Ухвала суду № 61849530, 04.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

4 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій банку, визнання нікчемною заяви позичальника, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 4 листопада 2015 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», а також відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 4 листопада 2015 року, в частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, та рішення Апеляційного суду Сумської області від 23 грудня 2015 року залишено без змін.

30 серпня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року (справа 6-80цс16).

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», які виходили з того, що договір кредиту було укладено сторонами 16 листопада 2007 року на строк 24 місяці, до 15 листопада 2009 року, станом на день закінчення договору ОСОБА_4 мав заборгованість перед банком, проте банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості лише 16 квітня 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а також з того, що списання банком за своєю ініціативою коштів з карткового рахунку ОСОБА_4 і зарахування їх на погашення тіла кредиту не можна вважати перериванням строку позовної давності, у розумінні частини першої статті 264 ЦК України, так як боржником такі дії особисто не вчинялися. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з того, що ним не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на введення його в оману щодо істотних умов укладеного між сторонами спірного договору, оскільки банк надавав кредит саме на умовах, визначених в заяві, Умовах та Тарифах, як складових частинах кредитного договору.

Ухвалою від 26 серпня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі статті 338 ЦПК України скасував судові рішення в частині позову банку до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки судами порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме не встановили що позичальник, підписуючи заяву, розумів саме ті умови, в яких збільшувалась позовна давність, а також що умови містили збільшення строку позовної давності в момент підписання, передбачали розмір пені та відповідальність у вигляді штрафу, а також, що у подальшому вони не змінювались.

У судовому рішенні, наданому заявником на підтвердження підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2016 року (справа №6-80цс13) викладено правовий висновок в якому зазначено про те, що за положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить висновку викладеному в постанові Верховного Суду України, оскільки у справі, яка переглядається та у справі за результатами якої Верховним Судом України прийнято це рішення, наявні різні фактичні обставини.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій банку, визнання нікчемною заяви позичальника, стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук