Ухвала суду № 61914270, 04.10.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/7420/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1645/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого- Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Шевченка В. А.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», третя особа ОСОБА_3 про зобовязання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Зобовязано ПАТ «Сумиобленерго» ( далі ПАТ ) укласти з ОСОБА_5 договір про користування електричною енергією по квартирі АДРЕСА_1 та забезпечити електропостачання до вказаної квартири.

Стягнуто з ПАТ судовий збір на користь держави у розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що позивачка не відноситься до субєктів, з якими ПАТ має прав укладати договір про надання послуг.

В апеляційній скарзі ПАТ посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також вважає, що у позивачки відсутнє право вимагати укладення договору про надання послуг від свого імені. Окрім того, ПАТ не погоджується і з обраним позивачем способом захисту свого права у вигляді установлення правовідносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ є монопольним електропостачальником для населення у м. Суми.

Третій особі ОСОБА_3 належить квартира 49 за адресою : вул. Троїцька, 21 у м. Суми.

ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від шлюбу вказані особи мають спільну дитину доньку Діану, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як член сімї власника, ОСОБА_5 поселилась і проживає у зазначеній квартирі. ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їх дитина зареєстровані у вказаній квартирі.

Між ОСОБА_3 та ПАТ був укладений договір про користування електричною енергією №30849 від 04 вересня 2010 року. 27 липня 2015 року ОСОБА_3 відмовився від отримання послуг ПАТ та написав заяву про розірвання з ним договору на електропостачання по зазначеній квартирі. 30 липня 2015 року в квартирі АДРЕСА_2 було припинено постачання електроенергії.

З матеріалів справи вбачається також, що ОСОБА_5 зверталась до відповідача з питанням укладення з нею договору на постачання електроенергії до квартири, але отримала відмову з посиланням на те, що позивачка не є ані власником, ані наймачем вищевказаної квартири ( а.с. 24 ).

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами апеляційних скарг з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з положеннями ст. 1 та ч.ч. 1-2 ст. 19 Закону України «Про житлово комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Споживачем є в т.ч. фізична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

Статтями 20 та 21 вказаного Закону передбачено, що споживач та виконавець зобов»язані укласти договір про надання житлово-комунальних послуг.

Аналогічні норми містяться і у Законі України « Про електроенергетику «.

Зокрема, статтями 25-26 цього Закону передбачено, що споживачі електричної енергії мають право на приєднання та підключення до електричної мережі, за умови виконання правил приєднання електроустановок до електричних мереж.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим Законом, законами України "Про захист прав споживачів", "Про захист економічної конкуренції", "Про енергозбереження", іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 26 Закону визначає, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

В свою чергу, ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію ( до якої відносяться будь-які виріб (товар), робота чи послуга ) для особистих потреб.

Отже, при ухваленні рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи те, що ОСОБА_3 добровільно відмовився від отримання послуг по наданню електроенергії АДРЕСА_1. Проте у вказаній квартирі залишилися проживати позивачка з малолітньою дитиною. Позивачка має намір споживати послуги, що надає ПАТ, та вступити з останнім в договірні відносини.

Таким чином, позивачку, як особу, яка бажає отримувати послуги з енергопостачання самостійно, в силу наведених положень законодавства України, слід вважати споживачем.

Зазначені норми Законів, на думку колегії суддів, мають пріоритет у порівнянні з підзаконним нормативно-правовим актом, на який посилається відповідач ( п. 6-7 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою КМУ №1357 від 26.07.1999 року ).

У зв»язку з цим, належить критично віднестися до доводів обох апеляційних скарг про те, що позивачка не є наймачем чи власником вищевказаної квартири та договорів оренди з власником не укладала, ці доводи було обґрунтовано спростовані судом першої інстанції.

Як зазначалося вище, апелянти вважають, що у позивачки відсутнє право вимагати укладення договору про надання послуг від свого імені. Окрім того, ПАТ не погоджується і з обраним позивачем способом захисту свого права у вигляді установлення правовідносин. Зокрема, відповідач посилається постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 391 та 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у т.ч. і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Таким чином, позивачка має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування спірним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає обєктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права повязано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Невизнання цивільного права полягає у запереченні наявності в особи субєктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди субєктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія субєктивного права.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення субєктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, позивачка посилалася на невизнання відповідачем її права на укладення договору про надання послуг від свого імені та на отримання цих послуг.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України. У вказаній нормі також визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобовязання вчинити певні дії, особа має субєктивне матеріальне право на їх задоволення.

Аналогічні правові позиції були висловлені Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11, від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13 та від 13 квітня 2016 року № 6-2981цс15.

У постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12, на яку посилається відповідач, аналізуються інші фактичні обставини, що мали місце у спорі між споживачем житлово-комунальних послуг та виконавцем. Так, у згаданій справі, послуги фактично споживачу надаються, проте сторони не можуть дійти згоди щодо умов відповідного договору, внаслідок чого споживач ухиляється від його підписання. Окрім того, виконавець не займає монопольне становище на ринку послуг.

У справі ж, рішення по якій переглядається, послуги не надаються та не оплачуються. Виконавець не визнає саме право позивача на укладення договору від свого імені та відмовляється послуги надавати. Внаслідок цього, споживач був змушений звертатися з позовом для підтвердження відповідного права та спонукання виконавця до вчинення дій.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив доводи та заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні.

З огляду на наведене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які тягли б за собою зміну чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: