Ухвала суду № 61900586, 05.10.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1662/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2610/16Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.,

при секретарі Лимар О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Лубенської міської ради Полтавської області на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 року по справі за позовом Лубенської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року Лубенська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків посилаючись на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року відповідач набув право власності на нежитлову будівлю та за його клопотанням рішенням Лубенської міської рада від 10 грудня 2004 року йому були передані в оренду земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0072 га за цільовим призначенням - землі гаражного будівництва та площею 0,0764 га за цільовим призначенням - землі комерційного використання терміном на 5 років. Рішенням Лубенської міської ради від 17 грудня 2009 року поновлено договори оренди землі на 5 років. Цим же рішенням відповідача зобов'язано в місячний термін укласти з міською радою договір на оренду землі.

За заявою ОСОБА_2 рішенням ради від 11 квітня 2014 року у відповідача вилучено частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,024 га. Відтак в користування відповідача перебували земельні ділянки площею 0,0072 га за цільовим призначенням - землі гаражного будівництва, площею 0,0524 га за цільовим призначенням - землі комерційного використання. З 01 січня 2015 року ставки річної орендної плати на земельну ділянку для обслуговування приміщень змінено на 7 %, для обслуговування індивідуального гаража - 3 %.

Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь Лубенської міської ради збитки в розмірі 121 929 грн. 89 коп. за користування земельною ділянкою площею 0,0596 га по АДРЕСА_1 без право установчих документів у період з 01 червня 2013 року по 16 березня 2016 року.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 року в задоволенні позову Лубенської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В апеляційній скарзі Лубенська міська рада, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та визнання встановленими недостатньо вивчених обставин, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_2 набув право власності на нежитлову будівлю (безалкогольний цех «Е» загальною площею 246,8 кв.м. та гараж «П», що становить 19/100).

Рішенням Лубенської міської ради від 10 грудня 2004 року відповідачу були передані в оренду земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,0072 га за цільовим призначенням - землі гаражного будівництва, площею 0,0764 га за цільовим призначенням - землі комерційного використання терміном на 5 років.

26 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача щодо укладання договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, в зв'язку із закінченням 30 грудня 2009 року попереднього договору.

Рішенням Лубенської міської ради від 17 грудня 2009 року в зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди, поданого клопотання вирішено поновити договір оренди терміном на 5 років ОСОБА_2 на земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_2 загальною площею 0,0836 га.

При цьому судом встановлено, що після прийняття рішення від 17 грудня 2009 року договір оренди позивач та відповідач не підписали через те, що сторони не змогли досягти згоди щодо розміру земельної ділянки.

17 лютого 2010 року, 13 квітня 2011 року відповідач звертався до позивача з заявами про укладення договору оренди, в яких прохав виключити із загальної площі орендованої земельної ділянки ту частину, яка ним не використовується.

12 грудня 2011 року відповідач звернувся до позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації земельної ділянки площею 344 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до листа начальника відділу Держкомзему у м. Лубни Полтавської області від 14 лютого 2012 року № 53 заяви ОСОБА_2 від 12 грудня 2011 року та від 04 січня 2012 року були розглянуті 10 лютого 2012 року на засіданні депутатської комісії, де одноголосно прийняте рішення: укласти договір оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 0,0836 га, сплатити всі борги, після чого розглянути повторно звернення про вилучення частини земельної ділянки.

27 лютого 2012 року на адресу позивача відповідачем надіслано заяву про те, що протягом 2-х років ОСОБА_2 намагається укласти договір оренди під своїм приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, в чому йому перешкоджають посадові особи Лубенської міської ради, при цьому підтвердив готовність підписати угоду в межах земельної ділянки потрібної йому для експлуатації приміщення.

Рішенням Лубенської міської ради від 11 квітня 2014 року на підставі зібраних матеріалів щодо користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,0836 га, яка перебувала на правах оренди в громадянина ОСОБА_2, з метою подальшого раціонального використання землі комунальної власності, припинено право користування на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2, площею 0,024 га з користування ОСОБА_2 та передано до земель запасу.

Однак, відповідач вважав спірне питання остаточно не вирішеним, про що і повідомив позивача листом від 06 лютого 2015 року.

При цьому судом встановлено, що відповідно до акту комісії від 14 червня 2016 року, у яку увійшли особи, нерухоме майно яких, перебуває поруч з приміщенням відповідача, останній з 2009 року не користується прилеглою територією земельної ділянки. З 31 грудня 2009 року по час подачі позову відповідач продовжує сплачувати орендну плату, що підтверджується довідкою ЛОДПІ ГУ ДФС У Полтавській області від 15 січня 2016 року та платіжними дорученнями доданими до позовної заяви. Як пояснив відповідач, розмір орендної плати визначався ним за попередніми ставками орендної плати, виходячи з розміру земельної ділянки, якою він фактично користується.

25 січня 2016 року комісією у складі начальника управління комунального майна та земельних відносин виконкому Лубенської міської ради, двох провідних спеціалістів відділу земельних відносин управління комунального майна та земельних відносин виконкому Лубенської міської ради, проведено обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_2, за результатами якої прийшла до висновку, що з 31 грудня 2009 року земельні ділянки перебувають в користуванні ОСОБА_2

Відповідно до підпункту «в» п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства про розгляді цивільних справ» з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав";

Посилаючись на ст. 33 Закону України «Про оренду землі», суд прийшов до висновку, що дія попереднього договору оренди припинилась. З таким висновком погодилися всі учасники спору.

Згідно п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 157 ЗК України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України .

Відповідно до п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року, по справі «Рисовський проти України», ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відсутності вини відповідача у користуванні земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та відмови в задоволенні позову.

Доводи наведені в апеляційній скарзі не те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при своєму зверненні від 26 листопада 2009 року ОСОБА_2 просив поновити договір оренди землі при цьому ніяких клопотань про зменшення розміру наданої земельної ділянки від нього не надходило, на підставі даної заяви рішенням Лубенської міської ради поновлено строк дії договору, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки рішення Лубенської міської ради не є договором оренди земельної ділянки, а тільки дозволом на його укладення, при цьому до моменту укладення договору сторони погоджують всі істотні умови в тому числі й розмір земельної ділянки. Натомість, як вже встановлено, даний договір між сторонами не укладався, а розмір земельної ділянки погоджений не був не з вини відповідача.

Аналогічного висновку колегія суддів прийшла і щодо неукладення договору оренди земельної ділянки на підставі рішення Лубенської міської ради від 11 квітня 2014 року , яким розмір земельної ділянки був зменшений, але на власний розсуд не погоджуючи з відповідачем.

Посилання на те, що в заяві від 17 лютого 2010 року про зменшення розміру земельної ділянки не зазначено яким чином має діяти Лубенська міська рада «не включаючи» до договору оренди частину земельної ділянки, не вказує яку саме частину він просить виключити та що необхідно зробити відповідно до норм чинного законодавства є безпідставними, оскільки особою, що подає апеляційну скаргу не надано жодних доказів, що вони надали відповідь ОСОБА_2 на вказаний лист та не роз'яснили, які саме недоліки заяви йому необхідно усунути. При цьому в заявах, які подавалися в подальшому, вже зазначався необхідний для використання розмір земельної ділянки.

Доводи Лубенської міської ради про те, що ОСОБА_2 жодного разу не запропонував укласти договір оренди землі є необґрунтованими зважаючи, що відповідач неодноразово звертався з заявами якими намагався узгодити межі земельної ділянки, в тому числі з заявою від 27 лютого 2012 року про те, що протягом 2-х років ОСОБА_2 намагається укласти договір оренди під своїм приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, та підтвердив готовність підписати угоду в межах земельної ділянки потрібної йому для експлуатації приміщення.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тоді як позивачем не надано будь-яких об'єктивних доказів, що ним вживалися заходи щодо укладення договору оренди, в той же час відповідачем, як уже зазначалося, доведено, що він вживав заходи для укладення договору оренди землі, в межах необхідних для користування.

Доводи наведені в апеляційній скарзі, що при подачі ОСОБА_2 листа про надання дозволу на виготовлення технічної документації земельної ділянки не виконано вимог до клопотання передбачених ст. 123 ЗК України не є підставою скасування рішення суду оскільки Лубенською міською радою не надано жодних доказів на те, що вони взагалі розглядали дане клопотання, надали обґрунтовану відповідь на дане звернення.

Також не є підставою скасування рішення суду посилання на те, що суд неправомірно взяв до уваги акт комісії від 14 червня 2016 року, яка не наділена повноваженнями робити будь-які висновки, оскільки даний акт оцінювався в сукупності з іншими доказами у справі.

При цьому, слід звернути увагу, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (ч. 2 ст. 212 ЦПК України), а належним доказом є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Із урахуванням того, що позивач не навів суду переконливих даних, якіб ставили під сумнів вказаний акт в частині тієї обставини, що відповідач не користується земельною ділянкою підстави вважати вказаний доказ неналежним чи недопустимим відсутні.

Крім того, відсутність вини відповідача щодо не укладення договору, та відповідно, заподіянні збитків, доводиться також іншими матеріалами справи у їх сукупності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд помилково прийняв сторону відповідача стосовно неможливості відповідачем повноцінно використовувати вказану ділянку через прокладену під нею теплотрасу так як при визначенні орендної плати дана обставини береться до уваги, є безпідставними оскільки дане питання не є предметом спору, а в рішенні суду зазначається як пояснення відповідача.

Доводи Лубенської міської ради, що суд проігнорував Порядок визначення та відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 14 лютого 2014 року, який був предметом дослідження не в одному судовому засіданні різних інстанцій, є безпідставними оскільки не вказано жодних доказів на підтвердження даного висновку, при цьому при винесенні рішення суд першої інстанції керувався чинним законодавством України, яке має вищу юридичну силу.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Лубенської міської ради - відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.І. Обідіна

О.В. Прядкіна

Згідно оригіналу В.П.Пікуль