Рішення № 61896045, 04.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 451/145/16 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З.

Провадження № 22-ц/783/6053/16 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Бохонко Е.Р.,

з участю представників відповідача Дмитерка О.М., Хомич В.В., апелянта Галайка Т.В., представника апелянта Кондри О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представників Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - Дмитерка Олега Михайловича, Хомич Вікторії Віталіївни та апеляційною скаргою керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» Галайка Тараса Володимировича на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимоги обґрунтовував тим, що у квітні 2014 року він прийнятий на роботу на посаду тимчасово виконуючого обов»язки керівника Рава-Руського МПД Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. За декілька днів до подання позову дізнався, що відповідач ДП спиртової та лікеро-горілчаної просимловості «Укрспирт» припинив із ним трудові відносини, однак він і на день звернення в суд не обізнаний із правовою підставою його звільнення, оскільки ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки відповідач позивачу не вручав та не надсилав. Просив постановити рішення, яким визнати незаконним наказ ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», поновити на посаді виконуючого обов"язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» та стягнути середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу (а.с. 2-5).

Оскаржуваним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Визнано незаконним наказ ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» № 229-к від 03.06.2014 року.

Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді тимчасово виконуючого обов'язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» з 3 червня 2014 року.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (місцезнаходження: 01400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, ідентифікаційний код: 37199618) на користь ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_1, зареєстрованого АДРЕСА_2) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 8 лютого 2015 року по 8 лютого 2016 року у розмірі 42561 грн. 57 коп.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (місцезнаходження: 01400, Київська область, м.Бровари, вул.Гагаріна, 16; ідентифікаційний код: 37199618) на користь держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньомісячного заробітку за один місяць в розмірі 3162 грн. 24 (двадцять чотири) копійки та в частині поновлення на роботі.

Рішення суду оскаржили представники Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - Дмитерко О.М., Хомич В.В. та керівник Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» Галайко Т.В.

В апеляційній скарзі представник Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» Дмитерко О.М. зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Галайка Т.В., який є діючим керівником відповідача, що не сприяло повному та об'єктивному з»ясуванню обставин справи.

Покликається на те, що позивач не заперечує факту написання особисто заяви про звільнення, а лише заперечив факт проставлення ним у тексті заяви дати написання, а також заперечує факт ознайомлення його з наказом № 229-к від 03.06.2014 року.

Звертає увагу на тому, що з наказом № 229-к від 03.06.2014 року ОСОБА_6 ознайомлений під підпис в день звільнення, що підтверджується письмовою відповіддю ДП «Укрспирт» на службову записку керівника Рава-Руського МПД № 105 від 14.03.2016 року.

Суд першої інстанції не оцінив критично те, що отримавши на своє звернення 17.02.2016 року в апараті управління ДП «Укрспирт» копію наказу про звільнення, не отримавши трудової книжки, позивач жодним чином не відреагував на це, що свідчить про те, що трудова книжка давно перебуває у нього на руках, відправлення оригіналу трудової книжки підтверджується актом від 08.07.2014 року про відправку такої на адресу реєстрації позивача.

З врахуванням зазначеного, а також взявши до увагу наявність в матеріалах справи копії заяви від 03.06.2014 року та наказу про звільнення позивача з роботи, який виданий на підставі цієї заяви, є всі підстави вважати, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимоги п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а доводи та міркування позивача про фальсифікацію заяви в частині написання дати, нічим не підтверджуються.

Також просить врахувати, що суд першої інстанції не сприяв всебічному та повному з»ясуванню обставин справи, не реалізував свою ж ухвалу про виклик та допит свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Просить рішення Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» Хомич В.В. вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неповно встановлені обставини, що мають значення для справи.

Суд не взяв до уваги те, що розрахунок з позивачем проведений 20.06.2014 року, що підтверджується платіжними відомостями.

Звертає увагу, що 20.06.2014 року на Рава-Руське МПД надійшов наказ про звільнення ОСОБА_6 з посади т.в.о. керівника підрозділу, 20.06.2014 року з ним проведено розрахунок, проте останній раз позивач був на своєму робочому місці 23.05.2014 року, при цьому ні за своїм робочим місцем, ні за юридичною адресою ДП «Укрспирт» позивач більше не з»являвся, вимог про проведення з ним розрахунку не пред»являв.

Також, просить врахувати, що згідно із наказом № 214-к від 28.05.2014 року з позивачем укладений строковий трудовий договір до 01.07.2014 року, після чого 03.06.2014 року ОСОБА_6 написав заяву про звільнення, при цьому 03.06.2014 року він був звільнений, твердження ОСОБА_6 про перебування до сьогоднішнього часу з відповідачем в трудових відносинах є абсурдним.

Трудові відносини з ОСОБА_6 і так закінчились би 01.07.2014 року, згідно його заяви від 28.05.2014 року, оскільки більше наказів на виконання ним трудових обов'язків немає.

Після позивача на Рава-Руському МПД вже було два керівники.

Просить врахувати, що оригінал заяви про звільнення надавався суду для огляду в судовому засіданні 31.03.2014 року і 01.04.2014 року.

Зважаючи на те, що ОСОБА_6, 03.06.2014 року написав заяву про звільнення, анулювання домовленості можливе лише за спільної згоди, однак такої не було.

Просить рішення Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керівник Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» Галайко Т.В., який не був стороною у справі, однак на його думку оскарженим рішенням порушено його права вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим та немотивованим через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що обставини та мотиви, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, є суперечливими, оскільки ОСОБА_8 ніколи не працювала в апараті управління ДП «Укрспирт» в м. Києві, тому остання не могла вказувати ОСОБА_6 де розписуватись і що саме зазначати в наказі про звільнення. Разом з цим, суд вказаних обставин цього не з»ясував, оскільки не допитував ОСОБА_8 як свідка.

Покликається на те, що з наказом № 229-к від 03.06.2014 року «Про звільнення ОСОБА_6.», позивач був ознайомлений під розписку в день свого звільнення, що підтверджується відповіддю ДП «Укрспирт».

Звертає увагу, що наказ № 107 від 04.04.2014 р. носив строковий характер, терміном до 04.06.2014 року і для продовження терміну дії наказу потрібна була власноручно написана заява позивача, а жодних заяв від нього не було.

Просить рішення Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники відповідача Дмитерко О.М., Хомич В.В., а також апелянт Галайко Т.В. та його представник Кондра О.Я. в судовому засіданні апеляційній скарги підтримали, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам скарги.

Позивач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_10 будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм судових повісток (а.с. 173,174), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників розгляду справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що оскільки оригінал заяви позивача про звільнення з посади, написаної ним за твердженням представників відповідача 03 червня 2014 року, втрачений, тому без правової оцінки заяви про звільнення з посади, як підстави для видачі оскаржуваного наказу, суд не визнав видачу відповідачем спірного наказу правомірною та законною.

Разом з цим, суд критично оцінив твердження представників відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом права з огляду на те, що у справах про звільнення законодавець визначив два моменти початку перебігу місячного строку для звернення працівником до суду за вирішенням трудових спорів, якими є або день вручення працівнику копії наказу про звільнення, або день видачі трудової книжки.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що позивач дізнався про порушення свого права раніше ніж за місяць до звернення до суду, тому вважав позовні вимоги обґрунтованими та відповідно визнав незаконним наказ про звільнення позивача ОСОБА_6, поновив останнього на посаді та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками районного суду виходячи з такого.

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Трудовий договір може бути укладеним, згідно зі ст. 23 КЗпП України: на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» № 15 від 01.02.2011 року створено місце провадження діяльності та зберігання спирту ДП «Укрспирт» за адресою м. Рава-Руська, вул. 22 Січня, 50 Жовківського району Львівської області. Затверджено положення про Рава-Руське МПД та тимчасовий штатний розпис (а.с. 28).

Наказом ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за № 10-к від 04.04.2014 року ОСОБА_6 призначений на посаду т.в.о. керівника Рава-Руського МПД «ДП Укрспирт» з 04.04.2014 року по 28.04.2014 року (а.с.138).

В подальшому, наказом ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за № 158-к від 28.04.2014 року внесено зміни до наказу № 107-к від 04.04.2014 року, замінено цифри «28 квітня 2014 року» на № 28 травня 2014 року» (а.с. 139).

Іншим наказом відповідача № 214-к від 28 травня 2014 року внесено зміни до попередніх двох наказів, замінивши цифри та слово «28 травня 2014 року» цифрами та словом «1 липня 2014 року» (а.с. 140).

Наказом ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за № 229-к від 03 червня 2014 року ОСОБА_6 звільнений з роботи з посади тимчасово виконуючого обов»язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпПУ (а.с. 25, 107).

Як підстава для видачі наказу про звільнення вказана заява позивача ОСОБА_6 від 03.06.2014 року (копія, а.с. 21).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору, зокрема є угода сторін.

Відповідно до роз»яснень, наведених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Як зазначено вище, у копії заяви позивача ОСОБА_6 від 03.06.2014 року він просить звільнити його з роботи з 03.06.2014 року за угодою сторін.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК України).

Представники відповідача як в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги пояснили, що оригінал заяви ОСОБА_6 про звільнення з посади тимчасового виконуючого обов»язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» від 03.06.2014 року, серед інших речей, викрадена з автомобіля «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 01 липня 2016 року, про що надали довідку старшого слідчого Личаківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області №8176/39-16 від 08.07.2016 року (а.с. 86).

При цьому, допитаний в суді першої інстанції позивач ОСОБА_6 визнає факт написання такої заяви, проте заперечує достовірність відомостей щодо проставленої дати, мав намір на проведення з метою доведення власних пояснень комплексної судової почеркознавчо-технічної експертизи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без надання суду оригіналу заяви позивача, яка була підставою для видачі відповідачем оспорюваного наказу, суд не може надати такій заяві правову оцінку, оскільки копія заяви не замінює її оригіналу, який дозволяє ідентифікувати особу та з'ясувати добровільність наміру про розірвання трудового договору, а тому суд не може визнати видачу відповідачем такого наказу правомірною та законною,

В свою чергу, за правилами ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов»язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Так, у п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкції № 58), передбачено, що у разі відсутності працівника на роботі в день звільнення власник або вповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

У випадку неотримання працівником трудової книжки з причини відсутності на роботі в день звільнення та нез'явлення за трудовою книжкою після вручення йому поштового повідомлення, вона зберігається у відділі кадрів працедавця 2 роки, після чого передається до архіву підприємства (п. 6.2 Інструкції № 58).

Представники відповідача надали суду акт від 08.07.2014 року, складений комісією працівників ДП «Укрспирт» Рава-Руського МПД ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_6 в телефонному режимі на протязі двох тижнів повідомляв, що з»явиться за трудовою книжкою, проте так і не з»явився. 08.07.2014 року ОСОБА_6 з телефонного номеру НОМЕР_2 надав згоду на висилання трудової книжки поштою, після чого комісія вирішила надіслати трудову книжку серії БТ-І 5143442 цінним листом на адресу реєстрації ОСОБА_6 (а.с. 24).

Враховуючи те, що письмова заява ОСОБА_6 на пересилання трудової книжки поштою відсутня, відтак видача позивачу належним чином оформленої трудової книжки проведена з порушенням вимог ст. 47 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Наведені обставини справи, на думку колегії суддів в їх сукупності, свідчать про однозначне порушення прав позивача ОСОБА_6 при його звільненні та недотримання відповідної процедури в принципі.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснено у п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з»ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Колегія суддів вважає, що доводи позивача про те, що останній дізнався про припинення своїх трудових відносин з відповідачем лише у 2016 році є голослівними та суперечливими.

Згідно із повідомленням ДП «Укрспирт» № 02-2-1/60 від 21.03.2016 року з наказом від 03.06.2014 року № 229-к «Про звільнення ОСОБА_6.» працівник був ознайомлений під підпис в день свого звільнення, про що є відмітка на наказі з власноручним записом та підписом ОСОБА_6 (а.с. 107, 148).

Позивач ОСОБА_6 визнає те, що запис на наказі про ознайомлення з таким виконаний ним особисто, проте пояснює, що такий запис проставив в лютому 2016 року після надання йому копії наказу.

В свою чергу, згідно даних Журналу реєстрації вхідної кореспонденції ДП «Укрспирт» Рава-Руське МПД наказ про звільнення ОСОБА_6 з посади керівника надійшов на адресу Рава-Руське МПД 20.06.2014 року, і в цей самий день та додатково 25.06.2014 року, з працівником проведено повний розрахунок, про що свідчить платіжна відомість №1.171 від 20.06.2014 року та № 1.176 від 25.06.2014 року (а.с. 27-28, 42-43).

Після ознайомлення із наказом про звільнення та отриманим повним розрахунком, позивач ОСОБА_6 за місцем роботи не появлявся, із скаргами про безпідставний не допуск до виконання обов»язків в будь-які установи не звертався.

Крім цього, після звільнення позивача з посади тимчасово виконуючим обов»язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт», наказом генерального директора ДП «Укрспирт» № 230-к від 04.06.2014 року призначено ОСОБА_12 тимчасово виконуючим обов»язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» по 04.09.2014 року, а в подальшому його призначено на вказану посаду на постійній основі (а.с. 143,144).

19.09.2014 року керівником Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» призначено Галайка Т.В., який працює на вказаній посаді на даний час (а.с. 145, 146).

На переконання колегії суддів, доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 дізнався про порушення свого права за місяць до звернення в суд, є необґрунтованими та спростовуються наведеними вище доказами по справі.

Таким чином, у порушення вимог ст. 10, 60, 214 ЦПК України суд першої інстанції на вищевказані положення закону уваги не звернув, фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи не встановив, зокрема не перевірив з якого часу має обчислюватися початок перебігу строку позовної давності для звернення ОСОБА_6 до суду з даним позовом, внаслідок чого дійшов передчасного та необґрунтованого висновку щодо дотримання позивачем визначеного ст. 233 КЗпП України строку при зверненні до суду.

Враховуючи наведені обставини справи, рішення суду першої інстанції про визнання незаконним наказу ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» № 229-к від 03.06.2014 року, поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді тимчасово виконуючого обов'язки керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» з 3 червня 2014 року, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 8 лютого 2015 року по 8 лютого 2016 року у розмірі 42561 грн. 57 коп. та судового збору на користь держави в розмірі 551 грн. 20 коп. необхідно скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску без поважних причин позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги представників Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» Дмитерка Олега Михайловича, Хомич Вікторії Віталіївни та керівника Рава-Руського МПД ДП «Укрспирт» Галайка Тараса Володимировича - задовольнити.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про визнання незаконним наказу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про звільнення з посади виконуючого обов»язки керівника Рава-Руського МПД, поновлення на посаді виконуючого обов»язки керівника Рава-Руського МПД Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин