Рішення № 61897537, 05.10.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 428/4826/16-ц

Провадження № 22ц/782/662/16

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого Коновалової В.А.,

суддів: Луганської В.М., Фарятьєва С.О.,

за участю секретаря Козубської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2016 року

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання жінки, з якою проживає дитина віком до трьох років,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, в обґрунтування якого вказала, що з 22.08.2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає разом з позивачкою. Позивачка зазначила, що відповідач допомогу у добровільному порядку не надає.

Позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини усіх видів до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання жінки, з якою проживає дитина віком до трьох роківзадоволено. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.04.2016 року і до повноліття дитини; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня надходження позову до суду, а саме з 20.04.2016 року і до досягнення дитиною трьох років до 22.01.2019 року. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання позивачки, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали.

Відповідач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із тексту апеляційної скарги та пояснень ОСОБА_2, наданих під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, вбачається, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.04.2016 року і до повноліття дитини, ніким із сторін у встановленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що сторони по справі з 22.08.2015 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-ЕД № 221070, виданого 22.08.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 479.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії І-ОК № 323289, виданого 26.01.2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис № 39, ОСОБА_4 народилась 22.01.2016 року, батьками записані - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Відповідач добровільно не надає матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини та на утримання позивачки.

Згідно довідки про заробітну плату Головного управління ДФС у Луганській області № Р-81/14/12-32-05-61 від 14.06.2016 року, ОСОБА_2 працює у Головному управлінні ДФС у Луганській області з 01.04.2015 року на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ та його заробіток з січня 2016 року по травень 2016 року включно складає 30162,72 грн.

Відповідно до копії довідки від 03.03.2015 року № 919018193 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради, фактичне місце проживання ОСОБА_2: м. Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 21/43.

ОСОБА_3 навчається на четвертому курсі університету ДФС України і на період навчання з 01.09.2012 року по лютий 2017 року перебуває на повному державному забезпеченні (забезпечується харчуванням та речовим майном), отримує стипендію (грошове утримання) у розмірі 311 грн., виплата якої планується до закінчення навчання, що підтверджується повідомлення Університету державної фіскальної служби України № 823/01-18 від 06.06.2016 року

Тому, керуючись ст.ст. 84, 181,182, 183, 184, 191 Сімейного кодексу України, та враховуючи матеріальний і родинний стан відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку щомісячно.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції щодо права позивачки на стягнення з відповідача аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не має можливості утримувати дружину у звязку з тим, що на його утриманні знаходяться двоє престарілих та непрацездатних батьків, які є тимчасово переміщеними особами, страждають на багаточисленні та вікові захворювання, потребують постійного лікування, регулярного придбання дорогих ліків, їх доходи складаються лише із пенсії, розмір якої з травня 2016 року складає 1283 грн. у матері, а у батька 1247 грн., у звязку з цим у відповідача виникають щомісячні витрати у розмірі 1000 грн., не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до Порядкунадання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою КМУ № 505 від 01.10.2014 року, відповідач та його батьки мають право на щомісячну адресну допомогу.

Згідно п. 3 зазначеного вище Порядку грошова допомога, особам які переміщуються, призначається на сімю та виплачується у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) 884 грн. на одну особу (члена сімї); для працездатних осіб 442 гривні на одну особу (члена сімї).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував, що батьки отримують щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщенні непрацездатні особи.

Отже посилання відповідача на те, що дохід його батьків складається лише із пенсії не відповідає дійсним обставинам.

Надані відповідачем пенсійні посвідчення батька та матері, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ксерокопія медичної картки батька відповідача, не можуть безперечносвідчити, що зазначені особи знаходяться на утриманні ОСОБА_2.

А надані відповідачем чеки про придбання ліків, більшість із яких були придбані після звернення позивача до суду із цим позовом, не в повній мірі свідчать про те, що саме відповідачем придбалися ліки по всім наданим чекам.

Отже, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що розмір витрат, повязаних з утриманням батьків, становить саме 1000 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що його дохід складається тільки із заробітної плати щомісячний розмір якої становить 4000-4500 грн., оскільки відповідно до довідки про заробітну плату Головного управління ДФС у Луганській області № Р-81/14/12-32-05-61 від 14.06.2016 року, ОСОБА_2 працює у Головному управлінні ДФС у Луганській області з 01.04.2015 року на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ та його заробітна плата після утримання податків з січня 2016 року по травень 2016 року включно складає 25180,60 грн.

Таким чином, щомісячна заробітна плата відповідача складає 5036,12 грн. (25180,60 грн. / 5 місяців).

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що крім заробітної плати він отримує щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщенна особа у розмірі 440 грн.

Отже, відповідач у відповідності до ст. 60 ЦПК України не надав суду належних доказів того, що він не має можливості надавати позивачці допомогу на її утримання до досягнення дитиною трьох років.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача можливості займатися іншою оплачуваною діяльністю, влаштуватися на іншу роботу та отримувати інший додатковий дохід у звязку із забороною, встановленою ст. 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» відносно працівників податкової міліції щодо сумісництва та зайняття іншими видами діяльності, не заслуговують на увагу, оскільки положення зазначеної вище статті Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не містять будь-яких обмежень щодо сумісництва, а регламентують повноваження членів Національного агентства.

А встановлені обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності містяться в ст. 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», яка передбачає, що забороняється особам рядового і начальницького складу податкової міліції (ст. 3 закону) займатися іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Зазначене вище дає підстави вважати, що особи рядового і начальницького складу податкової міліції можуть займатися викладацькою, науковою і творчою діяльністю.

Отже, посилання відповідача на відсутність у нього можливості займатися іншою оплачуваною діяльністю, влаштуватися на іншу роботу та отримувати інший додатковий дохід у звязку із забороною, не відповідає положенням ст. 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував факти щодо матеріального становища позивача, а саме те, що позивач на період навчання перебуває на повному державному забезпеченні та отримує грошове утримання у розмірі 311 грн. щомісячно, а також має право на отримання допомоги при народженні дитини, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції були проігноровані вимоги ст.ст.180,198,199 СК України, відповідно до яких батьки позивачки зобовязані утримувати позивачку у звязку з її навчанням в Університеті державної фіскальної служби України є помилковим, оскільки згідно зазначених вище норм права обовязок батьків на утримання своїх повнолітніх доньки, сина виникає, якщо останні потребують матеріальної допомоги у звязку з навчанням.

Предметом спору по даній справі в межах заявлених вимог є стягнення аліментів з чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а не стягнення аліментів у звязку з навчанням.

Отже положення ст.ст.180,198,199 СК України не підлягають застосуванню, оскільки не мають відношення до предмету спору по даній справі.

Посилання апелянта на те, що позивачка не проживає разом з дитиною, оскільки навчається за денною формою на факультеті податкової міліції Університету ДФС України, тому повинна знаходитися за місцем знаходження навчального закладу у м. Києві, не заслуговують на увагу, оскільки це є лише припущенням відповідача, який не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України про те, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав суду будь-яких доказів знаходження позивача у м. Києві.

Відповідно до довідки лікаря педіатричного відділення від 21.06.2016 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться з 11.06.2016 року по теперішній час у педіатричному відділенні з діагнозом недоношений новонароджений ІІІ ступені (24-25 тижнів), гипоксичне ішемічне ураження ЦНС, синдром церебрального пригнічення. Дитина потребує індивідуального піклування матері ОСОБА_3

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачка зазначила, що донька народилася недоношеною, має захворювання, знаходилася на лікуванні у педіатричному відділенні, постійно перебуває разом з нею. З кінця серпня по грудень 2016 року вона проходить практику в м. Сєвєвродонецьку і дитина перебуває разом з нею.

Відповідач на спростування цих обставин не надав суду будь-яких доказів.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині розміру стягнутих з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення дитиною трьох років.

Судом не було враховано в повній мірі матеріальний стан відповідача, його обовязок в силу закону надавати допомогу батькам, які є пенсіонерами та вимушені проживати в м. Сєвєродонецьку, як внутрішньо переміщенні особи та інші обставини, що мають значення для справи. Так, як вже зазначалося вище, відповідач є внутрішньо переміщеною особою, у звязку з цим вимушений сплачувати за оренду житла та комунальні послуги, що підтверджується договором оренди квартири від 01.03.2016 року, квитанціями про сплату комунальних послуг, а також нести додаткові витрати повязані з переміщенням.

Проаналізувавши зазначені вище обставини у їх сукупності, а також враховуючи наявність стабільного заробітку відповідача, апеляційний суд вважає, що розмір стягнутих з відповідача на користь позивача аліментів на її утримання підлягає зменшенню з 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визначення розміру стягнутих з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років підлягає зміні відповідно до ст. 309 ЦПК України, шляхом зменшення розміру стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на її утримання з 1/6 частини до 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу).

Керуючись ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, ст. 84 СК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 липня 2016 рокузмінити, зменшивши розмір стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на її утримання з 1/6 частини до 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу).

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: