Постанова № 61912487, 20.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2016 рокусправа № 808/1250/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимова Д.В.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

третьої особи: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року

у справі № 808/1250/16

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Запорізької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому просив:

- визнати протиправними дії прокуратури Запорізької області щодо ненархування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов'язати прокуратуру Запорізької області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з врахуванням вже здійснених виплат за цей період.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розмір заробітної плати, виплаченої ОСОБА_1 у період з 15.07.2015 по 13.10.2015, не відповідає положенням ст.81 Закону України «Про прокуратуру» щодо обчислення посадового окладу працівника регіональної прокуратури у розмірі 12 мінімальних заробітних плат. Відсутність же механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату у вказаному у ст.81 Закону України «Про прокуратуру» розмірі, яке мало місце у зв'язку з невнесенням змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2016 адміністративний позов задоволено частково.

Зобов'язано прокуратуру Запорізької області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з врахуванням вже здійснених виплат за цей період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду мотивовано тим, що оскільки у період з 15.07.2015 по 13.10.2015 Кабінетом Міністрів України не було вжито заходів щодо приведення у відповідність своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом України № 1697-VІІ, відсутні підстави вважати протиправними дії прокуратури Запорізької області у не нарахуванні та невиплаті заробітної плати позивачу відповідно до вимог ст.81 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України. У період з набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» (15.07.2015 в частині розміру заробітної плати) до набрання чинності змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 (15.12.2015), розмір посадового окладу працівника регіональної прокуратури повинен був обчислюватись відповідно до вказаного Закону.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що фінансування прокуратури відбувається за рахунок бюджетних коштів, а оплата праці її працівників здійснюється у межах бюджетних асигнувань, обсяги яких затверджуються одночасно з Державним бюджетом України.

Внаслідок незастосування до спірних правовідносин положень ст.98 Кодексу законів про працю України та ст.13 Закону України «Про заробітну плату», ст.ст.51, 23 Бюджетного кодексу України суд дійшов помилкового висновку, що реалізація працівником прокуратури права на заробітну плату, яке базується на спеціальних актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому у спірний період положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у постанові від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Прокуратура Запорізької області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділена правом самостійно, без правового врегулювання Кабінету Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України, виплачувати позивачу заробітну плату у більшому розмірі.

Крім того, судом першої інстанції не надано оцінку доводам прокурора, що на теперішній час, відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, є чинними положення ч.1 ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, якою визначено, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років. Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України, і у даному випадку розмір посадових окладів встановлений вказаною Постановою Кабінету Міністрів України, з урахуванням якої позивачу і нараховувалась та виплачувалась заробітна плата.

Позивач (його представник), повноважні представники відповідача, третьої особи в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання означені особи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 з 05.09.2007 працював в органах прокуратури Запорізької області.

Наказом №40-ц від 19.01.2015 позивач призначений на посаду прокурора відділу нагляду у кримінальному проваджені у сфері транспорту прокуратури Запорізької області.

Наказом №38-ц від 25.11.2015 позивач звільнений з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників (ст. 40 п.1 КЗпП України).

Згідно розрахункових листів за 2015 рік (а.с.8) вбачається, що за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 позивачу заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Проте, за твердженням позивача, у вказаний період він має право на отримання посадового окладу відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, отже посадовий оклад позивача у зв'язку із змінами у законодавстві мав складати 14616 грн. з 15.07.2015 по 01.09.2015 та 16536 грн. - з 01.09.2015 по 13.10.2015 (день звільнення), крім того повинна бути нарахована надбавка за вислугу років у розмірі 18 % від посадового окладу, оскільки стаж роботи позивача складає понад 5 років.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивача за вказаний ним період.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (в редакції Закону № 578-VIII від 02.07.2015), з 15 липня 2015 року набрали чинності певні положення цього Закону.

Так, відповідно до ч.ч.1-4 ст.81 Закону № 1697-VII від 14.10.2014, на яку посилається позивач, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Крім того, абзацом 1 частини 7 статті 81 Закону № 1697-VII встановлено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 81 цього Закону встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також відповідно до ст.89 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст.90 цього Закону).

За правилами 98 КЗпП України, ч.1 ст.13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ч.2 ст.13 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», який набрав чинності 01.01.2015, визначено, що норми і положення, зокрема, ч.2 ст.33, ст..81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Також з 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII.

Даним Законом № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема, розділ VI «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення зокрема, ст..81 Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

При цьому пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

На час виникнення спірних відносин посадові оклади працівників органів прокуратури визначались згідно Схем посадових окладів працівників органів прокуратури, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» № 505 від 31.05.2012.

Цією постановою надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою Схем посадових окладів та інші виплати.

Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (п.6 вказаної постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України № 763 від 30.09.2015 (набрала чинності з 13.10.2015) внесено зміни до означеної вище постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 та встановлено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на 2015 рік для Генеральної прокуратури України (п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 763 від 30.09.2015).

Отже, з наведеного вище вбачається, що Кабінет Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу XIII Закону № 1697-VII обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.30 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтею 87 цього Кодексу.

В свою чергу, за приписами п.6-1 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на забезпечення функціонування правоохоронних органів.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII встановлені певні видатки з кредитування Державного бюджету України, у т. ч. видатки на забезпечення функціонування правоохоронних органів, до яких за визначенням у ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII відносяться органи прокуратури, проте вказаний Закон не передбачав видатків на виконання приписів ст.81 Закону України «Про прокуратуру» у заявлений позивачем період з 15.07.2015 по 13.10.2015.

За правилами абз.1 ч.1 ст.48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, питання оплати праці працівників органів прокуратури регламентується не лише Законом України «Про прокуратуру», тому не зважаючи на те, що розмір заробітної плати прокурора встановлений спеціальним законом - статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, оплата праці прокурора підпорядкована, зокрема, нормам ст.13 наведеного вище Закону України «Про оплату праці», а саме: здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Отже приймаючи до уваги, що відповідач - прокуратура Запорізької області є регіональною прокуратурою у системі прокуратури України, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто є бюджетною установою, фінансове забезпечення якої організовує Генеральна прокуратура України, як розпорядник бюджетних коштів, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону № 1697-VII не передбачено, апеляційний суд вважає, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивача поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників прокуратури у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості (збільшення видатків з Державного бюджету України), здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж передбачено Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Тим більше, що у спірний період положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 згідно відповідних приписів Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Такі ж висновки щодо застосування норм права стосовно заробітної плати працівників бюджетних установ містяться в постановах Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 21-1461а15, від 30.03.2016 у справі № 822/504/13-а, від 12.07.2016 у справі 820/4648/15, від 13.07.2006 у справі № 820/4653/15 і відповідно до ст.244-2 КАС України враховуються судом при розгляді даної справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014.

З приводу посилання суду першої інстанції на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» та від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України», колегія суддів зазначає, що у рішенні у справі «Кечко проти України» Європейський суд зауважив: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23); суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26).

У спірних правовідносинах Прокуратура Запорізької області здійснювала нарахування заробітної плати позивачу у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, не з мотивів відсутності коштів, а у зв'язку з відповідним правовим врегулюванням, згідно якому повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених ст.81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а отже виконуючи обов'язки щодо нарахування заробітної плати працівникам прокуратури у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, відповідач діяв в межах та з дотриманням чинного на час такого нарахування законодавства.

Посилаючись на встановлене Європейським судом з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу, що полягає у невжитті органами влади заходів для визначення розміру надбавки до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в період з квітня по грудень 2006 року, суд першої інстанції зазначив, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» (як спеціальним нормативним актом), у зв'язку з не внесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Проте, у спірних правовідносинах застосування висновків Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» не є вірним, оскільки такі висновки мають інше правове підґрунтя і стосуються бездіяльності Кабінету Міністрів щодо визначення розміру надбавки до пенсії заявникам як дітям війни в період з квітня по грудень 2006 року, яка (бездіяльність) тримала заявників у невизначеності.

В даному випадку, приймаючи до уваги законодавчо встановлені повноваження Кабінету Міністрів України в частині визначення умов розміру оплати праці працівників бюджетних установ та організацій, що реалізовані шляхом прийняття, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, яка на час виникнення спірних правовідносин, є чинною (з відповідними змінами), не можна вказувати про відсутність відповідного механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату згідно Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини в цьому ж рішенні зауважив: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства.

В контексті висновків Європейського суду з прав людини вимоги позивача як прокурора регіональної прокуратури стосовно отримання заробітної плати в 2015 році в розмірі 12 мінімальних заробітних плат не становлять «законне сподівання» у значенні практики Суду з цього питання, оскільки такі вимоги не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив судове рішення з невірним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст.202 КАС України є підставою для скасування постанови суду у даній справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокуратури Запорізької області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі № 808/1250/16 скасувати, прийняти нову постанову.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко