Ухвала суду № 61866650, 05.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 379/1256/15-ц Головуючий у І інстанції Нечепоренко Л. М.Провадження № 22-ц/780/3727/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 20 05.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Березовенко Р.В., Голуб С.А.,

за участю секретаря:Волинець О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - реєстраційна служба Таращанського районного управління юстиції, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання договору дарування фіктивним та недійсним,-

встановила:

у серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Таращанського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4, треті особи реєстраційна служба Таращанського районного управління юстиції про визнання договору дарування фіктивним.

В обґрунтування доводів позову посилається на те, що 13 січня 2010 року ОСОБА_3 подано цивільний позов до Таращанського районного суду Київської області про стягнення заборгованості за договором позики 54178,79 грн.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 березня 2011 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь позивачки 43221 грн. боргу за договором позики від 01 лютого 2007 року

ОСОБА_4 з метою уникнути сплати боргу та можливого арешту її майна 09 квітня 2010 року державним нотаріусом Таращанської районної нотаріальної контори Київської області Овраменко Л.В. було посвідчено договір дарування.

Згідно якого ОСОБА_4 подарувала належний їй житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 своїм дітям -- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 1\2 кожному з господарськими будівлями.

Згідно вказаного договору ОСОБА_4 подаруваланалежний їй житловий будиноксвоїм дітям -- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частинах по 1\2 частині кожному належній їм на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1.

При оформленні договору дарування відповідач не бажала передати у власність будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки право власності обдарованими було у 2013 році.

Крім того, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, а оплату за споживчий газ та електроенергію здійснювала ОСОБА_4

Таким чином, позивач, стверджує, що договір дарування є фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків.

Просила визнати договір дарування від 09 квітня 2010 року посвідчений державним нотаріусом Таращанської районної державної нотаріальної контори Київської області, зареєстрованого в реєстрі за №880 - фіктивним, зобов'язати реєстраційну службу Таращанського районного управління юстиції зареєструвати право власності на будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року ухвалу суду Таращанського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року скасовано та передано питання про відкриття провадження на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 14 грудня 2015 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 19 січня 2016 року дану справу передано до Рокитнянського районного суду Київської області, у зв'язку з неможливістю утворити склад суду для розгляду справи, у зв'язку з самовідводами суддів Таращанського районного суду Київської області.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій посилається його незаконність та необґрунтованість таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги посилається на та, що при оформленні договору дарування відповідач не мала наміру і бажання передавати у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 житловий будинок, оскільки право власності обдарованими було оформлено тільки у 2013 році.

Апелянт, стверджує, що їй стало відомо про цей факт тільки у 2015 році, адже договір дарування ОСОБА_4 свого будинку дітям - це спосіб уникнути сплати значного боргу на користь позивача.

Крім цього, ОСОБА_4 на час подання апеляційної скарги до суду була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, також відповідач здійснює оплату за споживання газу та електроенергії.

Також, відповідачем ще з 2011 року не виконане жодне чинне рішення Таращанського районного суду Київської області щодо сплати боргу та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання на користь ОСОБА_3

Просила скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким визнати договір дарування від 09 квітня 2010 року посвідчений державним нотаріусом Таращанської районної державної нотаріальної контори Київської області зареєстрованого в реєстрі за №880 - фіктивним, визнати договір дарування від 09 квітня 2010 року посвідчений державним нотаріусом Таращанської районної державної нотаріальної контори Київської області зареєстрованого в реєстрі за №880- недійсним. Зобов'язати реєстраційну службу Таращанського районного управління юстиції зареєструвати право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, щорішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 березня 2011 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_3 43221 грн. боргу за договором позики від 01 лютого 2007 року.

Вказаний позов був поданий позивачем до суду 13 січня 2010 року.

ОСОБА_4 09 квітня 2010 року подарувала належний їй житловий будинок який знаходить за адресою: АДРЕСА_1 своїм дітям -- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по1/2 кожному з господарськими будівлями, які проживають у вказаному будинку із своїми сім'ями, в тому числі і малолітніми дітьми.

Відповідач проживає в м.Києві, що підтвердила у своїх поясненнях позивачка.

Позивачка вважає, що даний договір є фіктивним, так як не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а з метою ухилення від сплати боргу і тому просить визнати його фіктивним та недійсним.

Вищезазначений договір посвідчений 09квітня 2010 року державним нотаріусом Таращанської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №880.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, щопозивачем не доведена фіктивність правочину - договору дарування, так як подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі і тому підстав для визнання його недійсним суд першої інстанції не вбачав.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 ст.719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як вбачається із п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 21січня 2015 року (справа №6-197цс14), яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно зіст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегією суддів було встановлено, що договір дарування був укладений 09 квітня 2010 року, а рішення суду про стягнення коштів проголошено 18 березня 2011року, тобто майже через рік після дарування будинку і на час укладення договору дарування рішення суду ще не було, а відповідно, він не міг бути фіктивним на час його укладення.

Крім того, твердження апелянта не відповідає дійсності, що треті особи тривалий час не переоформляли право власності, так як із відповіді директора КП КОР «Південне БТІ» вбачається, що право власності за третіми особами було переоформлено вже 16 квітня 2010 року, а те, що договору з підприємствами, які надають послуги населенню - газо- електро - постачання були оформлені на третіх осіб пізніше, суттєво не вплинуло на наміри сторін - подарувати будинок з господарськими спорудами та отримати їх в дар.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді