Постанова № 61903883, 06.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року Справа № 876/1598/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Сабана М.Р.

відповідача по справі: представника Квасниці Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Груп» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Груп» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Груп» звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001582201 від 03.11.2015 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що правочини з контрагентами мали реальний характер, що підтверджується договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі; наявністю первинної документації по господарських операціях з контрагентами; рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Крім того, позивач зазначає, що на момент виконання зобов'язань за договорами, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року в справі №813/6105/15 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням товариством з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Груп» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року в справі №813/6105/15 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи та виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з наказом ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області від 06.10.2015 року №672, на підставі направлення від 06.10.2015р. №774, виданого ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Прем'єр Груп» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» за лютий 2015р., ТзОВ «Ідеал Інвест» за березень 2015р., ТзОВ «Побутелектротехніка» за квітень 2015р., ТзОВ «Поліграф Домінант» за квітень 2015р.

За результатами перевірки складено акт від 20.10.2015 року №959/13-5022-04-11/23273893 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення вимог п.44.1, ст.44, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 441 210,00грн. в тому числі: за лютий 2015р. в сумі 86 463,00грн., за березень 2015р. в сумі 256 300,00грн. та квітень 2015р. в сумі 98 447,00грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення №0001582201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 441 210,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 220 605,00грн.

Між ТзОВ «Прем'єр Груп» (покупець) та ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» (постачальник) укладено договір постачання №Л-04 від 04.01.2011р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені терміни покупцеві поліграфічні матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього зазначену грошову суму, поставка товарів здійснюється транспортом покупця.

На підтвердження фактичного отримання товарів за договорами з ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» позивач надав суду копії таких документів: рахунок - фактуру №СФ-000003902 від 27.02.2015р.; замовлення; специфікації до договору; акти списання №158 від 30.06.2015р., №187 від 31.07.2015р., №130 від 31.05.2015р., №96 від 30.04.2015р., №64 від 31.03.2015р., №35 від 28.02.2015р.

Для підтвердження факту поставки товару від ПП ВКФ «Укрполіграфпостач», позивачем надано подорожній лист вантажного автомобіля №39 від 27.02.2015р.

Факт отримання товару (поліграфічних матеріалів) підтверджується наявністю підписаної видаткової накладної №РН-000003902 від 27.02.2015 року.

Факт оплати за договором підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції по особовому рахунку позивача від 23.10.2015р.

Позивач також надав суду податкову накладну № 39 від 27.02.2015р., отриману від ПП ВКФ «Укрполіграфпостач», зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що незважаючи на певні недоліки у складенні документів, як то товарно-транспортних накладних, специфікацій та сертифікатів якості на товари, вони не можуть братися до уваги як основні у визначенні реальності господарських операцій, оскільки про факт поставки товару свідчить власне подорожній лист №39 від 27.02.2015 року, а останні два документи вказують лише про вид, кількість, тощо товару та його якість і аж ніяк не є тими документи які вказують на реальність господарської операції.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що господарські відносини між ТзОВ «Прем'єр Груп» та ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» мали реальний характер.

Між ТзОВ «Прем'єр Груп» (покупець) та ТзОВ «Ідеал Інвест» (постачальник) 01.03.2015 року укладено договір поставки №01-П-2015, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього зазначену грошову суму. Перелік, асортимент, ціна та інші детальні характеристики товару, який є предметом поставки, відповідно до договору та умови його поставки визначаються у відповідних специфікаціях, які після підписання сторонами стають невід'ємною частиною договору. Поставка товарів здійснюється постачальником за цінами та асортиментом погодженими сторонами у специфікаціях на підставі отриманих від покупця замовлень.

На підтвердження фактичного отримання товарів за договорами з ТзОВ «Ідеал Інвест» позивач надав суду копії таких документів: видаткові накладні №РН-37 від 26.03.2015р., №РН-36 від 26.03.2015р.; акти списання №126 від 30.04.2015р., №147 від 31.05.2015р., №148 від 31.05.2015р.; замовлення (постачальник ТзОВ «Ідеал Інвест»); специфікації від 04.03.2015р. до договору поставки №01-П-2015 від 01.03.2015р.

Між ТзОВ «Прем'єр Груп», ТзОВ «Інтертеймент груп» та ТзОВ «Ідеал Інвест» 14.05.2015р. укладено договір про відступлення права вимоги №14052015-1, згідно з яким ТзОВ «Ідеал Інвест» відступає на користь ТзОВ «Інтертеймент груп» право вимоги за договором поставки №01-П-2015 від 01.03.2015р. Відповідно до звіту про дебетові та кредитові операції по особовому рахунку позивача від 23.10.2015р. позивачем перераховано кошти на користь ТзОВ «Інтертеймент груп».

Позивач також надав суду податкові накладні №36 від 26.03.2015р., №37 від 26.03.2015р., отримані від ТзОВ «Ідеал Інвест»», зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підтвердження факту перевезення товарів, позивач надав товарно-транспортні накладні №260315 від 26.03.2015р., №260315 від 26.03.2015р.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Майновий стан позивача було змінено внаслідок проведених господарських з ТзОВ «Ідеал Інвест», що підтверджується фактом проведення оплати за поставлений товар (виписка з банківського рахунку від 30.12.2015 року), договором відступлення права вимоги №14052015-1 від 14.05.2015 року та випискою з банківського рахунку від 23.10.2015 року, а також використанням товару у власній господарській діяльності, що підтверджується актами списання №126 від 30.04.2015 року, №147 від 31.05.2015 року, №148 від 31.05.2015 року.

Аналогічно як і в першому випадку специфікації та сертифікати якості на товари, не можуть братися до уваги як основні у визначенні реальності господарських операцій, оскільки такі вказують лише про вид, кількість товару тощо та його якість і аж ніяк не є тими документи які вказують на реальність господарської операції.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для взятих на себе зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції вважає, що господарські відносини між ТзОВ «Прем'єр Груп» та ТзОВ «Ідеал Інвест» мали реальний характер.

Між ТзОВ «Прем'єр Груп» (покупець) та ТзОВ «Поліграф Домінант» (постачальник) 03.12.2012 року укладено договір поставки №0312.3 та додаткову угоду №1 про зміну договору поставки №0312.3 від 03.12.2012р. Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов'язується поставити витратні матеріали для поліграфії, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього зазначену грошову суму. Поставка товарів здійснюється на умовах доставки продукції зі складу у м. Києві до перевізника. В якості перевізника переважно використовується компанія «САТ» або інша за домовленістю сторін.

На підтвердження фактичного отримання товарів за договором з ТзОВ «Поліграф Домінант» позивач надав суду такі документи: видаткову накладну №201-1 від 02.04.2015р., замовлення (постачальник ТзОВ «Поліграф Домінант»);

На підтвердження факту перевезення товарів позивач надав накладну на вантаж №999037606 від 02.04.2015р.

Факт оплати за договором підтверджується: рахунком на оплату №204-1 від 02.04.2015р.; платіжним дорученням №449 від 02.04.2015р.

Позивач також надав суду податкову накладну №1 від 02.04.2015р., зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд першої інстанції вказав на недолік в оформленні видаткової накладної та в накладній на вантаж, а саме в першій як товар зазначено магнієві пластини, а в другій поліграфія.

Проте, на думку суду наявність недоліків у оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічно як і в попередніх випадках специфікації та сертифікати якості на товари, не можуть братися до уваги як основні у визначенні реальності господарських операцій, оскільки такі вказують лише про вид, кількість товару тощо та його якість і аж ніяк не є тими документи які вказують на реальність господарської операції.

Суд першої інстанції вказав, що згідно з відомостями з Центральної бази даних України ТзОВ «Поліграф Домінант» стан платника 3 - прийнято рішення про припинення.

Згідно статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третіми особами.

Однак у графі «Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення» зроблено запис 06.10.2015 року, тобто на момент здійснення господарської операції з позивачем, ТзОВ «Поліграф Домінант» не перебував в процесі припинення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що господарські відносини між ТзОВ «Прем'єр Груп» та ТзОВ «Поліграф Домінант» мали реальний характер.

24.04.2015р. між ТзОВ «Прем'єр Груп» (покупець) та ТзОВ «Побутелектротехніка» (постачальник) укладено договір поставки №11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити витратні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього зазначену грошову суму.

На підтвердження фактичного отримання товарів за договорами з ТзОВ «Побутелектротехніка» позивач надав суду такі документи: накладні №3624-5114110 від 24.04.2015р., №3624-5114110 від 29.04.2015р., №3624 -5119112 від 29.04.2015р., №3624-5119113 від 29.04.2015р.; рахунки; замовлення.

На підтвердження факту перевезення товарів позивач надав товарно-транспортні накладні №240415-1М від 24.04.2015р. та №290415-1М від 29.04.2015р.

Факт оплати за договором підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції по особовому рахунку позивача від 23.10.2015р., сформовану ПАТ КБ «ПриватБанк».

Позивач також надав суду податкові накладні №113 від 24.04.2015р., №140 від 29.04.2015р., №141 від 29.04.2015р., №142 від 29.04.2015р., зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що ТзОВ «Побутелектротехніка» знаходиться в місті Харкові, тому позивачем не надано належних доказів, які б обґрунтували місцезнаходження пункту навантаження товарів у м. Львові.

Однак, позивачем надано суду договір оренди №2/0-15 від 15.04.2015 року укладений між ПП ВКФ «Укрполіграфпостач» та ТзОВ «Побутелектротехніка», згідно з яким в оренду передається передається частина нежитлового приміщення площею 20 кв.м.

При цьому суд першої інстанції вказав, що позивачем не подано будь-яких доказів належності такого майна на праві власності чи користування саме ПП ВКФ «Укрполіграфпостач».

Однак суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при дослідженні здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Тим більше, покупець, не зобов'язаний перевіряти контрагента на наявність у нього орендованих чи власних приміщень, які будуть виступати пунктами навантаження.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ«Податок на прибуток підприємств» ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно практики Європейського суду з прав людини повноваження державних органів мають рамки визначеності, які обмежують широкі межі оцінки того, що складає публічні інтереси держави. (див. рішення у справі Lithgow and Others v. The United Kingdom, від 08 липня 1986, Series A №. 102, пункти. 50-51, § § 121-22). Так, в п. 38 Рішення Суд зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Таким чином апеляційна скарга підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Груп» задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року в справі №813/6105/15 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001582201 від 03.11.2015 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 10.10.2016 року