Ухвала суду № 61859748, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2016 року м. Київ К/800/35443/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Юрченко В.П., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Боровик Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року

у справі №816/699/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луксор-Агро» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2015 року № 0000082301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року. яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2015 року № 0000082301.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 06 січня 2015 року № 12/16-01-22-09/33458164, згідно з яким позивачем порушено вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 4 028 886, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно не включено до об'єкта оподаткування суми коштів, що надійшли до каси Товариства від засновника та посадових осіб, оскільки такі кошти на думку Інспекції є безповоротною фінансовою допомогою.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2015 року № 0000082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 6 043 329,00 грн., у тому числі 4 028 886, 00 грн. - за основним платежем, 2 014 443 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підприємством укладено договори безпроцентної позики з засновником позивача ОСОБА_4, директором ОСОБА_5 та головним бухгалтером ОСОБА_6, відповідно до умов цих договорів позика, що надається позикодавцем, є безпроцентною, тобто за користування позикою плата не стягується. За змістом договорів, вони є безоплатними, а позичальники зобов'язані повернути суму позики позикодавцеві до 31 грудня 2015 року, або достроково.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, поворотна фінансова допомога видана:

- засновнику ОСОБА_4. у розмірах 3 500 000 грн. та 7 949 564,65 грн.;

- директору ОСОБА_5 у розмірах 3 500 000 грн., та 6 725 937,13 грн.;

- головному бухгалтеру ОСОБА_6 у розмірах 3 500 000 грн. та 6 574 000 грн.

На підставі прибуткових касових ордерів, як встановлено судами попередніх інстанцій, вказані суми позик були повернуті позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив про помилковість висновків Інспекції про те, що позивач отримав безповоротну фінансову допомогу.

Колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Таким чином, аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, щодо об'єктом оподаткування податком на прибуток є дохід платника податків, отриманий у вигляді безповоротної фінансової допомоги. Водночас, обставина отримання платником податків безоплатної фінансової допомоги має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, позивач не отримував безоплатну фінансову допомогу фінансову від ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а отримував кошти від вказаних осіб, як повернення позики Товариству на виконання договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Відповідач безпідставно кваліфікує вказані кошти як безоплатну фінансову допомогу з тих підстав, що такі кошти фактично позивачем ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі договорів позики не видавались в силу їх відсутності у касі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, дані бухгалтерського обліку, копії прибуткових касових ордерів та записи в касовій книзі за дати видачі безвідсоткової фінансової поворотної допомоги свідчать про те, що за період з грудня 2011 року по березень 2012 року Товариство здійснювало обмін валюти та вносило її до каси підприємства, а також мало грошові кошти від здійснення господарської діяльності.

Вказані документи бухгалтерського та податкового обліку досліджувалися відповідачем під час перевірок, за результатами яких порушень порядку ведення касових операцій в національній валюті контролюючим органом не виявлено, окрім проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документу, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 1500,00 грн., а саме до авансового звіту не додано документи, які підтверджують витрачання коштів на придбання канцелярських товарів.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку вказаним доказам з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли юридично правильного висновку про те, що вказані дані підтверджують наявність у позивача фактичної можливості передати з каси кошти ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 в якості безвідсоткової фінансової поворотної допомоги.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили, що факт не відображення в додатку до переднього акта перевірки інформації про надання поворотної фінансової допомоги засновнику ОСОБА_4., директору ОСОБА_5, головному бухгалтеру ОСОБА_6 не вказує про те, що така допомога їм не надавалась. До того ж суди правильно виходили із того, що оскільки особи, яким видавалась фінансова допомога, не були суб'єктами господарювання відсутні були підстави їх відображати в додатку до акта попередньої перевірки під назвою «реєстр суб'єктів господарювання, з яким підприємство, що перевіряється, перебувало у господарських відносинах»

З урахуванням наведеного, твердження відповідача щодо отримання Товариством безповоротної фінансової допомоги від засновника ОСОБА_4, директора ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки матеріали справи підтверджують те, що такі кошти були поверненням коштів, отриманих від позивача як поворотна фінансова безпроцентна допомога.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання податкового законодавства, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін В.П. Юрченко

Ю.І. Цвіркун