Постанова № 61912446, 05.10.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 902/517/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" на рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.16р. у справі № 902/517/16 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросінтез Юг"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський"

про стягнення 206 247, 82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросінтез Юг» (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.3-7) до публічного акціонерного товариства «Птахокомбінат «Бершадський» (надалі відповідач), в якій просить стягнути 165 000 грн. заборгованості по договору, 8 898 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 30 138 грн. 46 коп. пені та 3% річних в сумі 2 210 грн. 56 коп., всього 206 247 грн. 82 коп.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 05 липня 2016 року (а.с.103-107) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 165 000 грн. основного боргу, 30 138 грн.46 коп. пені, 8 128 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 2 210 грн. 56 коп. 3% річних та 3 082 грн. 16 коп. відшкодування витрат, пов»язаних зі сплатою судового збору. У стягненні 770 грн. 35 коп. інфляційних втрат відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що наявність заборгованості в сумі 165 000 грн. доведена матеріалами справи. Крім того, суд, перерахувавши розмір нарахованої пені та 3% річних, встановив, що позивач невірно визначив кінцеву суму за вказаними вимогами та період нарахування. Зокрема, при перерахунку судом отримано 31 545,10 грн. пені та 2 271,95 грн. 3 % річних в той час як позивачем заявлено до стягнення 30 138,46 грн. пені та 2 210,56 грн. 3 % річних відповідно. Разом з тим, визначення ціни позову та періодів прострочення належить до прерогативи позивача, однак останнім заява про збільшення позовних вимог не подавалась. Тому, заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних в розмірі, вказаному позивачем, підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення інфляційних втрат в розмірі 8 128 грн. 45 коп. на підставі п.3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову (а.с.113-115).

Скаржник зокрема зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, щодо зобов»язань, які виникли по договору поставки, однак судом не враховано та не взято до уваги, що між ТОВ «Агросинтез Юг» та ПАТ «Птахокомбінат «Бершадський» було досягнуто згоди про те, що відповідач, у зв»язку із складним фінансово-економічним становищем підприємства розрахується по основному боргу до 15.08.2016, а позивач не буде застосовувати штрафні санкції.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/517/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В., суддя Гулова А.Г. (а.с.111).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 липня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 10 серпня 2016 року на 11 год.00 хв. (а.с.112).

05.08.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду через канцелярію суду на виконання ухвали від 26.07.2016 року надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (а.с.121-122).

Зокрема, у відзиві позивач заперечує доводи апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв»язку з тим, що обставини домовленості між ним та відповідачем про укладення мирової угоди не відповідають дійсності, так як позивачем не надано згоди на умови вказаної мирової угоди. Крім того, просить розгляд апеляційної скарги провести у відсутності представника позивача.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 від 09.08.16р. у справі № 902/517/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Грязнова В.В. та судді Гулової А.Г. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів (а.с.132).

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.(а.с.133).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2016 року (а.с. 134) призначено розгляд апеляційної скарги позивача у справі № 902/517/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

В судове засідання, яке відбулось 10.08.2016, представники позивача та відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.131,140).

Водночас, 09.08.2016 через електронну пошту Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв»язку із неможливістю направити повноваженого представника для участі у судовому засіданні (а.с. 135-136).

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Застосовуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.08.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено на 05 жовтня 2016 року на 10 год. 00 хв. (а.с138-139).

30.09.2016 на виконання ухвали від 10.08.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що на час розгляду справи до нього пропозиції щодо зміни терміну розрахунків або будь-якого іншого варіанту мирного врегулювання виниклого спору не поступало, заборгованість не сплачена (а.с.143-144). Крім того, до відзиву долучено довідку з банку про стан взаєморозрахунків між сторонами на час розгляду справи (а.с.145-146).

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_3 від 04.10.16р. у справі № 902/517/16 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Філіпової Т.Л. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів (а.с.149).

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р.(а.с.150).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 жовтня 2016 року призначено розгляд апеляційної скарги позивача у справі № 902/517/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р.

У судовому засіданні, яке відбулось 05.10.20165, представники позивача та відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 141,142). При цьому, колегією суддів береться до уваги клопотання позивача, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, щодо розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору; господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.); при цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься апеляційна скарга відповідача, в котрій викладена його позиція, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача та представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 02.01.2016 р. між позивачем (в договорі - "Постачальник") та відповідачем (в договорі - "Покупець") було укладено договір поставки № 02/01/2016 (надалі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору (а.с.10-11).

Пунктами 1.2, 3.1 Договору сторони визначили, що кількість, ціна і асортимент товару, який підлягає поставці визначається сторонами у Специфікації і видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною Договору і які оформлюються окремо на кожну партію товару.

Згідно з п.4.5 Договору передача товару оформлюється шляхом відмітки про отримання товару на екземплярі товарної накладної проставленням підпису представника Покупця, повноваження якого закріплені в довіреності, оформленої згідно діючого законодавства України. Підтвердженням передачі товару являється підписана представником Покупця товарна накладна.

Оплата за постачаємий товар проводиться Покупцем на протязі 7 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем (п.5.1 Договору).

15.01.2016 р. сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р. в якій погодили найменування товару (макуха соєва), одиницю виміру (тн.), кількість (100,00, +/- 10%), ціна з ПДВ (8 900,00), ціна без ПДВ (7 416,67), умови поставки (на умовах EXW - (франко-склад Постачальника), автомобілем Покупця, умови оплати - в строки вказані в п.5.1 Договору тощо (а.с.12).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 633 858,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 3 від 15.01.2016 р. на суму 237 096,00 грн., видаткова накладна № 6 від 22.01.2016 р. на суму 396 762,00 грн., товарно-транспортна накладна № 360380 від 15.01.2016 р., товарно-транспортна накладна № 360390 від 22.01.2016 р., товарно-транспортна накладна № 360391 від 22.01.2016 р. довіреність серія АБ № 0012 від 14.01.2016 р., довіреність серія АБ № 0028 від 21.01.2016 р., які знаходяться в матеріалах справи оригінали яких оглянуто в судовому засіданні (а.с.17-23).

З огляду на повну тотожність найменування, вартості товару вказаної у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних Специфікації суд приходить до переконливого висновку про те, що поставка товару відповідачу здійснювалась саме на підставі Договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р.

Із матеріалів справи слідує, що за отриманий товар відповідач провів частковий розрахунок за період з 22.01.2016 р. по 29.04.2016 р. на суму 468 858,00 грн., що підтверджується виписками банку по рахунку позивача станом на 04.07.2016 р. (а.с.26-41, т.1)

Матеріали справи не містять доказів проведення розрахунків зі сторони відповідача в сумі більшій ніж вказано вище.

Таким чином розмір боргу відповідача становить 165 000,00 грн. (633 858,00 - 468 858,00).

12.05.2016 р. позивач звернувся з вимогою № 8 до відповідача про сплату боргу в розмірі 165 000,00 грн (а.с.49-51).

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем не було надано відповіді на вказану вимогу та не проведено погашення боргу.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегія суддів приходить до висновку, що з моменту укладення сторонами договору № 02/01/2016 від 02.01.2016 р., з огляду на його зміст та характер взятих за ним сторонами зобов'язань, між ними виникли правовідносини, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги умови Договору, які встановлюють обов'язок проведення повного розрахунку за отриманий товар на протязі 7 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем та відсутність будь-яких доказів проведення розрахунків відповідачем за отриманий товар в частині залишку боргу, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення 165 000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апелянтом в обґрунтування своїх доводів щодо наявності домовленості про зміну термінів розрахунків по вищевказаному договору та намірів укласти мирову угоду, не надано жодних доказів в підтвердження цих обставин ні під час розгляду справи в першій інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги. Відтак, посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та документально необґрунтованими.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Розглядаючи позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30 138,46 грн. пені за період з 06.02.2016 р. по 15.06.2016 р., 8 898,90 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2016 р. по 31.05.2016 р., 2 210,56 грн. 3 % річних за період з 06.02.2016 р. по 15.06.2016 р., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну оплату поставленого товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості несплаченого товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевказані положення законодавства, колегія суддів вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку пені та 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, погоджується із встановленим судом першої інстанції розміром пені в сумі 31 545,10 грн. та 2 271,95 грн. 3 % річних, а також визначенням початку строку прострочення боржника із 03.02.2016 р.

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги те, що визначення ціни позову та періодів прострочення належить до виключної прерогативи позивача і на момент розгляду справи в суді першої інстанції останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також уточнення періодів прострочення, а тому задовільняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та 3 % річних в розмірі, вказаному позивачем у позовній заяві.

Перевіривши правильність перерахування судом першої інстанції інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком суду про їх стягнення в розмірі 8 128,45 грн. виходячи з наступного.

Із наведеного позивачем розрахунку слідує, що ним здійснено нарахування інфляційних втрат із врахуванням платежів, які проводились відповідачем впродовж березня - травня 2016 року, виходячи з чого часові відрізки нарахування інфляційних втрат складали від 1 до 31 дня.

Разом з тим в пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Провівши перерахунок інфляційних втрат за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, із врахуванням наведеного вище, отримано: 2 200,00 грн. інфляційних втрат за березень 2016 року (сума боргу станом на 31.03.2016 р. - 220 000,00 грн.); 5 775,00 грн. за квітень 2016 року (сума боргу станом на 30.04.2016 р. - 165 000,00 грн.); 165,00 грн. за травень 2016 року (сума боргу станом на 31.05.2016 р. - 165 000,00 грн.).

Згідно з розрахунком позивача, сума інфляційних втрат за березень 2016 року становить 2 422,00 грн., за квітень 2016 року 6 322,95 грн., за травень 2016 року 153,45 грн.

З урахуванням наведеного, стягненню підлягають інфляційні втрати за березень та квітень в розмірах визначених судом (оскільки нарахування проведені позивачем за вказані місяці є помилковими), а за травень 2016 року в розмірі визначеному позивачем (оскільки при перерахунку судом отримано більше значення, ніж вказав позивач, а на момент проведення судового засідання від останнього не надійшло заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині).

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню, становить 8 128,45 грн. (2 200,00 + 5 775,00 + 153,45), а у стягненні 770,35 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" від 14.07.2016р. на рішення господарського суду Вінницької області від 05.07.16 р. у справі № 902/571/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 05 липня 2016 року у справі №902/517/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/517/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.