Рішення № 61900025, 05.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/9688/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Ярошенко С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Крижанівська Г.В.,

секретар Майданець К.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідачів

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, треті особи: Орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цопіна Наталія Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Биченко Олександр Олександрович про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_10, треті особи: Орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус КМНО Цопіна Н.Л., приватний нотаріус КМНО Биченко О.О., в якому просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26.11.2014 між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_13 на підставі передоручення ОСОБА_14, та ОСОБА_4 і стягнути з відповідачів в солідарному порядку моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що вказаним договором порушено житлові права її малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.05.2016 позов задоволено частково - визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 26.11.2014, укладений між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_14, від імені ОСОБА_13, та ОСОБА_4

В задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат - стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 судовий збір по 1 218 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує, що судом безпідставно встановлено факт неотримання ОСОБА_13 грошей за оспорюваним договором та відсутність у останнього волі на укладення договору купівлі-продажу. Також, вважає неправомірним висновок суду про порушення житлових прав дитини, оскільки наявність реєстрації дитини у квартирі, яка збереглась лише через те, що позивач прибувши з дитиною до села Більбасівка, Слав'янського району, Донецької області не зареєструвала нове місце проживання дитини, не може підтверджувати наявність у дитини права користування квартирою на момент укладення договору купівлі-продажу. Крім цього, вказує, що судом не вірно вирішено питання розподілу судових витрат, зокрема суд залишив поза увагою те, що даний позов носить немайновий характер, а тому ставка судового збору мала становити 243,60 грн. за вимоги немайнового характеру та 243,60 грн. за вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому стягнення з кожного відповідача по 1 218,00 грн. не відповідає вимогам закону.

Представник відповідачів в судовому засідання підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю і необґрунтованістю та просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Рішення суду оскаржено представником відповідачів лише в частині задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. В частині відмови в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, рішення суду сторонами не оскаржено.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору було порушено право малолітньої дитини на користування житлом, яке є місцем проживання дитини, і орган опіки та піклування не надавав погодження на відчуження квартири.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_13 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.10.2005 (а.с. 6, 15). Від шлюбу народилась дитина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 617 (а.с. 16).

ОСОБА_13 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 7, 15 зворот).

11.06.2013 ОСОБА_13 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_10 розпоряджатися належною йому квартирою з правом передоручення повноважень іншим особам (а.с. 106), а 25.11.2014 ОСОБА_10 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 розпоряджатися спірною квартирою (а.с. 105).

26.11.2014 ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_10, який діяв від імені ОСОБА_13, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 (а.с. 7, 8).

В пункті 1.4. вказаного договору зазначено, що на момент укладення договору у квартирі малолітні особи не зареєстровані.

Проте, як вбачається з довідки № 248 від 29.01.2016, виданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 08.02.2007 року (а.с. 122). Данні про зняття малолітньої ОСОБА_8 з реєстраційного обліку за вказаною адресою матеріали справи не містять.

Згідно із статтею 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Статтею 2 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

У відповідності до статей 8, 11 вказаного Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно із статтею 17 цього ж Закону кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла. Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюються законами України.

Стаття 18 Закону закріплює, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

На захист прав дітей також спрямований і Указ Президента «Про першочергові заходи щодо захисту справ дітей» від 11.07.2005, яким до заходів охорони прав дітей включено і контроль за збереженням їхніх житлових прав.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що малолітня ОСОБА_8 має право користування квартирою, а відтак її відчуження можливе було лише у разі надання відповідного погодження органом опіки та піклування.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що дитини переїхала на постійне проживання в інше місце, а тому втратила право користування квартирою, є безпідставними, оскільки малолітня дитина зареєстрована у квартирі, яке належала її батьку та, відповідно, має право користування нею і відчуження квартири, а отже й позбавлення права на житло дитини, є неприпустимим в силу вимог закону.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, проаналізувавши означені норми закону та надавши належну оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на те, що такий правочин вчинено в супереч інтересам малолітньої дитини.

Щодо інших підстав недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу, про які зазначив суд у рішення, і на що, звертає увагу апелянт, то слід зазначити, що вони не є самостійними підставами для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки мають бути доведені належними та допустимими доказами і такі підстави є похідними від основної підстави - недотримання прав та інтересів малолітньої дитини, а отже проведений судом аналіз фактичних обставин справи з вказівками на допущені інші порушення при укладенні договору, свідчить лише про повноту дослідження судом всіх обставин справи.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення, яке направлене на захист прав малолітньої дитини.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про безпідставність встановлення судом певних фактів та втрату дитиною права користування квартирою у зв'язку з проживанням в іншому місці на момент укладення договору купівлі-продажу, оскільки такі доводи не можуть вплинути на правильність рішення по суті та, відповідно, не є підставами для його скасування.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Разом з цим, що стосується доводів скарги про невірне вирішення судом питання розподілу судових витрат, то такі доводи є обґрунтованими, з наступних підстав.

Оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідачів на користь позивача судовий збір по 1 218 грн. з кожного, з огляду на те, що позивачем була визначена ціна позову в розмірі 755 000 грн. і сплачено судовий збір у сумі 3 654 грн.

Проте, позивачем заявлено вимоги про визнання оспорюваного договору недійним без застосування наслідків його недійсності та стягнення моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до п. 31 постанови ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору.

У відповідності до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції від 12.08.2015, чинної на момент подання позовної заяви, ставки судового збору встановлювалися у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати; позовної заяви про відшкодування моральної шкоди з ціною позову від 5 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати 1 відсоток від ціни позову.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» мінімальну заробітну плату у 2014 році встановлено у розмірі 1 218,00 грн.

Таким чином, позивач мав сплатити судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру у сумі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 243,60 грн. та 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати за подання заяви про відшкодування моральної шкоди у сумі 243,60 грн., що разом становить 487,20 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 80 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд задовольнивши вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, без застосування наслідків його недійсності, та відмовивши в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, мав стягнути з відповідачів лише 243,60 грн. судового збору за вимоги немайнового характеру.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а тому, рішення суду підлягає зміні лише в частині розподілу судових витрат шляхом зменшення стягнутої з відповідачів на користь позивача суми судового збору з 1 218 грн. 00 коп. з кожного до 81 грн. 20 коп. (243,60 : 3) з кожного.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307-309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року в частині розподілу судових витрат - змінити.

Зменшити стягнуту з ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_10 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) суму судового збору з 1 218 (однієї тисячі двохсот вісімнадцяти) грн. 00 коп. з кожного до 81 (восьмидесяти однієї) грн. 20 коп. з кожного.

В іншій частині Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

Г.В.Крижанівська