Постанова № 61898348, 03.10.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2016 р. Справа № 809/1108/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Кишинського М.І.,

Суддів: Боршовського Т.І.,

Кафарського В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Дмитрашко О.М.,

позивача: ОСОБА_2,

відповідача: Вузніца Н.М.,

третя особа: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до відповідача: Державної судової адміністрації України, третя особа: Апеляційний суд Івано-Франківської області,

про визнання відмови протиправною та стягнення вихідної допомоги в сумі 200 970 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Апеляційний суд Івано-Франківської області, про визнання відмови протиправною та стягнення вихідної допомоги в сумі 200970 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Верховної ради України від 25.12.2014 року позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/13 від 13.01.2015 року, ОСОБА_2 була виключена зі складу суду. Після звільнення з займаної посади судді, позивач звернулася до ДСА України з заявою про виплату вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Однак, 19.08.2016 року ДСА України відмовила їй у виплаті вихідної допомоги. Відтак, позивач звернулася до суду з вимогою примусового стягнення з Державної судової адміністрації України на її користь 200970 грн. вихідної допомоги.

Позивач в судовому засіданні вимоги викладені в позовній заяві підтримала повністю. Просила позов задовольнити в повному обсязі. Також наголосила, що постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 в справі №21-40а16, визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених в письмовому запереченні. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 з 30 березня 1992 року по 07 грудня 2011 року працювала на посаді судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (10 липня 1997 року Верховною Радою України була обрана суддею цього ж суду безстроково). 08 грудня 2011 року позивач була обрана суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області.

20 грудня 2013 року позивачем була подана заява до Вищої Ради юстиції України про звільнення з посади судді у відставку на підставі п.6 ст.109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Вища Рада юстиції 13.02.2014 року внесла подання до Верховної Ради України про звільнення позивача за №186/о/15-14 (а.с.14).

25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», в тому числі і позивача (а.с.21-22).

На підставі вищевказаної постанови Верховної Ради України, наказом голови Апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/13 від 13 січня 2015 року позивача виключено зі складу Апеляційного суду Івано-Франківської області з 21.01.2015 року.

В зв'язку із тривалим нерозглядом подання Вищої ради юстиції про звільнення позивача Верховною Радою України, остання звернулася з позовом до Вищого адміністративного суду України про визнання бездіяльності Верховної Ради України протиправною. Постановою від 24 березня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позову. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної постанови ВАСУ.

Постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 06.07.2016 року заяву позивача задоволено. Постанову Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.18-20).

05.08.2016 року позивач звернулася до Державної судової адміністрації України із заявою про виплату вихідної допомоги, однак отримала відмову листом за №Ш 1036-16-1082/16 від 19.08.2016 року з мотивів, що права на одержання вихідної допомоги позивач не має, тому що норму закону, якою була передбачена така виплата скасовано раніше, ніж ухвалено постанову про звільнення позивача.

Не погоджуючись із позицією Державної судової адміністрації України, ОСОБА_2 звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

В частині 6 статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2453), зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частинами 1 3, 4, 5 статті 109 Закону № 2453 передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону № 2453, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII "Прикінцеві положення", абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів") зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням викладеного, суд дійшов до переконання про те, що позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Відносно доводів відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови від 25.12.2014 року "Про звільнення суддів", якою звільнено ОСОБА_2 у відставку з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, стаття 136 Закону №2453 втратила чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" суд зазначає наступне.

За змістом частини 1, 4 статті 111 Закону №2453, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Пунктом 4 частини 4 статті 20 Закону України "Про Регламент Верховної ради України" №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Як встановлено судом, 20 грудня 2013 року позивач подала заяву до Вищої ради юстиції на звільнення, на підставі якої 13 лютого 2014 року внесено подання до Верховної Ради України про звільнення позивача. Проте, лише 25 грудня 2014 року, тобто більше як за десять місяців Верховна Рада України прийняла постанову, якою звільнила позивача, чим допустила протиправну бездіяльність.

Факт протиправної бездіяльності Верховної Ради України встановлений постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 року.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також суд звертає на приписи рішення Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 року, де зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Разом з тим, в цьому рішенні, при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст. 127 Конституції України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та статті 53 Закону №2453, перебуваючи на суддівській посаді понад двадцять років був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема: обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у зв'язку прийняттям законів які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи викладене, на переконання суду позивач має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набула таке право на підставі Закону України №2453 в тій редакції, яка таке право передбачала, а протиправне затягування звільнення позивача Верховною Радою України не може позбавити її такого права. Тому колегія суддів вважає, що адміністративний позов в частині стягнення з ДСА України вихідної допомоги при звільненні у відставку позивача в розмірі 200970 грн. є підставними та підлягають до задоволення.

Щодо визнання відмови ДСА України у виплаті допомоги при звільнення у відставку протиправною, суд вважає, що в даній частині слід відмовити, так як позивачем обрано хибний спосіб захисту свого порушеного права. Саме по собі визнання відмови відповідача щодо виплати вихідної допомоги не відновить порушеного права позивача. Звертаючи увагу на спірність самого застосування норм матеріального права та жорстке застосування норм права відповідачем, на переконання суду, позивач може отримати вихідну допомогу при звільненні виключно на підставі судового рішення за бюджетною програмою КПКВ 0501150, якою передбачено виконання рішень судів на користь судів.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України код ЄДРПОУ 26255795 (за бюджетною програмою КПКВ 0501150 виконання рішення судів на користь суддів) на користь ОСОБА_2 200 970 (двісті тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 00 коп. вихідної допомоги при звільненні у відставку.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Кишинський М.І.

Судді: Боршовський Т.І.

Кафарський В.В.

Постанова складена в повному обсязі 07.10.2016.