Ухвала суду № 61894977, 04.10.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1989/16Головуючий у суді І-ї інстанції Бондаренко В. В.

Доповідач Дьомич Л. М.

УХВАЛА

04.10.2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Дьомич Л.М.

суддів: Дуковського О.Л.; Карпенка О.Л.

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який представляє інтерес ОСОБА_3 на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на комплекс будівель і споруд,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

З метою забезпечення позову ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 подав до суду письмову заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на комплекс будівель та з передачею на відповідальне зберігання ОСОБА_4.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року накладено арешт на комплекс будівель, розташований по АДРЕСА_1, Кіровоградської області на земельній ділянці площею 12825 кв.м., який згідно договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ґанку, котельні, ґанку, інкубаторію, цеху підрощування, ґанку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП. Передано даний комплекс будівель та територію земельної ділянки площею 12825 кв.м., на якій розміщено даний комплекс будівель, на відповідальне зберігання ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування ухвали як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначив, що судом не з'ясовано обсяг позовних вимог, реальні обставини, які встановлюються при визначенні необхідності забезпечення позову, накладено арешт на зазначений комплекс будівель не витребувавши у заявника довідку з ОКП Кіровоградського ОБТІ у зв'язку з чим не встановлено відповідність переліку будівель зазначених в договорі купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року, який зазначений в технічному паспорті комплексу будівель по АДРЕСА_1. Передача на відповідальне зберігання майна позивачу не передбачена нормами цивільно-процесуального законодавства та порушує інтереси інших осіб. Крім того, на момент розгляду заяви набрало законної сили рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2016 року, яким визнано недійсною нотаріально посвідчену заяву складену 13 листопада 2014 року від імені ОСОБА_3 на підставі якої позивачем було здійснено реєстрацію власності вказаного спірного майнового комплексу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_5, який представляє інтереси ОСОБА_4 та пояснення представника відповідача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Статтею 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії та передачею майна на зберігання іншим особам. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п. 4 та п. 7 постанови №9 від 22 грудня 2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою. Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку визначеному ст. 209 ЦПК України і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Ухвалою про забезпечення позову, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача, викладені у заяві про забезпечення позову, згідно яких невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Із змісту позовної заяви виходить, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 2 продаж майнового комплексу за домовленістю сторін здійснюється за 700 000, 00 грн. Розрахунок між сторонами проводиться з розстроченням платежу.

Як вказує сторона факт проведення розрахунку та виконання покупцем договору засвідчується заявою продавця, що є невід'ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (п. 2.6). Право власності на комплекс будівель у покупця виникає з моменту державної реєстрації (п. 4.9). ОСОБА_4 протягом визначеного у п. 2.4 періоду, з дотриманням графіку проведення платежів перерахувала у відповідності до п.2.5. договору кошти, тобто суму, що залишилася після підписання договору купівлі-продажу в день його посвідчення.

Таким чином, покупець вважає, що у період з 12 вересня 2013 року по 19 червня 2014 року виконано умову договору щодо повного розрахунку з відповідачем, що підтверджується безспірними доказами, а саме платіжними дорученнями.

Проте, після проведення остаточного розрахунку продавець відмовилася подати заяву до нотаріуса, який нотаріально посвідчував договір купівлі-продажу, тим самим обмежила у правах позивача. Вказана обставина стала предметом окремого судового провадження.

За відсутності нотаріально посвідченої заяви ні нотаріус, який вчиняв нотаріальну дію щодо посвідчення договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд, ні державний реєстратор не можуть провести державну реєстрацію права власності на придбане позивачем майно.

13 листопада 2014 року ОСОБА_4 отримала нотаріально посвідчену заяву, підписану відповідачем, на підставі якої було здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, ОСОБА_3 оскаржено нотаріальну дію, якою посвідчено факт підписання заяви та згодом оскаржено й дії державного реєстратора, яка провела державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно.

Таким чином, фактично діями відповідача оскаржується право власності на нерухоме майно, яке набуте позивачем за договором купівлі-продажу.

На думку позивача невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову в майбутньому. Так як у зв'язку з реєстрацією власності на спірний об'єкт ОСОБА_3, остання не позбавлена можливості здійснити відчуження свого майна.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, встановив загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому дійшов правильного висновку щодо необхідності забезпечити вказаний позов шляхом накладення арешту. Оскільки численні судові провадження спонукають позивача мати об'єктивні побоювання щодо можливості відчуження відповідачем комплексу будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1, який є об'єктом поділу.

При цьому судом враховано, обсяг позовних вимог, які носять майновий характер, дані про особу відповідача, а також, що застосування заходів забезпечення позову не порушує інтереси інших осіб.

Обраний судом спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту колегія суддів вважає співмірним із заявленими вимогами та таким, що належним чином забезпечить виконання рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині забезпечення позову шляхом передачі комплексу будівель на відповідальне зберігання позивача ОСОБА_4, якою не надано належних доказів щодо обґрунтування своєї заяви в цій частині. Матеріалами справи підтверджено, що власником спірного майна являється відповідач ОСОБА_3. Згідно положень чинного законодавства, а саме ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України власник повинен вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Передача вищевказаного комплексу будівель і споруд на зберігання позивача обмежує визначені законом права відповідача, як власника. Крім того, в даному випадку відсутні об'єктивні докази того, що ОСОБА_3 користуючись під час спірних правовідносин як власник вказаним майном може зашкодити інтересам позивача, зокрема знищити його тощо.

Так, в силу вимог закону, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Отже, з урахуванням того, що поняття арешт майна включає в себе комплекс процесуальних дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном, накладення ухвалою суду від 25 травня 2016 року арешту на спірний комплекс будівель в повному обсязі гарантуватиме виконання рішення суду у випадку задоволення позову, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для забезпечення позову ще й шляхом передачі спірного майна на відповідальне зберігання позивачу.

Оскільки покладений в основу оскаржуваної ухвали висновок суду не повною мірою узгоджується з положеннями ст.ст.151-153 ЦПК щодо підстав та порядку забезпечення позову та з наведеними роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню в частині вирішення заяви щодо забезпечення позову шляхом передачі комплексу будівель та території земельної ділянки площею 12825 кв.м., на якій розміщено комплекс будівель на відповідальне зберігання ОСОБА_4.

Керуючись ст. ст 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який представляє інтерес ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року в частині вирішення заяви щодо забезпечення позову шляхом передачі комплексу будівель та території земельної ділянки площею 12825 кв.м., на якій розміщено комплекс будівель по АДРЕСА_1 на відповідальне зберігання ОСОБА_4 - скасувати. В цій частині відмовити. В іншій частині ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: