Рішення № 61900479, 06.10.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/93/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 Справа № 908/2280/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001 м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до відповідача: Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі (71630 Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Комсомольська, буд. 11)

про стягнення 761 207 грн. 16 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 14-81 від 25.04.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 05/002 від 04.01.2016р.

Господарським судом Запорізької області розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі про стягнення 471 715 грн. 18 коп. пені, 27 322 грн. 69 коп. 3 % річних, 262 169 грн. 29 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2016р., справу № 908/2280/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 30.08.2016р. порушено провадження у справі № 908/2280/16, присвоєно справі номер провадження 27/93/16 та призначено судове засідання на 28.09.2016р.

До початку розгляду справи представники позивача та відповідача заявили клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 28.09.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на підставах, викладених у позовній заяві та надав письмові заперечення на відзив відповідача. Просить суд стягнути з відповідача 471 715 грн. 18 коп. пені, 27 322 грн. 69 коп. 3 % річних, 262 169 грн. 29 коп. інфляційних втрат.

Представник відповідача у судовому засіданні просить суд позовні вимоги задовольнити частково, у звязку з тим, що на підставі здійсненого відповідачем контррозрахунку, сума заборгованості відповідача складає: 307 871 грн. 35 коп. пеня, 17 729 грн. 91 коп. 3 % річних, 247 690 грн. 69 коп. інфляційних нарахувань.

Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір заявленої позивачем пені на 90%, до суми 30 787 грн. 14 коп. та розстрочити виконання судового рішення строком на 12 місяців, в обґрунтування надав письмові пояснення (приєднані до матеріалів справи).

Позивач заперечив проти зменшення розміру суми пені та розстрочення виконання судового рішення строком на 12 місяців.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Господарським судом встановлено, що 30.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) та Комунальним підприємством Дніпрорудненські теплові мережі (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1416/15-ТЕ-13.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобовязався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно з п. 2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 8300 тис. куб. у тому числі по місяцях кварталів.

Пунктом 5.1, 5.2 договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1 091 грн. 00 коп. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за врегульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.

За вказаним договором позивач передав у власність відповідачу у період з січня по березень, жовтня по грудень 2015 року природний газ на загальну суму 9 968 336 грн. 07 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу: актом приймання-передачі природного газу у обсязі 1 175,603 тис.куб.м. за січень 2015 року на суму 1 539 099,44 грн.; актом приймання-передачі природного газу у обсязі 979,014 тис.куб.м. за лютий 2015 року на суму 1 281 725,13 грн.; актом приймання-передачі природного газу у обсязі 654,019 тис.куб.м. за березень 2015 року на суму 856 241,67 грн.; актом приймання-передачі природного газу у обсязі 294,889 тис.куб.м. за жовтень 2015 року на суму 882 986,13 грн.; актом приймання-передачі природного газу у обсязі 765,277 тис.куб.м. за листопад 2015 року на суму 2 291 468,92 грн., актом приймання-передачі природного газу у обсязі 1 040,916 тис.куб.м. за грудень 2015 року на суму 3 116 814,78 грн.

Пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, порушення зобов'язань однією із сторін договору зволікає як правові наслідки можливість розірвання договору, вимагати відшкодування завданих збитків, а також стягнення неустойки.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Позивач прийняті на себе зобовязання виконав належним чином.

Відповідач оплату за поставлений газ здійснював з порушенням п. 6.1 договору, у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 471 715 грн. 18 коп. пені, 27 322 грн. 69 коп. 3 % річних та 262 169 грн. 29 коп. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться індекс інфляції та 3 % річних.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі №62-97р. від 03.04.1997, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Згідно п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобовязань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями п. 1.4. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.13 № 14 визначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За змістом п. 3.2. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.13 № 14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків з урахуванням положень п. 1.4., п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.13 № 14 судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 471 715 грн. 18 коп. пені, 27 322 грн. 69 коп. 3 % річних та 262 169 грн. 29 коп. інфляційних втрат заявлені позивачем частково необґрунтовано та підлягають частковому задоволенню, оскільки неправильно розраховані, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 308 447 грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 17 742 грн. 71 коп., та інфляційні збитки в розмірі 260 157 грн. 96 коп.

Таким чином, у задоволенні 163 267 грн. 81 коп. пені, 9 579 грн. 98 коп. 3 % річних, 2 011 грн. 33 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, відповідач звернувся до суду з клопотаннями про зменшення розміру пені до 90 % до суми 30 787 грн. 14 коп. та розстрочення виконання судового рішення строком на 12 місяців.

Позивач заперечив проти задоволення клопотання відповідача за безпідставністю та необґрунтованістю. Зазначив, що ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України також знаходиться у тяжкому фінансовому становищі та зменшення розміру пені що підлягає стягненню з відповідача може ще більш погіршити фінансовий стан позивача.

КП «Дніпрорудненські теплові мережі» визнає, що порушення господарського зобов'язання по договору на купівлю-продаж природного газу № 1416/15-ТЕ-13 від 30.12.2014 року, а саме несвоєчасне здійснення розрахунків за отриманий природний газ виникло з вини підприємства, але просить суд прийняти до уваги ряд обставин, які мають значення при прийнятті рішення по цій справі, а саме:

Комунальне підприємство «Дніпрорудненські теплові мережі» є єдиним підприємством у місті Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також надає послуги з цеіт опалення населенню на території міста. Відповідно до затверджених видів підприємство використовує, природний газ виключно на виробництво теплової енергії. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства га населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Враховуючи загальнодержавне значення роботи бюджетних підприємств, зокрема закладів освіти, натне підприємство не має права припинити надання на їх об'єкти теплової енергії. Крім того, відключення окремих боржників з числа населення, які мешкають у житловому фонді територіальної громади , є неможливим, так як суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Правилам користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання».

КП «Дніпрорудненські теплові мережі» змушене постійно, в необхідній кількості, виробляти теплову енергію та поставляти її на об'єкти споживачів, незважаючи на наявність у них дебіторської заборгованості за вже отримані комунальні послуги з централізованого опалення та теплову енергію, що призводить до порушення термінів та обсягів плати за надані нашим підприємством комунальні послуги і в свою чергу призводить до порушення термінів оплати по зобов'язанням підприємства за спожитий природній газ.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2015 рік:

- чистий дохід від реалізації продукції ("товарів, робіт, послуг) складає 24 677 тис.грн.

- чистий фінансовий результат (збитки) склали 640 тис.грн.

За таких обставин. КП «Дніпрорудненські теплові мережі» не змогло навіть виконати інвестиційні програми у 2014 та 2015 роках, схвалені постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 27.06.2014 року № 7791 та від 27.08.2015 № 2226. і які є невід'ємною складовою встановленого державним органом тарифу на теплову енергію для підприємства позивача.

Крім того, відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217. КП «Дніпрорудненські теплові мережі» взагалі позбавлено можливості самостійно проводити розрахунки за спожитий природний газ. так як усі кошти за послуги з централізованого опалення та поставлену теплову енергію надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання і Уповноважений банк - ПАТ «Державний ощадний банк України», щоденно проводить перерахування цих грошових коштів на рахунок ПАК «Нафтогаз України).

Незважаючи на вказані обставини, КП «Дніпрорудненські теплові мережі» добровільно, не чекаючи претензій з боку позивача, в повному обсязі розрахувалось за спожитий природній газ. поставлений протягом січня-березня, жовтня-грудня 2015 року, і станом па 19.02.2016 року нашим підприємством заборгованість була повністю погашена.

Таким чином, на момент подання позивачем позову до господарського суду Запорізької області 20.08.2016р., у позивача були відсутні збитки, завдані порушенням зобов'язання відповідачем.

В обґрунтування розстрочення виконання судового рішення позивач зазначив, що на теперішній час існують ряд обставин, що ускладнюють виконання рішення місцевого господарського суду.

По-перше, на теперішній час КП «Дніпрорудненські теплові мережі» не має у необхідній кількості грошових коштів, щоб добровільно виконати рішення суду, у встановлений строк.

По-друге, КП «Дніпрорудненські теплові мережі» є єдиним підприємством на території міста, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

У жовтні 2016 року розпочинається початок опалювального сезону 2016-2017 р.р., для забезпечення виробничої діяльності підприємству необхідно у першу чергу розрахуватись за спожитий природний газ у попередньому опалювальному сезоні, заборгованість за який станом на 29.09.2016 року складає 1 874 993.06 грн., а саме: для виробництва теплової енергії для потреб населення - 1 044 199,77 грн.. для бюджетних організацій - 413 457,32 грн., для інших споживачів - 417 335.98 грн.

При цьому, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» офіційно попередила наше підприємство, що договори на поставку природного газу на новий опалювальний сезон буде укладено, лише після повного розрахунку за спожитий газ.

Таким чином, у підприємства у першу чергу існує необхідність у погашенні існуючої заборгованості за спожитий природний газ, для того щоб не зірвати початок опалювального сезону.

По-третє, в зв'язку з тим. що на теперішній час у підприємства немає грошових коштів для одночасного добровільного виконання судового рішення, це призведе лише до арешту усіх розрахункових рахунків, за виключенням рахунків зі спеціальним режимом використання, що призведе лише до негативних наслідків: неможливості погашення заборгованості за спожитий природний газ, неможливості оплачувати електричну енергію для виробничої діяльності, неможливості оплачувати обовязкові податки та збори, а також призвели до порушення конституційних прав робітників на отримання заробітної плати.

Відповідно до аналізу руху грошових коштів, враховуючи особливість діяльності підприємства, основні надходження, щороку, відбуваються у опалювальний період з листопада по квітень.

Відповідач зазначив, що починаючи з листопада 2016 р. підприємство зможе розпочати виконання судового рішення, поступово проводячи платежі, без загрози своїй діяльності.

Однак, у судовому засіданні 06.10.2016р. відповідач не підтримав клопотання щодо розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців.

В той же час, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3.17.4 Постанови Пленуму ВГС України № 18 від 26.12.2011р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд враховує, що прострочення виконання зобов'язань з оплати спожитого природного газу мало місце в зв'язку з несвоєчасною оплатою споживачами теплової енергії її вартості. Відповідач знаходиться в збитковому та неплатоспроможному стані. Стягнення додаткових штрафних санкцій спричинить неможливість сплатити в повному обсязі за спожитий природний газ в подальшому та може мати негативні наслідки для діяльності КП «Дніпрорудненські теплові мережі».

Слід врахувати, що КП «Дніпрорудненські теплові мережі» є соціально значущим підприємством, оскільки забезпечує централізоване теплопостачання в м. Дніпрорудне в цілому.

Приймаючи до уваги вищезазначене, в тому числі ступень виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання), суд вважає за необхідне на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України з власної ініціативи зменшити розмір пені на 50 % до суми 154 223 грн. 69 коп.

Таким чином, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 154 223 грн. 69 коп.

Враховуючи вищевикладене, встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, господарський суд задовольняє позовні вимоги частково. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3 % річних у розмірі 17 742 грн. 71 коп., втрат від інфляції у розмірі 260 157 грн. 96 коп., пені у розмірі 154 223 грн. 69 коп. пені.

В частині стягнення 317 491 грн. 49 коп. пені, 9 579 грн. 98 коп. 3 % річних, 2 011 грн. 33 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

На підставі статті 85 ГПК України 06.10.2016 року прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 83, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережізадовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Дніпрорудненські теплові мережі (71630 Запорізька область, Василівський район, м. Дніпрорудне, вул. Комсомольська, буд. 11, код ЄДРПОУ 32597943) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001 м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 17 742 (сімнадцять тисяч сімсот сорок дві) грн. 71 коп. 3 % річних, 260 157 (двісті шістдесят тисяч сто пятдесят сім) грн. 96 коп. втрат від інфляції, 154 223 (сто пятдесят чотири тисячі двісті двадцять три) грн. 69 коп. пені, 6 481 (шість тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 87 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 10.10.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.