Постанова № 61893696, 07.10.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5863/16-а

Провадження № 2-а/344/290/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Польської М.В.,

при секретарі с/з: Дзюбак Х.Б.,

за участю представника позивача Шкіндера Ю.П., представника відповідача Максиміва І.І,. представника третьої особи Григоріва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області справу за адміністративним позовом Обслуговуючого кооперативу «Івано-Франківський ГК №3» до Івано-Франківської міської ради, третя особа без самостійних вимог - Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання незаконним пункту 3 рішення Івано-Франківської міської ради від 11.03.2016 року №81-4 Про внесення змін до рішення міської ради від 28.01.2016 року № 42-3 «Про надання пільг зі сплати земельного податку в 2016 році»,-

В С Т А Н О В И В:

Обслуговуючий кооператив «Івано-Франківський ГК №3» звернувся в травні 2016 року в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимогна стороні відповідача - Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 11.03.2016р. №81-4 «Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 28.01.2016р. №42-3 «Про надання пільг зі сплати земельного податку в 2016 році»».

В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову заперечив, просив відмовити в позові в т.ч. з підстав зазначених в письмовому запереченні.

Представник третьої особи вважає позов безпідставний.

Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням 4 сесії Івано-Франківської міської ради від 11.03.2016р. №81-4 «Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 28.01.2016р. №42-3 «Про надання пільг зі сплати земельного податку в 2016 році»» доповнено новим п.3, а саме: надати пільги зі сплати земельного податку в розмірі 75% гаражно-будівельним кооперативам, відповідно до наявних правовстановлюючих документів на землю (а.с.8).

Попередньо, рішенням міської ради від 28.01.2016р. №42-3 було звільнено від сплати земельного податку в розмірі 100% житлово-будівельні кооперативи, обслуговуючі кооперативи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що кооперативи поділяються на виробничі, обслуговуючі та споживчі, а за напрямками діяльності такі кооперативи можуть бути в т.ч. житлово-будівельними, гаражними тощо. Позивач є обслуговуючим кооперативом, а за напрямком діяльності гаражним кооперативом. А тому, вважає, що він повинен бути звільнений на 100% від сплати земельного податку за рішенням від 28.01.2016р. №42-3, як обслуговуючий кооператив. З посиланням на ст..2, 6, 41 Закону України «Про кооперацію», ст..4, п.12.3 ст.12, п.12.3.7 ст.12 Податкового кодексу України, просив позов задовольнити.

При цьому, на запитання суду чому вважає своє право порушеним оскаржуваним рішенням, яке на позивача не поширюється, представник позивача зазначити чітко не зміг.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначив, що міська рада в межах своїх повноважень приймає рішення про встановлення місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених ПК України. Тому, з врахуванням ст..12.4 ПК про можливість надання податкових пільг з початку бюджетного року, міська рада і надала такі пільги по земельному податку щодо житлово-будівельних кооперативів, обслуговуючих кооперативів на 100%. Не зважаючи на дане рішення, до міської ради почали надходити звернення і від гаражно-будівельних кооперативів щодо встановлення їм пільг. Зважаючи на такі звернення, та їх кількість, рада ухвалила рішення стосовного одного виду напрямку кооперативів - саме гаражно-будівельних. При цьому, на думку відповідача, ст..6 Закону України «Про кооперацію» не дає чіткого розділення які саме кооперативи за напрямком слід відносити до обслуговуючих, а які до споживчих, хоча за ст..8 цього ж закону у статуті кожного з таких кооперативів повинні бути зазначені відомості про тип, мету і вид діяльності. Саме з установчих документів кожного кооперативу і визначається поширення на нього рішення ради про пільговий податок на землю, і важливого значення назва кооперативу немає, а тільки вид та характер діяльності, від чого і повинен сплачуватись податок на землю у розмірі 25% чи 0% з врахуванням наданої пільги. Отже, якщо позивач є обслуговуючим кооперативом, то на нього поширюється пільга - 100%.

Як встановлено судом, доводи позивача про явні порушення відповідачем через встановлення індивідуальних пільгових ставок оспорюваним рішенням, є голослівними, оскільки рішення не стосується конкретної юридичної особи, а певного виду суб'єкта господарювання - гаражно-будівельні кооперативи.

Позивач таким не являється, так як відповідно до витягу з ЄДР він є обслуговуючим кооперативом, це й ж вид і вказано у Статуті позивача.

Заперечуючи позовні вимоги представник третьої особи звернув увагу суду на те, що платники податків самостійно декларують його розмір (в т.ч. і щодо земельного податку) та можуть подаватися уточнюючі декларації в певному році, що і було використано позивачем, який з 01.04.2016 року зазначив вже певні суми податкового зобов'язання. Погодився представник і з доводами відповідача про те, що кожен платник у відповідності до своїх установчих документів має пільгу визначену місцевою радою.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За нормами ст.. 12.4 ПК України (зі змінами на час оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: 12.4.1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; 12.4.2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; 12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

А за ст..12.5 цього ж кодексу, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Отже, оспорювань рішення про надання пільг є нормативно-правовим актом, а рішення КСУ у справі №7-рп/2009 від 16.04.2009р. на яке посилається позивач, зокрема щодо неможливості радою вносити зміни до власного рішення, що прийняте попередньо, не є вірним, так як не стосується нормативно-правових актів, а тільки щодо індивідуальних.

За вимогами ст..26 Закону україни «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (ч.1 п.24); затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України(ч.1 п.35).

Отже, рада має право встановлювати, змінювати та скасовувати місцеві податки та збори, вставнолені її рішеннями.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст..2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, суд має встановити порушення прав особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає що позовні вимоги не є обгрунтованими, оскільки позивач не довів порушення його права оскаржуваним рішенням, а прийняте відповідачем рішення відповідачє визначеним законом повноваженням.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 19, 144 ч.1 Конституції України, ст..1, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.. 12.4, 12.5 ПК України, статтями 159, 160-163, ч.2 ст.171-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області,суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову Обслуговуючого кооперативу «Івано-Франківський ГК №3» до Івано-Франківської міської ради, третя особа без самостійних вимог - Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання незаконним пункту 3 рішення Івано-Франківської міської ради від 11.03.2016 року №81-4 Про внесення змін до рішення міської ради від 28.01.2016 року № 42-3 «Про надання пільг зі сплати земельного податку в 2016 році» - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2016 року.

Суддя Польська М.В.