Ухвала суду № 61867955, 06.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3892/16

Є.У. № 320/1432/16

Головуючий у 1-й інстанції: Зимогляд В.В.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Пільщик Л.В.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору НОМЕР_1 від 01 квітня 2016 року,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року по справі

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01.04.2008 року сторони уклали кредитний договір НОМЕР_1 на суму 25 000 доларів США зі сплатою 12,48% річних з кінцевим терміном повернення до 01.04.2028 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором того ж дня сторони уклали договір іпотеки НОМЕР_1, за яким він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 102, 70 кв. м., житловою площею 63, 60 кв. м., який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пров. Крилова, 11. Судовим рішенням від 10.09.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 28 550 доларів США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а він разом зі своєю сім'єю виселені із належного їм будинку. До теперішнього часу рішення суду першої інстанції не виконано, будинок банком не проданий, кредит не погашено. У листопаді 2015 року Банк повторно пред'явив до нього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої збільшився до 66 793 доларів США. Посилаючись на те, що кредитний договір не відповідає вимогам закону, оскільки укладений в іноземній валюті і містить умови, які є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, просив суд на підставі ст.ст.203,215, 229,230 ЦК України визнати кредитний договір недійсним, поновивши йому строк позовної давності.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи позивач і його представник адвокат ОСОБА_5 не з'явилися. ОСОБА_3 направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з виїздом за межі області, проте документів на підтвердження поважності неявки в судове засідання суду не надав. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи без участі скаржника і його представника, колегія суддів врахувала те, що позивач участі у розгляді справи у суді першої інстанції не приймав надавши адвокату ОСОБА_5 повноваження здійснювати представництво його інтересів. На виконання своїх повноважень адвокат неодноразово клопотала у суді про відкладення розгляду справи з різних підстав, а 05.07.2016 року подала заяву про розгляд справи за її відсутності. В провадженні апеляційного суду справа знаходиться з 01.08.2016 року, у зв'язку з несплатою судового збору ухвалою від 02 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без руху для усунення її. Після усунення позивачем недоліків апеляційної скарги апеляційне провадження було відкрито 15 серпня 2016 року, ухвалою колегії від 19 серпня 2016 року справу було призначено до розгляду на 6 жовтня 2016 року. Оскільки дата і час розгляду апеляційної скарги був визначений ухвалою колегії ще 19 серпня 2016 року, позивач і його представник мали достатньо часу для узгодження своїх планів і вивільнення часу для участі у судовому засіданні апеляційного суду, проте останні віддали перевагу не участі у судовому засіданні, а іншим справам. Зважаючи на те, що до апеляційної скарги ніяких нових доказів позивачем не надано, клопотань про дослідження будь-яких доказів апеляційна скарга не містить, документів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання ОСОБА_3 і його представник не надали, підстав для відкладання судового розгляду справи через виїзд позивача за межі області судова колегія не вбачає. Колегія суддів визнала причини неявки позивача і його представника неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 307, 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

Суд правильно виходив із того, що зі змісту кредитного договору від 01.04.2008р., укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3, не вбачається будь-яких порушень закону та не встановлено обставин, які відповідно до положень ст.ст. 203, 205 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Зокрема, ст. 203 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, передбачено наступні загальні вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Судом встановлено, що 01.04.2008 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого Банк надав позивачеві кредит у розмірі 31 500 дол. США на строк з 01.04.2008 р. по 01.04.2028 р. у вигляді не поновлювальної лінії , із яких 25 000 доларів СШПА на споживчі цілі , 6 500 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісячними платежами у сумі 304,12 доларів США згідно графіку погашення кредиту (а.с.9-11).

Кредитні зобов'язання ОСОБА_3 забезпечені іпотекою житлового будинку (а.с.15-17).

Укладений кредитний договір є публічним, тобто його умови є рівними і для інших позичальників, про його умови позичальник був повідомленим до моменту його підписання, тобто мав змогу на свій розсуд погодитись чи не погодитись з запропонованими умовами, скористатись іншою кредитною установою.

У зв'язку із порушенням позичальником умов кредитного договору, порушення графіку погашення кредиту у вересні 2013 року Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 38 948 доларів США, який рішенням суду від 10 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 3 вересня 2014 року задоволений. (а.с.7-8, 30-31).

При вирішенні судом спору про звернення стягнення на предмет іпотеки судовій перевірці підлягали, в тому числі, відповідність вимогам закону як кредитного, так і іпотечного договору. Будь-яких порушень діючого законодавства, невідповідність кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів», судом не було встановлено.

Вказана обставина була врахована судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення.

Укладений сторонами кредитний договір містить всі суттєві умови, передбачені ст.ст.1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні оспорюваного кредитного договору сторони узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Так, з кредитного договору вбачається, що в ньому зазначені сума кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати заборгованості, тощо. Позивач просив про видачу кредиту в іноземній валюті, погодився на його отримання та був ознайомлений з його умовами, що запропоновані Банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачений обов'язок позичальника повернути кредитору в повному обсязі існуючу заборгованість по кредиту, сплатити нараховані проценти за користування, а у разі порушення зобов'язань за договором - понести штрафні санкції.

Позивач погодився з такими умовами, підписавши кредитний договір особисто і без застережень.

Заборони на включення до договору, умов передбачених ним, чинне законодавство не містить.

Умови договору не можуть вважатись такими, що порушують права і інтереси позичальника, оскільки цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Позивач міг відмовитися від укладення кредитного договору на таких умовах, що визначені цим договором.

Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь яких застережень, отриманням коштів у кредит, частковим виконанням умов договору позичальник підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма його умовами.

Передбаченим п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, позичальник не скористався, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він був згодний з умовами даного договору.

Відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Разом з тим, будь-яких доказів, які б підтверджували недодержання на час укладення спірного договору вищенаведених вимог закону, позивачем не надано.

Пред'явлення Банком у листопаді 2015 року позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором після набуття законної сили судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, не вжиття Банком ніяких заходів до реалізації іпотечного майна не є підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Позивачем не наведено і переконливих доказів на підтвердження того, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та є правочином, що здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, який є недійсним відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, абзацом третім частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Частину першу статті 11 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011р., вказана норма набрала чинності 16.10.2011р. та не має зворотної дії у часі. А договір між сторонами укладений 01 квітня 2008 року.

Саме по собі зростання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Посилання позивача на недійсність оспорюваного правочину із зазначених ним норм ЦК України, порушення прав, визначених Законом України «Про захист прав споживачів», спростовуються наявними у справі доказами, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства, що встановлені законом для договорів даного виду, позивачем не надано доказів недійсності договору, не встановлено таких і судом апеляційної інстанції.

Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .

Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 липня 2016 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: