Ухвала суду № 61933317, 03.10.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 414/378/15-ц

Провадження № 22ц/782/591/16

УХВАЛА

Іменем України

03 жовтня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Коновалової В.А.,

суддів: Луганської В.М., Фарятьєва С.О.,

за участю секретаря Козубської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним,

в ст а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним, в обґрунтування якої вказали, що 09.09.2014 року помер батько позивачів ОСОБА_5 та після його смерті відкрилася спадщина, під час оформлення якої їм стало відомо, що 20.08.2014 року між їхнім батьком та відповідачкою укладений шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1809. Позивачі вважають, що даний шлюб є недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки батько тяжко хворів в останні місяці життя та через страх залишитися хворим насамоті, оскільки відносини з рідними були порушені в останні роки життя, уклав шлюб, а позивачка скористалася цим. На їх думку у хворого батька не було наміру створення сімї та набуття прав та обовязків подружжя. Відповідачка не працювала, жила за його рахунок, лише супроводжувала батька у відрядженнях до КНР, обмежувала його спілкування з родичами, з метою подальшого привласнення його майна. Під час сумісного проживання вони постійно конфліктували з вини відповідачки, спільно нажитого майна не надбали, не планували розширення житлової площі, народження дитини тощо.

Позивачі просили суд визнати шлюб, зареєстрований між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 20.08.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1809, фіктивним.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання шлюбу недійсним залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивачі та їх представник, відповідач та його представник в судове засідання не зявилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, а тому їх неявка відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що між ОСОБА_5, який є батьком позивачів, та відповідачкою 20.08.2014 року укладений шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1809.

09.09.2014 року помер ОСОБА_5, у віці 56 років, причина смерті - ішемічна хвороба серця, що підтверджено свідоцтвом про смерть. Заповіту не залишив.

Попередній шлюб ОСОБА_5 було розірвано 21.11.2011 року.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Оболонського районного суду в м. Києві від 23.07.2015 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача та встановлено наступні обставини, а саме, не підтверджено факту, що спадкодавець тяжко хворів та потребував матеріальної допомоги.

Також суд виходив з того, що цей факт спростовується письмовими доказами, а саме: записами у трудовій книжці ОСОБА_5, де зазначено, що останній за час життя працював у ТОВ «Інстайл-Груп» та роботу припинено в зв'язку із смертю; в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_5 з пенсійного фонду зазначено, що у період з 2007 року по вересень 2014 року останньому кожного місяця нараховувалась заробітна плата.

Згідно медичних документів ОСОБА_5 у березні 2007 року звертався до Київського міського консультативно-діагностичного центру для проведення ехокардіографії. З 22.07.2014 по 31.07.2014 року ОСОБА_5 знаходився у відділені клінічної імунології та ендокринології Київської міської клінічної лікарні №1 на стаціонарному лікуванні.

Окрім того, судом першої інстанції взято до уваги показання свідків як позивачів, так і відповідача, з яких вбачається, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проживали разом, разом працювали та їздили у довготривалі (півроку і більше) відрядження, разом святкували всі свята, разом перебували в одних компаніях. Кругом і всюди, в усіх випадках, перед рідними і друзями ОСОБА_5 представляв ОСОБА_4, як свою дружину, з якою у нього склалися добрі сімейні стосунки. ОСОБА_5 відкрито демонстрував перед третіми особами наявність довготривалих з 2008 року фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_4, що вони завжди відкрито проявляли турботу одне про одного.

З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 3, 21, 27, 28, 33, 40-42 Сімейного кодексу України, дійшов висновку, що шлюб був зареєстрований за взаємною згодою відповідачки та ОСОБА_5, які з 2008 року проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, тому відсутні підстави для визнання шлюбу недійсним.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Згідно частини 2статті 40 Сімейного кодексу України, шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до п. 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" за рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК).

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За теоретичним визначенням шлюб - це добровільний сімейний союз (спільність) жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону, і такий, що породжує у них особисті та майнові права й обов'язки подружжя.

Відповідно до положень СК України при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.

Предметом спору по даній справі в межах заявлених позовних вимог є визнання шлюбу, зареєстрованого між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 20.08.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, фіктивним.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивачі в обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ОСОБА_5 не мав наміру створювати з відповідачем сімю та набувати права та обовязки подружжя. Відповідачка має сварливий характер, під час проживання з ОСОБА_5 вони постійно конфліктували, мали різні погляди на життєві ситуації, вона молодша за нього на 12 років. За час сумісного проживання вони не набули спільного майна і не будували плани на майбутнє спільне життя не планували розширення житлової площі, народження дитини. Також посилалися на те, що ОСОБА_5 будучи важко хворою людиною, не міг мати намір щодо створення родини з відповідачкою, ніж за місяць до своєї смерті. Відповідачка скористалася його хворобливим станом і бажала отримати його майно у спадщину.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом першої інстанції між ОСОБА_5, який є батьком позивачів, та відповідачкою 20.08.2014 року укладений шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1809.

09.09.2014 року помер ОСОБА_5, у віці 56 років, причина смерті - ішемічна хвороба серця, що підтверджено свідоцтвом про смерть. Заповіту не залишив.

Судом першої інстанції встановлено факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 з 2008 року у фактичних шлюбних відносинах, вони проживали однією сімєю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Даний висновок суду підтверджується показами свідків, які допитувалися під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8П.(друг померлого), ОСОБА_9 (сусідка), ОСОБА_10, які не є родичами сторін.

Посилання апелянтів на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21.11.2011 року, яке підтверджує час розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та матірю позивачів ОСОБА_11 не заслуговує на увагу, оскільки предметом спору по даній справі не є встановлення факту сумісного проживання у відповідності до ст. 74 СК України, а є визнання шлюбу фіктивним, і під час розгляду справи суд повинен встановити стосунки подружжя як до шлюбу, так і після укладення шлюбу, тривалість спільного проживання, ведення господарства, набуття спільного майна. Факт не проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_11 з 2008 року підтверджується поясненнями самої ОСОБА_11, яка була допитана в якості свідка.

Посилання апелянтів на те, що судом не надано належної уваги показам свідка ОСОБА_12 (рідної сестри ОСОБА_5М.), то колегія суддів вважає, що ці покази є суперечливі, оскільки на початку свідок зазначала про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували в цивільному шлюбі, спільно проживали, але в подальшому показала, що стосунки у них були компанійські, ОСОБА_5 возив відповідачку з собою до Китаю, одружуватися з ОСОБА_4 не збирався, ведення спільного господарства не було.

Посилання апелянтів на те, що фіктивність шлюбу підтверджується показами свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які підтвердили відсутність намірів у ОСОБА_5 щодо створення сімї з відповідачкою, оскільки ОСОБА_16 ніколи не планував створювати родину з ОСОБА_4, після реєстрації шлюбу нікому не повідомив про цю подію, ніхто із свідків не вважав стосунки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 шлюбними, оскільки вони не планували сумісне майбутнє, не придбали сумісного майна, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи та показами зазначених свідків. Так, свідок ОСОБА_14 показав, що в квартирі де проживав ОСОБА_5 він був всього два рази, а свідок ОСОБА_13 показала, що останній раз в зазначеній вище квартирі була в 2010 році. З 2009 року по час смерті ОСОБА_5М зазначені свідки зустрічалися з останнім всього 4-6 раз, в останній раз бачили на ювілеї в 2013 році.

Те, що свідкам не було відомо про шлюб ОСОБА_5 з ОСОБА_4 та про стан здоровя ОСОБА_5 не свідчить про фіктивність шлюбу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як до, так і після реєстрації шлюбу, свідчать про їх дійсний намір створити сім'ю та набути прав і обов'язків подружжя, так сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2008 року, шлюб зареєстрували в серпні 2014 року, тобто між сторонами були наявні усталені відносини, притаманні подружжю, сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство.

Колегія суддів вважає, що твердження позивачів про те, що ОСОБА_5 будучи важко хворою людиною, не міг мати намір щодо створення родини з відповідачкою, ніж за місяць до своєї смерті, відповідачка скористалася його хворобливим станом і бажала отримати його майно у спадщину не знайшло свого підтвердження та позивачі не надали належних та допустимих доказів.

Таким чином, позивачами, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що укладений між відповідачем і ОСОБА_5 шлюб був фіктивним, а саме докази, які б підтверджували відсутність наміру створення сім'ї між ОСОБА_5 та відповідачем, а також відсутність волевиявлення ОСОБА_5 на укладення шлюбу, суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні права в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні зазначено інформацію, яка не відповідає дійсності і не підтверджена доказами, а саме «нібито позивачі навмисно, вводячи суд в оману, заявляли, що вона (відповідач) проживає за місцем її реєстрації на окупованій території ЛНР в м. Кіровськ Луганської області»; «нібито факт обізнаності позивачів про фактичне проживання відповідача з їх батьком у м. Києві з 2008 року, про особисте знайомство з відповідачкою, про проживання цих людей однією сімєю, про те, що відповідач працювала з ОСОБА_5 в якості секретаря-референта та ін. підтверджується перепискою між сторонами», не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з: 1) вступної частини; 2) описової частини із зазначенням: узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів досліджених судом; 3) мотивувальної частини; 4) резолютивної частини.

Інформація, на яку посилаються апелянти, зазначена в описовій частині рішення суду і викладена судом як узагальнена позиція відповідача, який заперечує проти позову.

Посилання апелянтів на те, що судом на підставі показів свідків встановлено, що відповідач і ОСОБА_5 разом працювали і їздили у довготривалі відрядження, але свідки повідомляли суду про те, що відповідач в період проживання з ОСОБА_5 не працювала і знаходилася на його утриманні не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення, виходячи з наступного.

Дійсно, факт перебування у трудових відносинах підтверджується письмовими доказами (записами у трудовій книжці, наказом про прийняття на роботу), оскільки відповідно доч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак таких доказів, які б були належним чином оформлені, на підтвердження факту перебування у трудових відносинах, відповідач суду не надав.

Разом з тим, предметом спору по даній справі в межах заявлених позивачами вимог є визнання шлюбу, зареєстрованого між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 20.08.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, фіктивним.

Отже, зазначення судом в рішенні про те, що відповідач і ОСОБА_5 разом працювали і їздили у довготривалі відрядження не має правового значення в межах заявлених позовних вимог, які розглядає суд по даній справі, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянтів про те, що суд дійшов помилкового висновку стосовно встановлення факту «що позивачам було достеменно відомо про їх (батька і відповідачки) тривале спільне проживання, про створення батьком повноцінної сімї про що свідчить письмова пропозиція позивачів щодо врегулювання питання розподілу спадкового майна, датована 21.01.2015 року», оскільки письмова пропозиція позивачів щодо врегулювання питання розподілу спадкового майна не містить обставин, про які зазначив суд, а лише є намаганням позивачів здійснити поділ нерухомого спадкового майна. Апеляційний суд в той же час вважає, що це само по собі не впливає на правильність прийнятого рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права при формулюванні резолютивної частини рішення, а саме всупереч норм права, які передбачають, що резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково, в резолютивній частині рішення суду вказано, що позовну заяву позивачів залишено без задоволення, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення, так як це не є самостійною підставою для скасування правильного рішення по справі.

Буквальне тлумачення змісту поняття «відмова в позові» та поняття «позов залишити без задоволення» свідчить про їх тотожність, оскільки мають однаковий правовий зміст, однакове правове навантаження, породжують однакові юридичні наслідки.

В мотивувальній частині рішення судом першої інстанції зазначено про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Із тексту апеляційної скарги вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо відмови в позові для апелянтів є зрозумілим.

Згідно ж діючого законодавства, а саме ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення тільки тоді, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не відбулося в даному випадку.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303,308,319 ЦПК України, ст.ст. 3,40 СК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: