.2015р. № 02/08-66, позивач відрахована зі штату суду на підставі постанови ВРУ № 788-УІІІ.

На момент звільнення загальний трудовий стаж позивача складав 48 років 05 місяців 02 дні, стаж державної служби 47 років 08 місяців 14 днів, стаж на посаді судді 33 роки 04 місяця 29 днів.

При звільненні, позивачу не була виплачена вихідна допомога. У зв'язку з цим, 25.05.2016 року позивач звернулася до відповідача ТУ ДСА в Харківській області, з заявою про нарахування і виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачена ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453 VI, яка була чинна на момент набуття права позивачем на отримання вихідної допомоги. Але, у здійсненні розрахунку позивачу було відмовлено з посиланням на втрату чинності вказаної норми закону.

Так, листом Територіального управління ДСА України в Харківській області за № 06-16/2242116 від 09.06.2016 року. у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги позивачу було відмовлено з посиланням на втрату чинності ст. 136 Закону № 2453, згідно із Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 року №1166-VII (надалі ОСОБА_3 №1166) і на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2015 році. (а.с. 13-14).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною ОСОБА_2 України Постанови про звільнення її у зв'язку з виходом у відставку, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке права ще задовго до фактичного виходу у відставку

Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно зі статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ОСОБА_2 ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Частиною 6 статтею 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

В ході розгляду справи встановлено, що як на час звернення із заявою до ОСОБА_2 Юстиції про звільнення, так і на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування її зі штату Фрунзенського районного суду м. Харкова, набрав чинності ОСОБА_3 України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача (12 листопада 2015 року).

Відповідно до чинного на момент подання до ОСОБА_2 ради юстиції заяви про відставку (04.08.2014 року) та прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача (12 листопада 2015 року) законодавства, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Окрім того, частиною четвертою статті 109 Закону (в редакції на час звернення позивача із заявою про відставку) визначалося, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту подання заяви про відставку до звільнення з посади судді Фрунзенського районного суду м. Харкова позивач перебувала на посаді судді і їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата.

Отже, отримання позивачем заробітної плати у період з моменту подання заяви про відставку до звільнення з посади судді апеляційного суду Харківської області є підтвердженням того, що підставою для нарахування та виплати судді вихідної допомоги в розмірі 10 заробітних плат є прийняття рішення Верховною ОСОБА_2 України про відставку судді.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2, абз. 2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому вказано, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Разом з тим, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10 рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Таким чином, посилання на рішення Конституційного Суду України, як на підставу виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до ОСОБА_2 ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно чинного на момент відставки законодавства.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені обставини та викладені висновки, колегія суддів вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції ухваленою з порушенням вищеназваної правової норми, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016р. по справі № 820/3509/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_5 Повний текст постанови виготовлений 07.10.2016 р.