Постанова № 61911504, 27.07.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2016 р. Справа №805/1448/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12 година 45 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

представника позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності

представника відповідача ОСОБА_2 на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

встановив:

25 травня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач або Відділення Фонду) до публічного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» (далі відповідач або ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу»), в якому позивач просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у сумі 5 712 177,80 грн. та пеню у сумі 140 519,75 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Відділення Фонду зазначило, що згідно зі Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, наданим ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 4 458 осіб. Таким чином, впродовж 2015 року відповідачем мало бути забезпечене працевлаштування 178 інвалідів, фактично ж у трудових відносинах з ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» перебувало 54 інваліда, про що зазначено у звіті.

Оскільки відповідачем не виконаний норматив по створенню 124 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, чинним законодавством на нього покладений обов'язок нарахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 5 712 177,80 грн., однак зазначена сума у добровільному порядку ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» не сплачена.

У зв'язку з порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій Відділенням Фонду нарахована пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення, яка станом на 25 травня 2016 року становила 140 519,57 грн.

Зважаючи на викладене і посилаючись на положення ст.ст. 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1-2, 5 ст. 19, ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Відділення Фонду просило задовольнити позов та стягнути з ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у сумі 5 712 177,80 грн. та пеню у сумі 140 519,75 грн. (том 1 а.с. 4-5, 235).

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги з підстав, викладених в позові, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просила задовольнити позов.

Додатково представник позивача зазначила, що заявлені відповідачем для працевлаштування інвалідів 189 вакансій являють особою 0,1 ставки, тобто менш ніж 1 година роботи на день з відповідною оплатою праці. Посилаючись на ст. 27 Конвенції про права інвалідів, представник позивача стверджувала, що такі дії відповідача є непрямою дискримінацією осіб, яким встановлена інвалідність.

Крім того, ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» пропонувало вакансії на тимчасово непідконтрольній органам державної влади України території, що саме по собі знижувало привабливість умов працевлаштування.

З огляду на викладене представник позивача просила задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала в наступному.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Для застосування адміністративно-господарських санкцій субєкт владних повноважень повинен встановити склад порушення, ступінь вини субєкта господарювання та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням та виною.

Відповідач стверджував, що реалізація наведених положень Господарського кодексу України Відділенням Фонду можлива під час проведення перевірок відповідно до Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70. Проте впродовж 2015 року позивачем не проводились перевірки з питань виконання роботодавцем - ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та наявності підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Посилаючись на положення ст.ст. 18, 18-1, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач доводив, що обовязками підприємства з метою працевлаштування інваліда є здійснення розрахунку кількості робочих місць та забезпечення працевлаштування інваліда. ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» спроможне працевлаштувати інвалідів виключно у разі їх безпосереднього звернення або у разі спрямування таких інвалідів до підприємства Державною службою зайнятості. Чинне законодавство не покладає на підприємство обовязку самостійно здійснювати пошук та привід інваліда до відділу кадрів для їх подальшого працевлаштування. Обовязок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань з урахуванням його побажань покладено на Державну службу зайнятості.

Відповідач стверджував, що ним вжиті всі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Так, на підприємстві проведена атестація робочих місць за умовами праці, у ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» створено 189 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Щомісячно впродовж 2015 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» подавало до територіальних центрів зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»; зверталося до центрів зайнятості, Відділення Фонду та громадських організацій інвалідів з листами щодо сприяння у працевлаштуванні осіб, яким встановлена інвалідність; у засобах масової інформації публікувало оголошення про наявність вакансій, призначених для інвалідів.

Впродовж 2015 року підприємство самостійно працевлаштувало двох інвалідів. Факти відмови ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» у працевлаштуванні інвалідів, направлених центром зайнятості, не мали місце.

У строки, визначені ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» надало Відділенню Фонду звіт за формою № 10-ПІ.

Відповідач відзначав, що впродовж 2015 року вживав ті ж самі заходи для працевлаштування інвалідів, що і в попередні роки. Відсутність вини ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» у невиконанні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів підтверджена такими, що набрали законної сили, постановами Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року у справі № 805/5842/14 та від 28 липня 2015 року у справі № 805/2360/15 (том 1 а.с. 73-82, 246-247, том 2 а.с. 8-9).

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях.

Додатково представник відповідача пояснила, що визначена законодавством форма звітності передбачає подання центру зайнятості інформації не лише про юридичну адресу підприємства, але й про фактичне місце виконання робіт.

Виробничі потужності ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» розташовані у м. Кіровське Донецької області, тобто на тимчасово непідконтрольній органам державної влади України території, проте обовязок подання звітності до центрів зайнятості повною мірою поширюється на підприємства, розміщені в зоні проведення антитерористичної операції, про що свідчить лист Правління Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 20 жовтня 2014 року № ДЦ-01-7082/0/6-14.

З приводу неповної ставки за вакансіями, запропонованими для працевлаштування інвалідів, представник відповідача зазначила таке.

Незважаючи на те, що на новостворені робочі місця пропонується неповна робоча ставка, заробітна плата працівників є вищою за мінімальну. Створення таких умов праці обумовлено фактичним обємом робіт, які необхідно виконувати.

ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» не мало необхідності у щоденному перебуванні працівників на роботі протягом 8 годин, оскільки функціональні обовязки заявленої професії підсобний робітник не потребують постійного знаходження на робочому місці.

Посилаючись на ч. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», представник відповідача стверджувала, що підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті. При цьому діючим законодавством, крім ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не передбачені конкретні вимоги стосовно умов та режиму роботи інвалідів.

На цих підставах представник відповідача просила відмовити в позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 13492430) зареєстроване як юридична особа 18 липня 1991 року, про що 06 червня 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесений запис за номером 1 266 145 0000 038936 (том 1 а.с. 6-7, 14-16).

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» (ідентифікаційний код 05508186) зареєстроване як юридична особа 02 жовтня 1996 року, про що 16 листопада 2004 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис за номером 1 263 120 0000 000016.

Основним видом економічної діяльності ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» є код КВЕД 05.10 Добування камяного вугілля, клас професійного ризику виробництва за основним видом економічної діяльності: 67 (том 1 а.с. 17-21).

ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» реорганізоване у приватне акціонерне товариство «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу».

20 травня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про зміну повного найменування юридичної особи за номером 1 260 105 0042 002180, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21 травня 2016 року № 21951642 (том 1 а.с. 83-90).

Відповідно до наказу генерального директора від 30 серпня 2007 року № 718 «Про проведення атестації робочих місць для інвалідів» на підприємстві проведена атестація робочих місць за умовами праці (том 1 а.с. 91).

19 вересня 2007 року спеціальна комісія з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів у ВАТ «ОСОБА_3 Донбасу» вирішила вважати можливим використання праці інвалідів на робочих місцях підсобних робітників 1-го розряду, дільниць АТУ та ОУ, якщо така робота не протипоказана інвалідам за станом їх здоровя; працевлаштування інвалідів здійснювати відповідно до рекомендацій МСЕК та вимог до робочого місця для інвалідів відповідної нозології (том 1 а.с. 92-93).

30 грудня 2014 року директором ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» виданий наказ № 1135 «Про створення робочих місць для інвалідів», який передбачав введення з 01 січня 2015 року в штатний розклад збагачувальної установки ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» 189 штатних одиниць підсобних робітників на 0,1 посадового окладу (том 1 а.с. 94). Факт введення додаткових штатних одиниць підтверджений шатним розкладом відповідача на 01 травня 2014 року та на 2015 рік (том 1 а.с. 95-122).

Надану відповідачем звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 25 грудня 2014 року (том 1 а.с. 123-124), а також лист від 25 грудня 2014 року № 03-3469, адресований Управлінню праці та соціального захисту населення (м. Кіровське) (том 1 а.с. 164), суд не бере до розгляду на підставі ч. 1 ст. 70 КАС України як такі, що не стосуються предмету доказування.

Судом встановлено, що впродовж 2015 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» звітувало до центру зайнятості про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів.

Так, 05 січня, 05 лютого, 06 березня, 02 квітня, 08 травня, 02 червня, 18 червня, 07 липня, 03 серпня, 02 вересня, 01 жовтня, 03 листопада, 02 грудня 2015 року відповідач надавав до Кіровського та Добропільського міських центрів зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

У звітності зазначено місцезнаходження підприємства: Донецька обл., м. Кіровське.

В розділі І «Основні дані про вакансії» підприємство повідомляло про наявність 189 вакансій за професією (посадою) «підсобний робітник», місце проведення робіт: Донецька обл., м. Кіровське, які підлягали укомплектуванню за сприяння Державної служби зайнятості.

В розділі ІІ «Характеристики вакансії(й) та вимоги до претендента(ів) (для укомплектування вакансій Державною службою зайнятості)» підприємство вказувало на наявність 189 вакансій за професією (посадою) «підсобний робітник», з них 189 вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення»), а саме інваліди.

В рядку «Умови праці» ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» зазначило режим роботи за цими вакансіями, а саме 0,1 ставки; характер виконуваної роботи постійна (том 1 а.с. 57-64, 125-150).

ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» зверталося до Кіровського міського центру зайнятості з листами від 25 грудня 2014 року № 03-3471, від 05 лютого 2015 року № 03-99, від 06 березня 2015 року № 03-173, від 02 квітня 2015 року № 03-252, від 08 травня 2015 року № 03-343, від 02 червня 2015 року № 03-627, в яких просило підтвердити кількість заявлених для працевлаштування вакансій інвалідів та кількість працевлаштованих інвалідів за січень-червень 2015 року; до Добропільського міського центру зайнятості з листами від 18 червня 2015 року № 03-812, від 07 липня 2015 року № 03-1014, від 03 серпня 2015 року № 03-1360, від 02 вересня 2015 року № 03-1720, від 01 жовтня 2015 року № 03-2201, від 03 листопада 2015 року № 03-2542, від 02 грудня 2015 року № 03-2996, в яких просило підтвердити кількість заявлених для працевлаштування вакансій інвалідів та кількість працевлаштованих інвалідів за червень-грудень 2015 року (том 1 а.с. 151-163).

Також відповідач звертався до Кіровського та Добропільського міських центрів зайнятості з листами від 25 грудня 2014 року № 03-3470, від 05 лютого 2015 року № 03-103, від 06 березня 2015 року № 03-174, від 02 квітня 2015 року № 03-251, від 08 травня 2015 року № 03-433, від 02 червня 2015 року № 03-626, від 18 червня 2015 року № 03-811, від 07 липня 2015 року № 03-1013, від 03 серпня 2015 року № 03-1361, від 02 вересня 2015 року № 03-1719, від 02 листопада 2015 року № 03-2995, від 01 жовтня 2015 року № 03-2202 з приводу сприяння в направленні на ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» інвалідів, які бажають працевлаштуватися (том 1 а.с. 168-179).

Листами від 02 квітня 2015 року № 03-256, від 18 червня 2015 року № 03-813, від 02 грудня 2015 року № 03-2997 ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» просило Кіровський і Добропільський міські центри зайнятості повідомляти про проведення ярмарків вакансій (том 1 а.с. 165-167).

Листом від 25 грудня 2014 року № 03-3468 відповідач звертався до Донецької обласної правозахисної організації інвалідів «Феміда» з приводу сприяння в направленні на ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» інвалідів, які бажають працевлаштуватися (том 1 а.с. 180-181).

Листами від 16 березня 2015 року № 03-177, від 02 квітня 2015 року № 03-254, від 02 червня 2015 року № 03-628, від 07 липня 2015 року № 03-1016, від 03 серпня 2015 року № 03-1362, від 02 вересня 2015 року № 03-1721, від 01 жовтня 2015 року № 03-2203, від 03 листопада 2015 року № 03-2541, від 02 грудня 2015 року № 03-2994 відповідач звертався до Відділення Фонду з приводу сприяння в направленні на ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» інвалідів, які бажають працевлаштуватися (том 1 а.с. 182-190).

Факт отримання Кіровським та Добропільським міськими центрами зайнятості, а також Відділенням Фонду звернень ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» підтверджений рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та описами вкладень до цінного листа (том 1 а.с. 191-214).

Крім того, відповідач розміщував оголошення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у електронних та друкованих засобах масової інформації (http://gazeta-vestnik.com.ua, газета «Вісник шахтаря») (том 1 а.с. 215-226).

Належні та допустимі докази, які б свідчили, що центр зайнятості або інші державні органи, органи місцевого самоврядування чи громадські організації інвалідів направляли інвалідів до ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу», суду не надані.

Натомість, для вирішення питання працевлаштування осіб з інвалідністю, які потребують соціального захисту, за згідно з поданою підприємством звітністю від 18 червня та від 07 липня 2015 року, Добропільський міський центр зайнятості просив ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» вирішити питання щодо можливості переїзду інвалідів до міста, де розташоване підприємство, враховуючи, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 428-р м. Кіровське знаходиться на непідконтрольній Україні території, що підтверджено листами від 24 липня 2015 року № 02-1555 та від 26 серпня 2015 року № 02-1812 (том 1 а.с. 66-67).

Разом з листами від 02 листопада 2015 року № 02-2588 та від 24 грудня 2015 року № 02-3115 Добропільський міський центр зайнятості повернув ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» подану ним звітність «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» від 01 жовтня та від 03 листопада 2015 року з посиланням на те, що центр зайнятості не може направити інвалідів, які знаходяться на обліку, для працевлаштування на непідконтрольній Україні території (том 1 а.с. 68-71).

Як свідчить лист Добропільського міського центру зайнятості від 14 червня 2016 року № 04-1469, впродовж 2015 року на обліку в центрі зайнятості як безробітні перебували 116 інвалідів.

Впродовж 2015 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» надавало звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», проте жоден з цих звітів не був прийнятий до роботи, про що поінформовано підприємство; направлення на працевлаштування до ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» не видавались.

Звітність за формою № 3-ПН не була прийнята до роботи у звязку з тим, що юридична адреса підприємства: Донецька обл., м. Добропілля, а фактичне місце виконання робіт - м. Кіровське Донецької області, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 428-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1058» знаходиться на непідконтрольній Україні території.

Добропільський міський центр зайнятості зазначав, що можливість направлення інвалідів, які знаходяться на обліку в центрі зайнятості, для працевлаштування на територію, яка непідконтрольна Україні, відсутня (том 1 а.с. 56).

Впродовж 2015 року підприємство самостійно забезпечило працевлаштування двох інвалідів.

Так, наказом генерального директора від 31 липня 2015 року № 900к «Про прийом» на роботу до ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» прийняті ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким встановлена інвалідність (том 1 а.с. 227-232).

11 лютого 2016 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» надало Відділенню Фонду Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПН, в якому вказало, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становила 4 458 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 54 особи; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 178 осіб. В Рядку 06 «Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» відповідач зазначив прочерк (том 1 а.с. 8, 233).

Звіт отриманий позивачем 26 лютого 2016 року та зареєстрований за вхідним № 1/129.

Використовуючи вихідні дані, наведені ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» у Звіті, Відділення Фонду здійснило розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 року, яка за розрахунком позивача становить 5 712 177,80 грн.

Розрахунок здійснений наступним чином.

Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 4 458 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 54 особи; фонд оплати праці штатних працівників 205 362,00 тис. грн.; перераховано коштів адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів 0,00 грн.

Кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу - 178 осіб; кількість нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів: 178 54 = 124 одиниці; середньорічна заробітна плата штатного працівника: 205 362,00 х 1000 : 4 458 = 46 065,95 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій: 46 065,95 грн. х 124 одиниці = 5 712 177,80 грн.; залишкова сума заборгованості з адміністративно-господарських санкцій: 5 712 177,80 грн. 0,00 грн. = 5 712 177,80 грн. (том 1 а.с. 9).

Посилаючись на порушення відповідачем строків сплати адміністративно-господарських санкцій, Відділення Фонду здійснило нарахування останньому пені в сумі 140 519,57 грн.

Розрахунок проведений наступним чином.

Сума заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів у 2015 році 5 712 177,80 грн.; облікова ставка Національного банку України з 03 березня 2016 року 22%, з 22 квітня 2016 року 19%; кількість днів у поточному році 366; відсотки ставки Національного банку України, законодавчо встановлені для розрахунку розміру пені 120%; період, за який нарахована пеня з 16 квітня 2016 року по 25 травня 2016 року; кількість діб, за які нарахована пеня: 6 + 34 = 40.

Розрахунок розміру ставки для визначення пені: (22 х 120) : 100 = 26,4%; (19 х 120) : 100 = 22,8%.

Розрахунок однодобового розміру пені: 26,4 : 366 = 0,07%; 22,8 : 366 = 0,06%.

Розрахунок суми пені за один день прострочення: (5 712 177,80 х 0,07) : 100 = 3 998,52 грн.; (5 712 177,80 х 0,06) : 100 = 116 528,43 грн.

Сума пені, яку необхідно сплатити: 3 998,52 грн. х 6 днів = 23 991,15 грн.; 3 427,31 грн. х 34 дні = 116 528,43 грн.; 23 991,15 грн. + 116 528,43 грн. = 140 519,57 грн. (том 1 зворотній бік а.с. 9).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті та враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України (постанови від 20 червня 2011 року № 21-60а11, від 26 червня 2012 року № 21-105а12, від 16 квітня 2013 року № 21-81а13, від 28 травня 2013 року № 21-386а12, від 11 червня 2013 року № 21-63а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 11 лютого 2014 року № 21-485а13, від 08 квітня 2014 року № 21-50а14, від 27 травня 2014 року № 21-119а14, від 09 грудня 2014 року № 21-523а14 тощо), до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Фонд соціального інвалідів захисту є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п. 1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 року за № 528/19266, (далі Положення № 129).

Одним із основних завдань Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів, що передбачено пп. 1 п. 4 Положення № 129.

Згідно з пп. 1 п. 5 Положення № 129 Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; ведення претензійно-позовної роботи у судах різних інстанцій.

Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено п. 12 Положення № 129.

Згідно з ч.ч. 9-10 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ) спори, що виникають із правовідносин за ст.ст. 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Позивач є територіальним органом Фонду, отже у спірних правовідносинах Відділення Фонду виступає у якості суб'єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі Закон № 5067-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, встановлені гарантії у сфері зайнятості населення.

Зокрема відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону № 5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначені ст. 14 Закону № 5067-VI. Так, згідно з п. 6. ч. 1 ст. 14 Закону № 5067-VI до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

За правилами ч. 2 ст. 14 Закону № 5076-VI для працевлаштування зазначених у ч. 1 цієї статті громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Ч. 3 ст. 14 Закону № 5076-VI визначено, що роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в ч.2 цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Таким чином, норматив працевлаштування на роботу інвалідів як окремої категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначається Законом № 875-ХІІ.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За правилами ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч.1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

За приписами ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом, що встановлено ч. 11 ст. 19 Закону № 875-ХІІ.

При цьому ч. 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз наведених вище правових норм зумовлює висновок, що ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» зобовязане виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Суд відзначає, що законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не передбачає жодних винятків з правил проведення розрахунку нормативу робочих місць для інвалідів, пільгових або помякшуючих умов для підприємств певної галузі.

Як наслідок, такий норматив має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 липня 2011 року № 21-159а11, від 17 вересня 2013 року № 21-232а13, від 08 квітня 2014 року № 21-50а14, від 27 травня 2014 року № 21-119а14, від 09 грудня 2014 року № 21-523а14.

З огляду на середньооблікову чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2015 рік ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» мало виділити (створити) 178 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Порядок № 70).

Відповідно до абз. 1-2 п. 2 Порядку № 70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою дата на поштовому штемпелі.

На виконання цього обовязку 11 лютого 2016 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» надало Відділенню Фонду Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42. Вказана обставина не є спірною.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 70 інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі наказ № 316), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджені форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно з п. 2.1. Порядку подання форми звітності № 3-ПН форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пп. 2.2.6. п. 2.2. Порядку подання форми звітності № 3-ПН у графі 5 розділу І форми проставляється «Так», якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або «Ні» - у разі укомплектування вакансії роботодавцем самостійно.

У разі згоди роботодавця на укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів (у графі 5 розділу І зазначено «Так») для кожного такого запису заповнюється розділ ІІ, у якому відображається порядковий номер відповідного запису у розділі І, а також характеристики такий вакансій, умови праці та вимоги до претендентів, що передбачено п. 3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН.

У пункті 3 розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, визначені ст. 14 Закону № 5067-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі «інваліди»), що визначено пп. 3.1.3. п. 3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН.

Формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом № 316, визначений термін її подання, а саме: «за наявності попиту на робочу силу (вакансії): не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й)».

Наявні у справі письмові докази свідчать, що впродовж 2015 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» щомісячно інформувало центр зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, а саме подавало звітність за формою № 3-ПН, повідомляючи про наявність робочих місць саме для інвалідів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною зокрема у постановах Верховного Суду України від 28 травня 2013 року у справі № 21-386а12, від 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13.

Суд відзначає, що відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-ХІІ (далі Закон № 803-ХІІ) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у звязку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Правова норма, яка міститься у ч. 2 ст. 20 Закону № 803-ХІІ, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Закон № 803-ХІІ втратив чинність з 01 січня 2013 року на підставі Закону № 5067-VI.

З цієї ж причини судом не застосовується правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2013 року у справі № 21-397а13 та від 11 лютого 2014 року у справі № 21-485а13 щодо обовязку роботодавця щомісячно подавати до центри зайнятості звіти за формою № 3-ПН, оскільки до спірних правовідносини у цих справах підлягали застосуванню положення ч. 2 ст. 20 Закону № 803-ХІІ.

Закони № 875-ХІІ та № 5067-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин між Відділенням Фонду та ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу», та підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують подання звітності за формою № 3-ПН, не містять вимоги стосовно подання роботодавцями вказаної звітності саме щомісяця. Виникнення у роботодавця обовязку подати звітність за формою № 3-ПН вони повязують з виникненням вакансії або з наявністю попиту на робочу силу (вакансії): не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За правилами ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обовязкових платежів).

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституції України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно з п. 2.3. Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819 (далі Порядок № 223) адміністративно-господарська санкція це грошове зобовязання, альтернативне зобовязанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч.2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Системне тлумачення положень Закону № 875-ХІІ дозволяє дійти висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, аналізуючи норми Конституції та діючого законодавства України, суд відзначає, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, реалізуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони є вільними у виборі професії та місця роботи.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2015 року ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» вживало заходи, спрямовані на недопущення правопорушення у сфері господарювання. Зокрема, надавало до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН, зверталося до центру зайнятості, Відділення Фонду та громадської організації інвалідів з проханням сприяти у працевлаштуванні інвалідів, розміщувало оголошення про наявність вакансій у засобах масової інформації.

Суд звертає увагу Відділення Фонду на те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 затверджений Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю (далі Порядок проведення перевірки № 70), який визначає механізм проведення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім та більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до п. 2 Порядку проведення перевірки № 70, крім іншого, предметом проведення перевірки є виконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відділення Фонду за наказом його керівника може проводити планові та позапланові, виїзні та невиїзні перевірки, що передбачено абз. 1 п. 3 Порядку проведення перевірки № 70.

У разі виявлення фактів невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів уповноважена посадова особа, яка проводила перевірку, складає протокол про адміністративне правопорушення, що передбачено п. 10 Порядку проведення перевірки № 70.

Згідно з п. 11 Порядку проведення перевірки № 70 після проведення планової та позапланової перевірки уповноважена посадова особа відділення Фонду складає акт, в якому зазначає стан дотримання роботодавцем законодавства, а у разі недотримання детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідний закон.

Здійснення таких перевірок є способом реалізації Фондом своїх владних управлінських функцій, за результатами якого приймається відповідне рішення, у тому числі нарахування пені, у випадку виявлення факту порушень.

Крім того, відповідно до п. 3.3. Порядку № 223 документами, що підтверджують невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, є звіт за формою 10-ПН (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», рішення суду, акт перевірки відділенням Фонду роботодавця.

Висновок Відділення Фонду про порушення ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» вимог ст.ст. 19 і 20 Закону № 875-ХІІ ґрунтується винятково на поданому відповідачем звіті за формою № 10-ПН, без проведення перевірки та належної правової оцінки її результатів.

В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивачем не надано доказів відмови з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідів, не надані докази на підтвердження факту того що служба зайнятості, органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли до ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» інвалідів, а останнє відмовляло у працевлаштуванні таких осіб.

Стосовно доводів позивача про те, що інформування центру зайнятості про наявність 189 вакансій не можна вважати належним виконанням обовязку роботодавця щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки в звітах йшлося про 0,1 ставки, суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Як було зазначено вище, ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, яке використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Ч. 11 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Відповідно до ст. 5 Закону № 875-ХІІ порядок та умови визначення потреб у звязку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної прогарами медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Суд зазначає, що робочим місцем інваліда може бути як звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, так і спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.

При цьому робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване у встановленому порядку і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Закон № 875-ХІІ не містить положень, які б свідчили, що виконанням нормативу слід вважати працевлаштування інваліда виключно на повну ставку. Більш того, законодавство не ставить виконання нормативу в залежність від тривалості робочого часу.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про права інвалідів, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї» від 16 грудня 2009 року № 1767-VI, Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке: a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці; b) захист прав осіб з інвалідністю нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг; c) забезпечення того, щоб особи з інвалідністю могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими; d) надання особам з інвалідністю можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання; e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування осіб з інвалідністю та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи; f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи; g) працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі; h) стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть включати програми позитивних дій, стимули та інші заходи; i) забезпечення особам з інвалідністю розумного пристосування робочого місця; j) заохочення набуття особами з інвалідністю досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці; k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для осіб з інвалідністю.

Держави-учасниці забезпечують, щоб особи з інвалідністю не утримувалися в рабстві чи в підневільному становищі й були захищені нарівні з іншими від примусової чи обов'язкової праці.

Представник позивача доводила, що пропозиція інваліду 0,1 ставки може розцінюватися як непряма дискримінація.

Суд відзначає, що визначення терміну «непряма дискримінація» наведене у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI, згідно з якою непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, обєктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Разом з цим, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що особи з інвалідністю відмовлялися працювати у ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» з тієї причини, що їм запропонована 0,1 ставки; що до ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» зверталися інваліди, які за своїм станом здоровя та відповідно до індивідуальної програми реабілітації, були спроможні працювати повний робочий день (або більш ніж 0,1 ставки), однак відповідач відмовляв у їх працевлаштуванні з посиланням на те, що існує вакансія лише на 0,1 ставки.

Стосовно доводів позивача, що пропозиція вакансій на тимчасово непідконтрольній органам державної влади України території зменшує привабливість умов працевлаштування, суд зазначає таке.

Визначена законодавством форма звітності про попит на робочу силу зобовязує роботодавця вказувати інформацію про місце виконання робіт.

Судом встановлено, що виробничі потужності ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» знаходяться у м. Кіровське Донецької області, яке включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 428-р. Основним видом економічної діяльності відповідача є видобуток камяного вугілля.

Чинне законодавство не звільняє підприємства, виробничі потужності яких знаходяться на тимчасово непідконтрольній території, від виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте і не передбачає обовязку таких підприємств переносити виробництво на підконтрольну територію.

Як встановлено судом, відповідач щомісячно звітував до центрів зайнятості про наявність вакансій, проте останні відмовляли у видачі направлень для працевлаштування на непідконтрольну територію, що не може розцінюватися судом як вина ПАТ «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_3 Донбасу» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні.

3. Повний текст постанови виготовлений 29 липня 2016 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.