Рішення № 61874487, 06.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4676/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапан В.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі: Гамарц Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором із спадкоємців боржника,

в с т а н о в и л а:

01 березня 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 01 березня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», далі Банком, та ОСОБА_6 був укладений договір, за яким Банк надав позичальнику кредит у сумі 7580 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який складається з підписаною відповідачкою Заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. 09 березня 2014 року позичальник ОСОБА_6 помер. На виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України Банк 10 липня 2014 року направив претензію кредитора до Четвертої одеської державної нотаріальної контори. 17 лютого 2015 року позивачем отримано відповідь Четвертої одеської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємцями померлого ОСОБА_6, які отримали свідоцтво про право на спадщину є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. 04 березня 2015 року Банк направив до спадкоємців лист-претензію про погашення боргу, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті позичальника його заборгованість за кредитним договором становить 7571,98 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 530, 1218, 1219, 1220, 1221, 1268, 1281, 1282 ЦК України, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 7571,98 грн.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не зявилися.

Заочним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову Банку відмовлено (а.с. 60).

В апеляційній скарзі позивач, Банк, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.

Сторони у справі в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належними чином.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача, Банка, перевіривши матеріали справи, дослідивши документи, надані Банком на вимогу ухвали апеляційного суду Одеської області від 25 серпня 2016 року, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2011 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», далі Банком, та ОСОБА_6 був укладений договір, за яким Банк надав позичальнику кредит у сумі 7580 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який складається з підписаною відповідачкою Заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.

09 березня 2014 року позичальник ОСОБА_6 помер (а.с. 31).

01 липня 2014 року Банк направив претензію кредитора до Четвертої одеської державної нотаріальної контори (а.с. 32-34).

11 лютого 2015 року позивачем отримано відповідь Четвертої одеської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємцями померлого ОСОБА_6, які отримали свідоцтво про право на спадщину є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 35).

04 березня 2015 року Банк направив до спадкоємців лист-претензію про погашення боргу, але ніяких дій не було виконано (а.с. 36, 37, 38). Станом на дату смерті позичальника його заборгованість за кредитним договором становить 7571,98 грн. (а.с. 3-4).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного спору не можуть бути особисті грошові кошти відповідачів, а тільки майно, яке було передано відповідачам у натурі в порядку спадкування .

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

У частині 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, предявити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобовязані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобовязаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобовязані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У п. 27 постанови № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, Пленум Верховного Суду України розяснив, що, якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обовязку, передбаченого статтею 1297 ЦК, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.

Як зазначено у п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо виконання зобовязань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.

З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобовязання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобовязання фактично не повязані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Поручитель приймає на себе зобовязання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобовязання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобовязання припиняється неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Таким чином на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обовязку щодо виконання зобовязання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

У частині 1 ст. 1297 ЦК України зазначено, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобовязаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів та доказів, наданих скаржником.

Аналізуючи зазначені норми права, розяснення Верховного Суду України, вказані обставини справи та оцінуючи наявні у справі докази справі з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості кожний доказ окремо та у їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що предметом даного спору не можуть бути особисті грошові кошти відповідачів, а тільки майно, яке було передано відповідачам у натурі в порядку спадкування є помилковим й не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Станом на 09 березня 2014 року, тобто за життя боржника, заборгованість за кредитним договором становить 7571,98 грн., що з достовірністю детальним розрахунком заборгованості за кредитним договором, який наявний у матеріалах справи (а.с. 8-14) та документами, наданими Банком на вимогу апеляційного суду.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач своєчасно та в встановленому законом порядку звернувся з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір заявленої суми обґрунтований, відповідачі вимог закону щодо оформлення спадщини не виконали і одночасно не довели, що спадкове майно відсутнє, або є меншим від заявленого позивачем розміру. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відповідачів на користь Банку заборгованості за договором кредиту в розмірі 757, 98 грн. в межах вартості майна, одержаного у спадщину та в рівних частках.

На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивач поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору в сумі 1515, 80 грн. (а.с. 70), тому у звязку з задоволенням апеляційної скарги Банка стягненню з відповідачів підлягає й судовий збір, сплачений при подачі скарги.

Порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. ст. 1268, 1282, 1297 ЦК України та ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором із спадкоємців боржника задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, заборгованість за кредитом в розмірі 7571,98 грн. та судові витрати в сумі 1515,80 грн., в межах вартості майна, одержаного у спадщину, та в рівних частках.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

ОСОБА_7

ОСОБА_2