Рішення № 61927659, 05.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/7828/14 Головуючий у 1 інстанції: Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/778/1507/16 Суддя-доповідач: Спас О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В. ,

суддів: Воробйової І.А.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ»

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення нарахованих, але невиплачених сум заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» до ОСОБА_3 про стягнення доплати молодому спеціалісту, як суми основної заборгованості в розмірі 26 204 грн. 16 коп.,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Мотор Січ» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення нарахованих, але невиплачених сум заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

У позові зазначав, що 25 червня 2011 року на підставі трудового договору він був прийнятий на роботу до відповідача у цех № 49 на посаду інженера-програміста. Протягом 2013 року відповідач змусив його працювати надурочно 285 годин, що є порушенням трудового законодавства. В липні 2014 року відповідач порушив строки виплати заробітної плати, не виплативши йому аванс за першу половину місяця, що підтверджується випискою з карткового рахунку, отримати кошти йому було запропоновано лише 25.07.2014 року. Таким чином, відповідач порушив норми залучення його до надурочних робіт та порушив строки виплати заробітної плати, передбачені КЗпП України. З цих підстав 29 липня 2014 року він подав заяву до канцелярії відповідача, в якій просив звільнити його відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору. Зазначену заяву було зареєстровано за № 1126. 29 липня 2014 року другий екземпляр вказаної заяви про звільнення він відправив на адресу відповідача рекомендованим цінним листом з повідомленням про вручення і описом вкладення. Не одержавши відповіді на подану 29 липня 2014 року заяву про звільнення, 08.08.2014 року він надіслав відповідачу повторну заяву, в якій, зокрема, зазначив, що ним будо додержано двотижневий строк на попередження про звільнення, ніякої відповіді йому надано не було, а тому він вважає себе звільненим з передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП підстав і з 11 серпня 2014 року не буде виходити на роботу(а.с.14). 14 серпня 2014 року відповідач надіслав йому відповідь на заяву про звільнення, в якій повідомив, що заява про звільнення не підлягає розгляду через невідповідність дати написання заяви 28 липня 2014 року із датою її поштового відправлення 29 липня 2014 року. 18 серпня 2014 року відповідач надіслав йому відповідь на повторну заяву про звільнення, в якій зазначив, що не вбачає підстав для визнання його звільненим через невідповідність його заяви вимогам чинного законодавства. На звернення до відповідача 09.09.2014 року його представника із заявою про проведення розрахунку та видачу копії наказу про звільнення і трудової книжки була отримана відмова. Згідно з повідомлення на інформаційному стенді підприємства, його було звільнено 11 серпня 2014 року за прогул без поважних причин. За викладених обставин, своє звільнення вважає незаконним. Вказаними неправомірними діями йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 2 000 грн., яка полягає в тому, що відповідач через неіснуючі формальні причини відмовив йому в законному праві на звільнення, не провів розрахунок при звільненні, заборгував нараховані, але не виплачені суми заробітної плати на день звільнення.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати його звільненим з ПАТ «Мотор Січ» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з формулюванням «у зв'язку з порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю», зобов'язати відповідача змінити запис в трудовій книжці, вказавши підставою звільнення ч.3 ст.38 КЗпП України з формулюванням: «У зв'язку з порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю», стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі його тримісячного середнього заробітку, 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заборгованість з нарахованої але не виплаченої при звільненні заробітної плати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день ухвалення рішення суду.

У листопаді 2014 року ПАТ «Мотор Січ» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення доплати молодому спеціалісту, як суми основної заборгованості в розмірі 26 204 грн. 16 коп.

В зустрічному позові зазначало, що між товариством та відповідачем був укладений договір № 245/12 від 15.11.2012 року, предметом якого є прийняття останнього на роботу у цех № 49 інженером-програмістом в якості молодого спеціаліста та нарахування йому доплат згідно з Положенням підприємства «Про порядок нарахування доплат молодим спеціалістам». У зв'язку з укладеним договором, працівник повинен працювати на підприємстві протягом 3 років, а саме, з 01.11.2012 року по 31.10.2015 року. Відповідно до п.2 вищевказаного договору, сторони прийняли на себе певні зобов'язання, а саме, підприємство зобов'язується кожного місяців протягом 3-х років нараховувати робітнику доплату у розмірі, передбаченому п.3.1 договору, а працівник зобов'язується: виконувати обов'язки, покладені на нього трудовим договором, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та режиму роботи відповідно до графіку роботи на АТ «Мотор Січ», виконувати вимоги діючого законодавства, стандартів, положень інструкції, колективного договору, програму стажування, відпрацювати на підприємстві до 31.10.2015 року. Крім того, відповідно до п.4 договору, у випадку звільнення до спливу строку, передбаченого п.2.2.4, з власного бажання або за ініціативою роботодавця по ст.ст.40,41 КЗпП України, працівник повинен відшкодувати підприємству в повному обсязі отримані доплати. Оскільки зобов'язання за договором № 245/12 від 15.11.2012 року підприємство виконало у повному обсязі, прийнявши відповідача на роботу в якості молодого спеціаліста та за час роботи виплативши йому доплату в сумі 26 204 грн. 16 коп., однак до спливу встановленого у договорі строку, тобто до 31.10.2015 року, ОСОБА_3 самовільно залишив виробництво і був звільнений з 11.08.2014 року наказом № 1842 від 29.08.2014року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП, ПАТ „Мотор Січ" просило стягнути з відповідача доплати молодому спеціалісту, як суму основної заборгованості, в розмірі 26 204 грн. 16 коп., зазначаючи про невиконання останнім прийнятих на себе цивільно-правових зобов'язань, а також просило стягнути судові витрати у справі.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2014 року прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року первісний позов задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3, вказаної у наказі Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» № 1842/п від 29.08.2014 року на «розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст.38 КЗпП України з 11.08.2014 року».

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про зміну формулювання звільнення з п.4 ст.40 КЗпП України (вчинення прогулу без поважних причин) на ч.1 ст.38 КЗпП України (звільнити за власним бажанням).

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» на користь ОСОБА_3 заборгованість з заробітної платі в розмірі 5 929 грн. 43 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 521 грн. 90 коп., а всього 19 451 грн. 33 коп.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позову задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» доплату молодому спеціалісту, як суму основаної заборгованості в розмірі 26 204 грн. 16 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» витрати з оплати судового збору у розмірі 262 грн. 58 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі, у задоволені зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

ПАТ «Мотор Січ» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову скасувати, в частині задоволення зустрічних позовних вимог залишити без змін.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2015 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року у цій справі про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_3, вказаної у наказі ПАТ „Мотор Січ" № 1842/п від 29.08.2014 року, на розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП України з 11.08.2014 року та зобов'язання ПАТ „Мотор Січ" внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України (вчинення прогулу без поважних причин) на ч.1 ст. 38 КЗпП України (звільнити за власним бажанням) та в частині відмови у стягненні вихідної допомоги і моральної шкоди скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано ПАТ „Мотор Січ" внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про зміну формулювання звільнення на підставі наказу № 1842/п від 29.08.2014 року з п.4 ст. 40 КЗпП України за вчинення прогулу без поважних причин на ч.3 ст. 38 КЗпП України про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору. Стягнуто з ПАТ „Мотор Січ" на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у сумі 6218 грн.54 коп. та відшкодування моральної шкоди у сумі 200 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення нового рішення у справі.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів в його неупередженості, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

В частині первісного позову судом першої інстанції встановлені такі обставини.

25 червня 2011 року ОСОБА_3 уклав трудовий договір з ПАТ «Мотор Січ» та перебував з товариством у трудових відносинах, працюючи на посаді інженера-програміста цеху № 49.

28 липня 2014 року подав заяву про звільнення з роботи у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю ( ч.3 ст. 38 КЗпП), другий екземпляр якої 29.07.2014 року відправив на адресу відповідача рекомендованим цінним листом з повідомленням про вручення і описом вкладення.

08.08.2014 року подав заяву, в якій підтверджував намір звільнитися з роботи з визначених у раніше поданих заявах підстав з 11.08.2014 року.

Причинами звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП вказував порушення роботодавцем строків виплати авансу за липень 2014 року, а також перевищення граничних норм застосування надурочних робіт у 2013 році.

Наказом ПАТ «Мотор Січ» № 1842/п від 29.08.2014 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП з 11.08.2014 року.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» на користь ОСОБА_3 заборгованості з заробітної платі в розмірі 5 929 грн. 43 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 521 грн. 90 коп., а всього 19 451 грн. 33 коп., суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке на підставі ст.ст. 307, 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

На підставі з довідки ПАТ "Мотор Січ" №24531 від 08.12.2014 року встановлено, що в день звільнення відповідач не провів зі ОСОБА_3 повного розрахунку.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є обґрунтованою та доведеною вимога позивача за первісним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Задовольнивши позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції правильно визначив середній заробіток позивача, взявши до уваги відомості щодо розміру його заробітної плати та "Порядок обчислення середньої заробітної плати", затверджений постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач ОСОБА_3 звільнений з роботи 11.08.2014 року, що не оспорюється сторонами, а також підтверджено наказом №1842/п про звільнення від 29.08.2014року.

На час звільнення позивача та на час розгляду справи невиплачена заборгованість з заробітної плати складала 5929,43 грн.

Суд першої інстанції правильно стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення позивача 11.08.2014 року по день ухвалення рішення 20.02.2015 року.

Суд першої інстанції правильно обрахував середньоденну заробітну плату у розмірі 98,70грн., виходячи з відомостей наданої суду довідки №2453/1 від 08.12.2014 року позивачу ОСОБА_3 нарахована заробітна плата за останні 2 календарних місяці роботи у сумі 4145,63грн.

Суд першої інстанції правильно встановив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11 серпня 2014 року на день ухвалення рішення суду склав 13521,90 грн. (98,70 грн. середньоденний заробіток х 137 робочих днів).

Суд першої інстанції правильно вказав, що з відповідача ПАТ «Мотор Січ» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість з заробітної плати у розмірі 5929,43 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13521,90 грн., а всього 19451,33 грн., з вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів і зборів, які підлягають вирахуванню при виплаті заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Мотор Січ», щодо відсутності вини підприємства у невиплаті розрахунку при звільненні ОСОБА_3, оскільки з його боку не надійшло відповідної вимоги не знайшли підтвердження.

Такі доводи спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_3, не отримавши розрахунку при звільненні, не отримавши письмового повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, звернувся з судовою вимогою, але ПАТ «Мотор Січ» до часу розгляду справи заборгованість перед працівником не сплатило.

Така обставина доводить також порушення ПАТ «Мотор Січ» п.3.4 умов колективного договору АТ „Мотор Січ" на 2014-2016 роки, за яким всім працівникам акціонерного товариства заробітну плату виплачують регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Вказані доводи суперечать також ст.24 Закону України «Про оплату праці», за якою заробітна плата підлягає сплаті працівнику не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, оскільки ПАТ «Мотор Січ» не сплатило належну працівнику заробітну плату не тільки при звільнення, а й протягом часу розгляду справи судом, що значно перевищує встановлений законом семиденний проміжок для виплати та свідчить про вину підприємства у несвоєчасному розрахунку зі звільненим працівником.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності у ОСОБА_3 більшої заборгованості перед ПАТ «Мотор Січ» за зустрічним позовом не спростовують висновки рішення суду в цій частині, оскільки КЗпП України, Закон України «Про оплату праці» не передбачають такої підстави для невиплати працівнику заробітної плати при звільненні останнього.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення за результатами апеляційного розгляду справи колегія суддів не погоджується з висновком рішення суду першої інстанції, який змінив формулювання причини звільнення ОСОБА_3, вказаної у наказі Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» № 1842/п від 29.08.2014 року на «розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст.38 КЗпП України з 11.08.2014 року». При цьому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_3 просив суд визнати його звільненим з ПАТ «Мотор Січ» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з формулюванням «у зв'язку з порушення власником або уповноваженим ним органом законодавча про працю», зобов'язати відповідача змінити запис в трудовій книжці, вказавши підставою звільнення ч.3 ст.38 КЗпП України з формулюванням: «У зв'язку з порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю».

Та обставина, що ОСОБА_3 не було своєчасно перераховано на картку аванс за липень 2014р. не заперечується ПАТ «Мотор Січ», який пояснював вказаний факт помилкою бухгалтера (а.с.33-34).

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір, у тому числі з причини порушення роботодавцем трудового законодавства.

Закон не вимагає, щоб такі порушення мали характер неодноразових, систематичних, призвели до тяжких наслідків та ін.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що правовою підставою розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України є факт порушення роботодавцем законодавства про працю, через що працівник має право розірвати трудовий договір саме з причин допущеного відносно нього порушення.

Висновок колегії суддів у порядку ст.360-7 ЦПК України враховує правовий висновок постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12 щодо застосування такої норми права.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення на ч.3 ст. 38 КЗпП, що відповідає фактичним обставинами справи та наведеним нормам матеріального права.

При вирішенні вказаної частини позовних вимог судом встановлена відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення працівника за п.4 ст.40 КЗпП України, оскільки факт прогулу місця не мав.

Встановлено, що ОСОБА_3 тричі подавав до підприємства заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, а відповідач безпідставно, всупереч вимогам КЗпП України не брав ці заяви до уваги та незаконно вимагав подачі заяви про звільнення, оформленої у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» (а.с.16,17).

Оскільки судом встановлено, що трудовий договір підлягає розірванню на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України за наявності факту порушення законодавства про працю, то працівник має право на отримання вихідної допомоги - тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст.44 КЗпП України.

Згідно довідки ПАТ „Мотор Січ" (а.с.95) середній заробіток ОСОБА_3 становив 2072 грн. 81 коп., а тому вихідна допомога підлягає стягненню у розмірі 6218 грн.54 коп. (2072,81 х 3).

В частині визначення вірної дати звільнення ОСОБА_3 з підприємства, на що звернула увагу колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23 грудня 2015р., колегія апеляційного суду під час розгляду перевірила вказану обставину та встановила, що ОСОБА_3 погоджується із датою звільнення 11 серпня 2014р., як зазначено ним в останній заяві від 08 серпня 2014р., і в частині дати звільнення позовних вимог ним не заявлено.

Відповідно, колегія суддів, виходячи з встановленого ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності, з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_3 дату звільнення 11 серпня 2014р. не оспорює, не вбачає підстав для зміни дати звільнення ОСОБА_3 з підприємства.

Знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо безпідставності рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушенням його трудових прав.

В цій частині колегія суддів виходить з такого.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз'яснень, наведених у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під час судового розгляду справи встановлений факт порушення трудових прав ОСОБА_3, обумовлений порушенням строків виплати заробітної плати, порушенням роботодавцем трудового законодавства, строків розрахунку при звільненні, що у сукупності у достатньому обсязі доводить наявність моральних страждань, необхідність прикладення додаткових зусиль для організації свого життя з боку ОСОБА_3, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням обставин справи, ступеня порушення трудових прав позивача, виходячи із принципів розумності та справедливості, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення вказаної частини позовних вимог шляхом стягнення на користь ОСОБА_3 1000грн. (тисячі гривень).

В частині задоволення зустрічного позову та стягнення зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мотор Січ» доплати молодому спеціалісту, як суму основаної заборгованості в розмірі 26 204 грн. 16 коп. колегія суддів за наслідками апеляційного розгляду справи вбачає підстави для таких висновків.

Згідно мотивів і висновків, наведених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015р., які в силу ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, колегія суддів апеляційного суду встановила обставини, які мають значення для вірного вирішення справи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015р. зазначено: перевіряючи правильність ухваленого рішення судом першої інстанції в частині задоволення зустрічних вимог, апеляційний суд всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України не звернув уваги на те, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються нормами КЗпП України і договір № 245/12 від 15 листопада 2012 року не має ознак цивільно-правової угоди. Таким чином, застосування норм статей 525, 611, 625 ЦК України, які регулюють зобов'язальні правовідносини і наслідки порушення зобов'язання, до трудових правовідносин не передбачено чинним трудовим законодавством; виходячи із наведеного вище, рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права, тому скасоване з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В силу ч.4 ст.338 ЦПК України для апеляційного суду при новому розгляді справи є обов'язковим висновок ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015р., де вказано, що застосування норм статей 525, 611, 625 ЦК України, які регулюють зобов'язальні правовідносини і наслідки порушення зобов'язання, до трудових правовідносин не передбачено чинним трудовим законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Мотор Січ» зустрічний позов дійсно пред'явлений на підставі ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 598, 610, 612, 625 ЦК України, оскільки фактичною підставою позовних вимог зазначена наявність цивільно-правових зобов'язальних правовідносин та застосування відповідальності за порушення цивільно-правового зобов'язання.

Проте, під час розгляду справи достовірно встановлено, що між сторонами виникли трудові правовідносини, які регулюються нормами КЗпП України.

Матеріальна відповідальність працівника, загальні підстави та умови покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації визначена Гл.IX КЗпП України.

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників встановлені ст.130 КЗпП України.

Дана норма вказує, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Проте, ПАТ «Мотор Січ», всупереч вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов'язують позивача доводити свої вимоги переконливими, належними та припустимими доказами, не надав доказів тієї обставини, що ОСОБА_3 внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків підприємству спричинена шкода у розмірі 26204,16грн.

ПАТ «Мотор Січ» не зазначено у відповідності до яких норм КЗпП України ОСОБА_3 має нести відповідальність у повному розмірі пред'явлених вимог, оскільки за загальним правилом ст. 132 КЗпП України передбачена відповідальність працівника, з вини якого заподіяно шкоду, у межах середнього місячного заробітку, а також не надано доказів вини працівника, що виключає його відповідальність за нормами КЗпП України.

Виконуючи вимоги ч.4 ст.338 ЦПК України, виходячи з мотивів і висновків ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015р., якою встановлено, що застосування норм статей 525, 611, 625 ЦК України, які регулюють зобов'язальні правовідносини і наслідки порушення зобов'язання, до трудових правовідносин не передбачено чинним трудовим законодавством, колегія суддів врахувала зазначене та дійшла висновку про відсутність передбачених КЗпП України підстав для покладення на ОСОБА_3 відповідальності у розмірі 26204,16грн. за вимогами ПАТ «Мотор Січ» про стягнення вказаної суми .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Мотор Січ» про стягнення із ОСОБА_3 26204,16грн. підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у цих позовних вимогах.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 313, 314, 315, 316, 317 ЦПК України колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року по даній справі про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_3, вказаної у наказі Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" № 1842/п від 29.08.2014 року, на розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП України з 11.08.2014 року та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України (вчинення прогулу без поважних причин) на ч.1 ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням) та в частині відмови у стягненні вихідної допомоги і моральної шкоди скасувати.

У цій частині ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ" внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про зміну формулювання звільнення на підставі наказу № 1842/п від 29.08.2014 року з п.4 ст. 40 КЗпП України за вчинення прогулу без поважних причин на ч.3 ст. 38 КЗпП України про звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю та умов колективного договору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у сумі 6218 грн.54 коп. та на відшкодування моральної шкоди 1000 грн. (тисячу гривень). В решті вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

В частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" на користь ОСОБА_3 заборгованості з заробітної плати в розмірі 5929,43грн., середнього заробітку за час затримки розраїхунку при звільненні у розмірі 13521,90грн. та 243,60грн. судового збору на користь держави рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2015 року залишити без змін.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» до ОСОБА_3 про стягнення доплати молодого спеціаліста, як суми основної заборгованості в розмірі 26 204 грн. 16 коп. відмовити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: