Постанова № 61898502, 29.09.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2016 р. Справа № 809/451/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.

представника позивачів ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3

до Військової частини польова пошта В2731

про зобов'язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі - позивач 1) та ОСОБА_3 (надалі - позивач 2) звернулися до суду з адміністративним позовом до Військової частини польова пошта В2731 (надалі - відповідач), в якому просять суд зобов'язати відповідача: звільнити старшого солдата ОСОБА_2 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту; звільнити солдата ОСОБА_3 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контрату.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.10.2011 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1107, а 14.10.2011 року між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А0704, були укладені контракти про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на три роки. 31.03.2016 року позивачі згідно з пунктом а) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» подали командиру Військової частини польова пошта В2731 рапорти про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строків дії відповідних контрактів. Однак відповідач листами від 12.04.2016 року № 3139 та № 3142 відмовив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні їхніх рапортів, зазначивши, що відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з настанням особливого періоду дія контрактів від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а тому у Військової частини польова пошта В2731 не має підстав для звільнення позивачів з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважають відмову у задоволенні їх рапортів протиправною, оскільки на час укладення контрактів від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року, а також подання відповідних рапортів про звільнення від 31.03.2016 року, не діяв особливий період. При цьому, представник позивачів вказав, що після закінчення дії контрактів - 13.10.2014 року та 14.10.2014 року відповідачем не було укладено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нових контрактів про проходження їхньої військової служби, чи видано накази на продовження дії контрактів від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року.

Представник позивачів в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених в письмовому запереченні від 20.05.2016 року № 6271. Зокрема, відповідач посилається на те, що під час проходження військової служби ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за контрактами від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року, відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року оголошено часткову мобілізацію, а, отже, настав особливий період, що передбачений Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином, згідно частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з настанням особливого періоду дія контрактів від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року відповідачем була продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. При цьому, представник Військової частини польова пошта В2731 зазначив, що продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації пов'язано не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання. Враховуючи викладене, представник відповідача стверджує, що у Військової частини польова пошта В2731 відсутні підстави для звільнення військовослужбовців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

В судове засіданні 29.09.2016 року представник відповідача не з'явився, однак подав до суду клопотання № 10299 від 29.09.2016 року про розгляд справи без участі представника Військової частини польова пошта В2731.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення позивачів та їхнього представника, представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд встановив таке.

13.10.2011 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1107 полковника ОСОБА_4 був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на три роки (а.с.74-75).

Згідно наказу начальника Навчального Центру підготовку інженерних військ від 13.10.2011 року № 13 позивача 1 зараховано на навчання на 3 місяці та призначено на посаду «курсант» (а.с. 97). Наказом командира військової частини А1107 № 209 від 13.10.2011 року ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу частини (а.с. 98).

Відповідно до наказу командира військової частини А1107 № 274 від 28.12.2011 року позивача 1 на підставі наказу першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 15.12.2011 року № 155-ПМ виключено зі списків особового частини та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження командира військової частини А1807, смт. Делятин, Івано-Франківської області (а.с. 99).

Наказом командира військової частини А1807 № 278 від 29.12.2011 року ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду старшого сапера інженерного взводу (а.с. 100).

Згідно наказу командира частини А1807 № 20 від 29.01.2016 року позивача 1 на підставі наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ від 25.01.2016 року № 9-РС виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження командира військової частини В2731 (а.с. 101).

Відповідно до наказу командира військової частини В2731 № 25 від 30.01.2016 року ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду командира гармати 1 гаубичного самохідного-артилерійського взводу 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артелерійського дивізіону бригадної артилерійської групи (а.с. 115).

31.03.2016 року позивач 1 згідно з пунктом а) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» подав командиру Військової частини польова пошта В2731 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 13.10.2011 року (а.с. 24).

Однак відповідач листом від 12.04.2016 року № 3139 відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його рапорту від 31.03.2016 року, зазначивши, що відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з настанням особливого періоду дія контракту від 13.10.2011 року продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а тому у Військової частини польова пошта В2731 не має підстав для звільнення ОСОБА_2 з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації (а.с. 25-26).

Щодо проходження військової служби ОСОБА_3, то суд встановив таке.

14.10.2011 року між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А0704 полковника ОСОБА_5. був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на три роки (а.с.76-77).

Відповідно до наказу начальника 38 об'єднаного навчального центру Повітряних Сил ЗСУ від 14.10.2011 року № 33-пм позивача 2 зараховано на навчання і призначено на посаду «курсант» (а.с. 103). Наказом командира військової частини А0704 № 237 від 14.10.2011 року ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу частини (а.с 104).

Згідно наказу командира частини А0704 № 305 від 29.12.2011 року позивача 2 на підставі наказу першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 26.12.2011 року № 165-ПМ виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження командира військової частини А1807, смт. Делятин, Івано-Франківської області (а.с. 105).

Наказом командира військової частини А1807 № 279 від 30.12.2011 року ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду водія-машиніста заправної машини автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення (а.с. 108).

Відповідно до наказу командира військової частини А1807 № 71 від 09.04.2013 року позивача 2 на підставі наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ від 15.02.2013 року № 26-ПМ звільнено із займаної посади та призначено на посаду кіномеханіка клубу (а.с. 109-110).

Згідно наказу командира військової частини А1807 № 20 від 29.01.2016 року ОСОБА_3 на підставі наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ від 25.01.2016 року № 9-РС виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби у розпорядження командира військової частини В2731 (а.с. 113-114).

Наказом командира військової частини В2731 № 25 від 30.01.2016 року позивача 2 зараховано до списків особового складу частини та призначено на посаду старшого навідника 1 гаубичного самохідно-артилерійського взводу 1 гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідного-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи (а.с. 102).

31.03.2016 року позивач 2 згідно з пунктом а) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» подав командиру Військової частини польова пошта В2731 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 14.10.2011 року (а.с. 9).

Однак відповідач листом від 12.04.2016 року № 3142 відмовив ОСОБА_3 у задоволенні його рапорту від 31.03.2016 року, зазначивши, що відповідно до частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з настанням особливого періоду дія контракту від 14.10.2011 року продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а тому у Військової частини польова пошта В2731 не має підстав для звільнення ОСОБА_3 з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації (а.с. 10-11).

Вирішуючи даний спір суд виходив з таких мотивів та норм права.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про військовий обовязок і віййськову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Як встановлено судом вище, позивачі проходять військову службу на підставі контрактів про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року.

Питання щодо укладення контракту на проходження військової служби регулюється статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Так, згідно з частино 1 статті 19 згаданого Закону, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (частина 4 статті 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Відповідно до пункту 15.3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008), контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Строки військової служби визначаються у статті 23 Закону України "Про військовий обовязок і віййськову службу", відповідно до частини 2 якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні, зокрема, для осіб рядового складу - 3 роки.

Також строки, на які можуть бути укладені контракти, встановлені в пункті 18 Положення № 1153/2008.

Згідно пункту 3 наявних в матеріалах справи копій контрактів про проходження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 військової служби у Збройних Силах України від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року, вказані контракти укладені строком на три роки.

Пунктом 4 контрактів про проходження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 військової служби у Збройних Силах України від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року передбачено, що сторони зобов'язуються не пізніш ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Пунктом «б» частини 2 статті 26 вказаного Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що звільнення зі служби проводиться, серед іншого, військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Згідно із пункту «а» частини 6 статті 26Закону України "Про військовий обовязок і віййськову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обовязок і віййськову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії, у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту, при цьому, можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку здійснюється виключно у разі настання особливого періоду.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Визначення «особливого періоду» міститься також в статті 1 Закону України "Про оборону України", відповідно до якого особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В той же час, згідно статті Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, з аналізу вищенаведеного вбачається, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Дія особливого періоду, під час якого згідно пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 року Виконуючим обов'язки Президента України прийнято Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, пунктом 8 якого встановлено, що Указ набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 18.03.2014 року.

Згідно із пункту 3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. В даному випадку це період з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року (45 діб).

Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. При цьому, Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07.05.2014 року.

Відповідно до Указу Виконуючого обов'язки Президента України від 06.05.2014 року №454/2014 тривалість періоду мобілізації становила 45 діб: з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року.

Указом Президента України від 21.07.2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22.07.2014 року (набрав чинності 24.07.2014 року), оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Такий період тривав з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року.

Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року набрав чинності 20.01.2015 року). Такий період мобілізації тривав з 20.01.2015 року по 22.01.2015 року.

Як встановлено судом вище, строк дії контракту про проходження військової служби ОСОБА_2 закінчився 13.10.2014 року, а строк дії контракту про проходження військової служби ОСОБА_3 закінчився 14.10.2014 року. Тобто, на момент закінчення вказаних контрактів від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року, та на момент подання командиру Військової частини польова пошта В2731 позивачами рапортів від 31.03.2016 року про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строків дії вказаних контрактів, в Україні діяв особливий період, однак мобілізаційні заходи не проводилися.

Однак, вирішуючи питання щодо продовження строку дії вказаних вище контрактів до завершення особливого періоду, командуванням позивачів було недотримано порядок продовження строку контрактів про проходження військової служби ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року, який встановлений Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Положенням № 1153/2008.

Так, пункт 8 контрактів про проходження військової служби ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року, містить запис командира військової частини А1807 полковника ОСОБА_6: «Відповідно до пункту 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2233-ХІІ продовжити контракт на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації». При цьому, вказані контракти від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року не містять дати здійснення запису наведеного вище змісту в пункті 8 «Інші умови контракту», а також відомостей про ознайомлення позивачів з фактом продовження дії їхніх контрактів про проходження військової служби.

Порядок продовження строку контракту встановлено в Положенні № 1153/2008.

Так, відповідно до пункту 20 Положення № 1153/2008, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки; для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського та старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років; для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років.

Про укладення з військовослужбовцем нового контракту про проходження військової служби посадові особи, зазначені у пункті 16 цього Положення, видають наказ по особовому складу (абзац 6 пункт 20 Положення № 1153/2008).

При цьому, згідно пункту 24 Положення № 1153/2008 (в редакції, від 01.04.2014 року, тобто чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме на момент закінчення відповідних контрактів - 13.10.2014 року та 14.10.2014 року), новий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня, наступного за днем закінчення строку дії попереднього контракту.

Норму про виняток із вказаного в даному пункті обов'язку, що стосується військовослужбовців, у яких дія контракту про проходження військової служби продовжена в особливий період, було внесено Указом Президента України «Про внесення змін до Положеня про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 14.07.2015 року № 417/2015, тобто уже після закінчення дії контрактів від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року.

Окрім цього, пунктом 12 Положення № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Окрім цього, вказні вимоги щодо порядку продовження строку дії контрактів з військовослужбовцями передбачені й чинною нормою пункту 12 Положення № 1153/2008.

Зважаючи на зміст вищевказаних норм, продовження дії контрактів про проходження військової служби від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року передбачало обов'язкову умову - оформлення вказаних обставин письмовим наказом.

Суд ухвалою від 23.06.2016 року витребував у відповідача належним чином завірені копії наказів по військовій частині А1807 про продовження дії контракту від 13.10.2011 року про проходження військової служби ОСОБА_2 та контракту від 14.10.2011 року про проходження військової служби ОСОБА_3 Однак відповідач витребуваних доказів суду не подав. В судовому засіданні представник відповідачів надав усні пояснення про те, що такі накази в особових справах позивачів відсутні.

Щодо доводів представника Військової частини польова пошта В2731 про те, що у зв'язку з настанням особливого періоду дія контрактів від 13.10.2011 року та 14.10.2011 року відповідачем була продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, при цьому таке продовження дії контрактів пов'язано не з часом дії особливого періоду, а з моментом його настання, то суд вказує на таке.

В преамбулі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року, яким запроваджено в Україні особливий період, вказано обставини, що слугували підставами для проведення часткової мобілізації в Україні. Зокрема, зазначено, що суспільно-політична ситуація на Кримському півострові загострилася, мають місце неприхована агресія, захоплення російською стороною частини території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Незаконно створеними збройними формуваннями проросійського спрямування за підтримки військових підрозділів збройних сил Російської Федерації захоплюються та блокуються будівлі органів державної влади, органів влади в Автономній Республіці Крим, аеропорти, суходільні та морські транспортні комунікації, органи військового управління, військові частини та установи Збройних Сил України, що дислоковані на Кримському півострові. У зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі виникла необхідність проведення часткової мобілізації.

В преамбулі Указу Виконуючого обов'язків Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року «Про часткову мобілізацію» зазначено, що у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок дальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі знову ж таки виникла необхідність проведення часткової мобілізації.

В свою чергу, в преамбулі Указу Президента України від 21.07.2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», зазначено, що у зв'язку з поширенням проявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави, концентрацією угруповань військ (сил) зі значним наступальним потенціалом на території Російської Федерації поблизу державного кордону України, загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України, з метою забезпечення оборони держави виникла необхідність проведення часткової мобілізації.

Провівши системний аналіз вказаних вище преамбул Указів Президента України «Про часткову мобілізацію» можна зробити висновок, що підставами для проведення часткових мобілізацій було різке ускладнення внутрішньополітичної обстановки в Автономній Республіці Крим та південних і східних регіонах держави, існування загрози нападу та небезпеки державній незалежності України.

В той же час, в преамбулі Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» зазначено, що часткова мобілізація проводиться з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави.

В даному випадку, для визначення правомірності чи протиправності дій відповідача, слід виходити із співставлення обмежень державою прав людини на особисте життя з метою, заради якої проведені такі обмеження. Тобто, суд має встановити чи дотримано відповідачем гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принципу «пропорційності» при застосуванні обмежень прав позивачів на особисте життя, продовжуючи дію контрактів про проходження військової служби.

Так, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (частини 2 статті 8 Конвенції).

Таким чином, частина 2 статті 8 Конвенції передбачає виправданість втручання у права, гарантовані Конвенцією - за сукупності трьох умов: втручання «згідно із законом»; легітимна мета такого втручання, зазначена в частині 2 статті 8 Конвенції; обмеження повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Відповідно до статті 29 Всезагальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН (дата підписання 10.12.1948; дата набрання законної 10.12.1948), кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому випадку не повинно суперечити цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй.

Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб. Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 р., заява № 18139/91, п. 37: Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

В даному випадку, продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки передбачено частиною 9 статті 23 Закону України "Про військовий обовязок і військову службу".

Другою умовою виправданості є те, що втручання має переслідувати законну мету, зазначену в частині 2 статті 8 Конвенції. Тобто, втручання держави в особисте життя особи має здійснюватися в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.

Третьою умовою щодо допустимості відповідних обмежень втручання в особисте життя є критерій необхідності, тлумачення якого міститься, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини "Сільвер та інші проти Сполученого Королівства Великобританії" від 25.03.1983, в якому Суд наголосив на обов'язковості законної сили втручання, як-от з ціллю "запобігання правопорушень та злочинності", "захисту моральності", "захисту прав та свобод інших". Також у цьому Рішенні зазначено про те, що відповідне втручання повинно відповідати "нагальній суспільній необхідності" та має бути співрозмірним переслідуваній меті.

Критерії визначення необхідності, співрозмірності та обґрунтованості введених обмежень прав людини, у тому числі з точки зору захисту національної безпеки та громадського порядку, наведені у міжнародно-правовому акті "Сиракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права" (1984 рік), прийнятому підкомісією з попередження дискримінації і захисту меншин Економічної і Соціальної Ради ООН (далі - Сиракузькі принципи). Зазначені принципи рекомендовано застосовувати у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод громадян, принципу пропорційності з метою запобігання введенню законами невиправданих доцільністю обмежень.

Згідно з пунктом 10 Сиракузьких принципів у тих випадках, коли Пакт встановлює, щоб обмеження було "необхідним", термін "необхідно" передбачає, що таке обмеження: засноване на одному з положень, згідно з яким таке обмеження є допустимим у відповідності з однією із статей Пакту; відповідає нагальній потребі держави або суспільства; має законні цілі; є співрозмірним таким цілям. Будь-яка оцінка необхідності того чи іншого обмеження повинна ґрунтуватися на об'єктивних факторах.

Пунктом 29 Сиракузьких принципів передбачено, що посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів з обмеження деяких прав є можливим лише у випадку, якщо такі заходи застосовуються для захисту існування держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування.

Пункт 30 забороняє посилатися на інтереси національної безпеки як на підставу для введення обмежень з метою запобігання лише локальної або відносно ізольованої загрози правопорядку.

В даному випадку, призупинення реалізації конституційних прав позивачів шляхом продовження строку проходження ними військової служби в умовах часткової мобілізації було зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, про що свідчать мотиви запровадження часткових мобілізацій, визначених в преамбулах Указів Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014, від 06.05.2014 року №454/2014 та від 21.07.2014 року № 607/2014.

В той же час, метою запровадження часткової мобілізації на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015, є підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави. Тобто, не вказано жодних реальних проявів загрози національній безпеці держави чи її територіальної цілісності, загрози життю чи здоров»ю її громадян.

Таким чином, суд не може погодитися з обґрунтуванням дій Держави в особі відповідача, який продовжив строк дії контрактів військової служби лише з метою «підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави», як зазначено в преамбулі Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію».

Суд звертає увагу на те, що ні в одне судове засідання у справі відповідачем не було подано суду жодних доказів існування реальних проявів загрози національній безпеці Держави чи її територіальної цілісності, загрози життю чи здоров»ю її громадян з врахуванням необхідності участі в запобіганні цих загроз безпосередньо саме позивачів у справі, хоча згідно частини 2 статті 71 КАС України такий обов'язок доведення покладається на суб'єкта владних повноваженнь Також відповідач не подав суду будь-яких доказів того, що не звільнивши позивачів з військової служби по закінченню строку дії їх контрактів, такі його дії відповідають меті з якою Законом, з огляду на прийняті Укази Президента України про оголошення часткової мобілізації, встановлено обмеження в реалізації передбаченого частиною 1 статті 8 Конвенції права на повагу до приватного життя позивачів, в тому числі права цих війсьвослужбовців на звільнення з військової служби по закінчення строку дії укладених з ними Державою контрактів.

В даній справі суд дійшов висновку, що втручання Держави в особисте життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає критеріям принципу «пропорційності», передбаченим частиною 2 статті 8 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення військовослужбовців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про небажання продовжити військову службу у складі Збройних Сил України, про що було повідомлено відповідача рапортами від 31.03.2016 року, за умови закінчення строку дії контрактів від 13.10.2011 року та від 14.10.2011 року, відсутності наказів на продовження строку їх дії, є підставою для припинення військової служби за вказаними контрактами на підставі пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обовязок і військову службу".

Підсумовуючи, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю: зобов'язати Військову частину польова пошта В2731 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контрактів про проходження ними військової служби.

Судові витрати, за відсутності доказів їх понесення позивачами, згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судом не розподілялися.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Військову частину польова пошта В2731 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_2 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Зобов'язати Військову частину польова пошта В2731 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_3 з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 04.10.2016 року.