Рішення № 61888377, 05.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-ц/796/9443/2016 Головуючий в 1 інстанції - Батрин О.В.

Доповідач - Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, третя особа: заступник Генерального прокурора України Заліско Олег Ігорович про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію та спростування інформації,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просила визнати недостовірним та таким, що порушує її честь, гідність та ділову репутацію висловлювання, яке поширене Генеральною прокуратурою України у листі від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14, адресованому Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_4: «протиправне витрачання коштів здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами»; зобов'язати Генеральну прокуратуру України протягом 10 робочих днів з набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію та направити на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки лист з повідомленням про ухвалене у цій справі судове рішення.

В обґрунтування позову зазначала, що поширена у такий спосіб відповідачем інформація не відповідає дійсності, порушує її особисті немайнові права, оскільки створює враження її причетності до протиправної діяльності, створює уявлення у представника Європейського Союзу про неї, як злочинця, у зв'язку з причетністю її як Міністра юстиції України до вчинення злочинів, зокрема, щодо надання вказівок підлеглим на протиправне витрачання коштів, порушує принцип презумпції невинуватості. Надавати вказівки підлеглим на протиправне витрачання коштів у 2012-2013 роках вона не могла та не надавала, оскільки посаду Міністра юстиції України у вказаний період не обіймала та не мала ніякого відношення до залучення в цей період юридичної компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes» в межах справи «Тимошенко проти України», яка перебувала на розгляді Європейського суду з прав людини. Вказані обставини перевіряються органом досудового розслідування в межах кримінального провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року, в зв'язку з розслідуванням якого було направлено оспорюваний лист.

Під час розгляду справи за клопотанням представника відповідача до участі у розгляді справи залучено як третю особу заступника Генерального прокурора України Заліско О.І., який підписував оспорюваний лист від 10 жовтня 2014 року № 14/1/2-10 вих-14 (а.с. 115-116).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 травня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, діючий в інтересах позивачки ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.

Третя особа Заліско О.І. у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні даного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, що поширена органом досудового розслідування інформація щодо ОСОБА_2 є недостовірною та є твердженням про причетність позивача до вчинення злочину.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У пункті 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року визначено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

В силу статей 21, 28 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до вимог ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що у листі Генеральної прокуратури України від 10.10.2014 року за № 14/1/2-10 вих-14 за підписом заступника Генерального прокурора України Заліска О.І. на ім'я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_4 була поширена інформація наступного змісту:

«…Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у наступних справах «ОСОБА_2» (номер № 6 у секційному списку Європейського Союзу):

Кримінальне провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки), ч. 2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) КК України за фактом зловживання нею службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання разом з іншими керівниками Міністерства коштів у сумі 8,6 млн. грн., а також внесення недостовірних відомостей до документів про закупівлю послуг, унаслідок чого Державному бюджету України спричинена майнова шкода на вказану суму.

Кваліфікація злочину у цьому провадженні як зловживання владою є попередньою, оскільки майно ОСОБА_5 не було ввіреним, а протиправне витрачання коштів здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами.

Про підозру ОСОБА_5 у вказаних кримінальних провадженнях на даний час не повідомлено. Досудове слідство триває...» (а.с. 18-21).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 зазначає, що поширена у листі інформація є недостовірною, містить відомості про події, яких не існувало взагалі, оскільки відсутні правові підстави для твердження у вказаному листі про її причетність до залучення Міністерством юстиції України у 2012-2013 роках юридичної компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes» в межах справи «Тимошенко проти України», а твердження відповідача щодо протиправного витрачання державних коштів у сумі 8,6 млн. грн., яке здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами, не відповідає дійсності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови №1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Висновки суду першої інстанції про те, що відображена у вказаному листі інформація стосовно ОСОБА_2 відповідає фабулі витягу з кримінального провадження, зареєстрованому в ЄРДР, є помилковими й суперечать обставинам справи та зібраним по справі доказам.

Згідно витягу із кримінального провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014 року фабула кримінального правопорушення сформульована наступним чином: « Службові особи Міністерства юстиції України, в том у числі ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, діючи умисно, всупереч вимогам ст.ст.48, 116 Бюджетного кодексу України та інтересам служби, використали владу з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб, шляхом незаконного витрачання 8,6 млн. грн.. з Державного бюджету, поєднаного з внесенням недостовірних відомостей до документів про закупівлю послуг «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes», завдали матеріальну шкоду інтересам держави. Витяг із вказаного кримінального провадження не містить даних про особу, яку повідомлено про підозру» (а.с.53-54).

Позивач не оскаржує достовірність відомостей, включених відповідачем до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42014000000000409, в частині факту здійснення такого досудового розслідування.

Предметом позову ОСОБА_2 є достовірність інформації, викладеної в листі відповідача, про те, що вказане протиправне витрачання коштів здійснювалося за вказівкою ОСОБА_2 підлеглими їй особами, яка не міститься у фабулі витягу із вказаного кримінального провадження.

Відповідно до п. 5.3. Розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012р. №69, відомості про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, заносяться до Реєстру у випадках, коли стосовно неї приймається одне з рішень, передбачених КПК України.

Наведені в реєстрі дані, відповідно до п. 2 Розділу І цього Положення, є коротким викладом обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела та попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які ще потребують перевірки в порядку передбаченому КПК України.

Отже, зазначення у фабулі правопорушення, відомості, про яке вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань, прізвища позивачки, щодо якої не прийнято одне з рішень, передбачених КПК України, суперечить вимогам п.п. 1.2, 2.1, 5.1. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Крім того, зі справи вбачається, що процедура закупівлі послуг у юридичній компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes», у тому числі підготовка, погодження і оформлення всіх необхідних документів, які стосувалися державної закупівлі, закінчилась 12 березня 2013 року опублікуванням звіту про результати закупівлі послуг.

30 травня 2013 р. Міністерством юстиції України були перераховані вказаній компанії кошти в сумі 8,6 млн. грн. в оплату вартості наданих юридичних послуг (т.1 а.с. 24-25 ).

Разом з тим, позивачка ОСОБА_2 була призначена на посаду Міністра юстиції України на підставі Указу Президента України від 4 липня 2013 року № 363/2013 і приступила до виконання своїх обов'язків лише 5 липня 2013 р., тобто після закупівлі Міністерством юстиції України послуг компанії «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes».

До цього, з грудня 2012 року, ОСОБА_2 перебувала на посаді Міністра Кабінету Міністрів України, а тому на час державної закупівлі послуг вказаної юридичної компанії вона не була службовою особою Міністерства юстиції України, та не могла, як Міністр юстиції України, вчиняти умисні дії, пов'язані із використанням влади, та давати вказівки підлеглим працівникам Міністерства юстиції Українина здійснення протиправного витрачання державних коштів у сумі 8,6 млн. грн., між тим інформація про те, що протиправне витрачання коштів здійснювалося за вказівкою ОСОБА_2 підлеглими їй особами, поширена відповідачем в зазначеному вище листі, містить фактичний стверджувальний характер й не відповідає дійсності.

Представником відповідача не надано суду будь-яких переконливих даних, які б свідчили про достовірність приведеної в листі спірної негативної інформації.

Як видно з листа Генеральної прокуратури України від 06.09.2016 р. за №23/1/2-32884-14, за результатами проведеного Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000001436 від 13.07.2015 (виділеного з кримінального провадження № 42014000000000409 від 20.05.2014) не встановлено причетності ОСОБА_2 до розтрати коштів державного бюджету в особливо великих розмірах шляхом безпідставної закупівлі Міністерством юстиції України послуг юридичної фірми «Skaden, Arps, Slate, Meagher & Flom LLP and Affilianes» (США) з наукового дослідження у сфері правових наук матеріалів справи «Тимошенко проти України», яка знаходилась на розгляді Європейського суду з прав людини, а також до службового підроблення (т.2 а.с. 13).

В частині другій ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України встановлено принцип презумпції невинуватості, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У відповідності зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права є обов'язковим для всіх державних органів України.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу невинуватості до суб'єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франці

від 10 лютого 1995 року, п.33, п.38, п.41).

Враховуючи практику Європейського суду, до числа осіб, які можуть бути винними у порушенні принципу презумпції невинуватості, можуть належати не лише суди, представники правоохоронних органів, а й інші особи, які поширюють інформацію про особу, яка не притягнена до кримінальної відповідальності за обвинувальним вироком суду, як до злочинця.

Разом з тим, ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року, п. 38).

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року п.п. 41, 43).

Надсилаючи Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки спірну інформацію про досудове розслідування відносно позивачки ОСОБА_2, Генеральна прокуратура України мала зробити це делікатно, добираючи формулювання, які не порушують принцип невинуватості позивачки у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Посилання представника відповідача на те, що інформація, яку позивачка просить визнати недостовірною, вирвано із контексту згаданого листа і констатує лише факт здійснення Генеральною прокуратурою України досудового розслідування щодо зловживань ОСОБА_2 службовими повноваженнями Міністра юстиції України, не заслуговують на увагу.

Як видно із спірного листа, в ньому повідомляється про проведення досудового розслідування відносно позивачки у кримінальному провадженні № 42014000000000409 від 20.05.2014 року за фактом зловживання нею службовими повноваженнями Міністра юстиції України з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб шляхом незаконного витрачання разом з іншими керівниками Міністерства коштів у сумі 8,6 млн. грн., а також внесення недостовірних відомостей до документів про закупівлю послуг, унаслідок чого Державному бюджету України спричинена майнова шкода на вказану суму, що дає висновок стверджувати про наявність підозр у вчиненні позивачкою кримінального правопорушення.

Вказана інформація, поширена відповідачем, про причетність позивачки ОСОБА_2 до вчинення злочину, незаконного витрачання нею державних коштів у сумі 8,6 млн. грн. шляхом дачі вказівок підлеглим їй особам, у контексті, в якому була поширена, порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального Кодексу України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та п. 2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, і є фактично твердженням про її причетність до вчинення злочину.

Є безпідставними і твердження представника відповідача про те, що питання достовірності відомостей, які містяться у матеріалах кримінального провадження та в ЄРДР, у даному випадку не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства. Позивачка не оскаржує відомості, внесені в кримінальне провадження, та не ставить питання про спростування даних, внесених в ЄРДР.

Посилання Генеральної прокуратури України на конфіденційність листа, про що свідчить позначка «конфіденційно», а тому, на думку представника Відповідача, не відбулось публічного розповсюдження цієї інформації та права позивача не порушені, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 21 вказаного Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

В статті 27 приведеного Закону передбачена відповідальність за порушення законодавства про інформацію, яка визначає, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Частиною 2 ст. 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Законодавець не звільняє від відповідальності за розголошення та поширення недостовірної інформації. Наведена у листі спірна інформація, поширена відповідачем стосовно позивачки, є недостовірною на момент її поширення, а тому відповідач не може бути звільненим за її поширення.

Разом з тим, статтею 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Наявність на документі грифу про таємність може звільняти особу, яка поширила інформацію, лише від відповідальності за її поширення, однак законодавство не містить норм, які б звільнили таку особу від відповідальності за поширення недостовірної інформації та порушення честі, гідності і ділової репутації, оскільки згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Не є підставами для відмови в задоволення позову ОСОБА_2 і доводи представника відповідача про те, що позивачка займала публічну посаду, а тому інформування Генеральною прокуратурою України про хід судових розслідувань, зазначених у листі від 10.10.2014 р., не суперечить вимогам законодавства України.

У відповідності з роз'ясненнями, викладеними в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року N 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Кабінету Міністрів України, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Згідно зі ст.47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за виключенням образи або наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних. Оціночні судження не підлягають спростуванню і доказуванню їх правдивості.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції й практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (рішення Європейського суду з прав людини у справі: "Лінгенс проти Австрії").

За таких обставин, колегія суддів вважає, що поширена відповідачем інформація про те, що протиправне витрачання державних коштів здійснювалося за вказівкою ОСОБА_2 підлеглими їй особами, не є оціночним судженням, оскільки містить стверджувальні фактичні дані. Спірна інформація не відповідає дійсності й не підтверджується зібраними по справі доказами, є негативною, створює негативне уявлення про позивачку ОСОБА_2, як особу, причетну до вчинення кримінального правопорушення, і безпосередньо порушує її особисті немайнові права і завдає шкоди її честі, гідності та діловій репутації.

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: честь, гідність і ділова репутація.

Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, колегія суддів вважає, що способом спростування поширеної відповідачем інформації, який би сприяв найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивачки, є зобов'язання відповідача протягом 10 робочих днів з набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію та направити на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки лист з повідомленням про ухвалене у даній справі судове рішення.

З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким позов ОСОБА_2 необхідно задовольнити, визнати недостовірним, таким, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, висловлювання, яке поширене Генеральною прокуратурою України у листі від 10 жовтня 2014р. за №14/1/2-10 вих-14, адресованому Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_4: «протиправне витрачання коштів здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами», зобов'язати Генеральну прокуратуру України протягом 10 робочих днів з набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію, направивши на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки лист з повідомленням про ухвалене у цій справі судове рішення.

Керуючись 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недостовірним, таким, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, висловлювання, яке поширене Генеральною прокуратурою України у листі від 10 жовтня 2014 р. за №14/1/2-10 вих-14, адресованому Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_4: «протиправне витрачання коштів здійснювалося за її вказівкою підлеглими їй особами».

Зобов'язати Генеральну прокуратуру України протягом 10 робочих днів з набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію та направити на адресу Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки лист з повідомленням про ухвалене у цій справі судове рішення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: