Рішення № 61846778, 30.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2016

Справа №910/12685/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

“Державне підприємство “Донецька залізниця”

Про стягнення 7279 грн. 80 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились;

від третьої особи: не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 7279 грн. 80 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору перевезення, не забезпечив збереження вантажу при його перевезенні у вагоні № 60520236 за залізничною накладною № 51770584 від 04.02.2016, у зв’язку з чим утворилась недостача вантажу у розмірі 2550 кг, що підтверджується комерційним актом 724692/59 від 06.02.2016. Вартість недостачі вантажу за розрахунком позивача становить 7279 грн. 80 коп., з огляду на що позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", як правонаступника прав та обов’язків Державного підприємства “Донецька залізниця”, збитки, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при його перевезенні у вагоні № 60520236, у розмірі 7279 грн. 80 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12685/16; розгляд справи призначено на 02.08.2016; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - “Державне підприємство “Донецька залізниця”.

25.07.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначив, що він не став правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (в тому числі й Державного підприємства "Донецька залізниця"), оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов’язків до ПАТ "Укрзалізниця" призупинена до завершення проведення антитерористичної операції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604. Крім того, відповідно до цивільного законодавства України при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов’язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено та про необхідність затвердження якого йдеться у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", однак передавальний акт між ДП "Донецька залізниця" та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" відсутній, а отже, як стверджує відповідач, Державне підприємство "Донецька залізниця", яке знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, залишається юридичною особою, свої зобов’язання та документи на їх підтвердження до ПАТ "Укрзалізниця" не передавало (відповідні передавальні акти не складалися і не затверджувалися), самостійно продовжує здійснювати свою господарську діяльність і нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов’язаннями, що виникли за його участі.

01.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, в яких позивач зазначив, що на сьогоднішній день “Державне підприємство “Донецька залізниця” існує як регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

01.08.2016 та 02.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Розглянувши у судовому засіданні 02.08.2016 вказані клопотання позивача про витребування доказів, суд дійшов висновку щодо часткового їх задоволення в частині витребування у відповідача та третьої особи доказів того, що третя особа здійснює перевезення на території проведення АТО, пояснень на який рахунок надходять кошти позивача за перевезення вантажів по залізниці, а також витребування у відповідача положення про Регіональну філію «Донецька залізниця». Водночас, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів в частині витребування у відповідача та третьої особи передавального акту майна (прав та обов’язків) від «Державного підприємства «Донецька залізниця» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», складеного у зв’язку із реорганізацією, у зв’язку із тим, що вказаний документ вже було витребувано у відповідача та третьої особи ухвалою від 15.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду пору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.09.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 30.09.2016.

28.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи, які були витребувані ухвалою суду від 02.08.2016, та письмові пояснення по справі, в який відповідач зазначив, що перевезення залізницею на території АТО здійснюється на підставі Договору № 1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до залізничної накладної № 51770584 від 04.02.2016 перевезення вантажу здійснювалось від станції відправлення Авдіївка до станції призначення Маріуполь-Сортувальний, які знаходяться на контрольованій Україною території, та вантаж лінію розмежування не перетинав. При цьому, відповідач зазначив, що грошові кошти від позивача надходили на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260343011667 в АТ «Ощадбанк».

Разом з тим, у письмових поясненнях відповідач зазначив, що позивачем не надано суду належних доказів, а саме належним чином засвідчених документів, на підтвердження розміру дійсної вартості втраченого вантажу, зокрема, довідки про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної та доказів оплати рахунку.

Представник позивача у судове засідання 30.09.2016 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22095813 від 15.07.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 27.09.2016 поштове відправлення було вручено адресату особисто.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Представник відповідача у судове засідання 30.09.2016 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103039227480.

Представник третьої особи у судове засідання 30.09.2016 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-порталу «Судова влада України» про відкладення розгляду справи № 910/12685/16 на 30.09.2016 та телефонограмою від 20.09.2016.

Так, зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22095827 від 15.07.2016 вбачається, що місцезнаходженням третьої особи є: 83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68.

Відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» № 50-06/606 від 08.06.2016, останнє не здійснює пересилання пошти у Донецькій області до/з міст обласного значення, в тому числі, м. Донецьк.

Відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» від 12.09.2014 N 01-06/1290/14, за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу, інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.

Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 111 10 ГПК.

З огляду на вищенаведене, судом було розміщено інформацію про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 30.09.2016, на сторінці Господарського суду міста Києва (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (роздруковані сторінки наявні в матеріалах справи).

Крім того, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в розділі інформація про здійснення зв’язку з юридичною особою вказано номери телефону для здійснення зв’язку з юридичною особою (ДП «Донецька залізниця»), однак за вказаними номерами телефону відповіді не було, що підтверджується телефонограмою від 20.09.2016.

Таким чином, судом вчинено всі дії, спрямовані на повідомлення третьої особи, а отже остання вважається повідомленою про судове засідання 30.09.2016 належним чином.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та третьої особи.

У судовому засіданні 30.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2016 між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (відповідно до Статуту позивача), укладено Договір № 245/108/16Сб, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передати, а покупець – прийняти і оплатити коксову продукцію на умовах, передбачених даним договором.

Судом встановлено, що 04.02.2016 відповідно до накладної № 51770584 на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці до станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці було відправлено вагон № 60520236 з вантажем кокс доменний, вагою 38930 кг, вантажовідправником якого є Публічне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (залізнична накладна № 51770584 від 04.02.2016 долучена позивачем до позовної заяви).

Відповідно до комерційного акту № 724692/59 від 06.02.2016 щодо вагону № 60520236 (комерційний акт долучений позивачем до позовної заяви) встановлено, що загальна маса вантажу, яка значиться у документах, становить 38930 кг, а в дійсності маса вантажу у вагоні № 60520236 при прибутті становила 36380 кг. Вказаний комерційний акт також містить опис виявленого вантажу з недостачею, а саме: на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці 06.02.2016 було проведено комісійне зважування вагону № 60520236; за документами значиться: вантаж – кокс доменний, тара – 23820 кг, нетто – 38930 кг. При перезважуванні виявилось, що вага нетто вантажу становить 36380 кг, що менше на 2550 кг. Вагон № 60520236 прибув у технічно справному стані. Перезважування вантажу здійснювалось у присутності представників донецької залізниці та Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на електронних вагах. При повторному перезважування недостача ваги вантажу підтвердилась.

Комерційний акт підписано належними особами згідно з п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855: з боку залізниці – начальником станції, вантажоодержувачем та комерційними агентами. Зазначено, що завідуючого вантажним двором в штаті немає.

За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем відповідно до рахунку – фактури № 90735049 від 04.02.2016 (копія рахунку-фактури долучена позивачем до позовної заяви) з урахуванням норми недостачі вантажу 2% становить 7279 грн. 80 коп.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача як правонаступника Державного підприємства “Донецька залізниця” грошові кошти у розмірі 7279 грн. 80 коп. (збитки), які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при його перевезенні у залізничному вагоні № 60520236 (недостача вантажу становить 2550 кг).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Як передбачено приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Як встановлено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7279 грн. 80 коп. збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу (вагою нетто 2550 кг) при його перевезенні у вагоні № 60520236 за залізничною накладною № 51770584 від 04.02.2016.

Так, за змістом ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі – Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, 04.02.2016 відповідно до накладної № 51770584 на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці до станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці було відправлено вагон № 60520236 з вантажем кокс доменний, вагою 38930 кг, вантажовідправником якого є Публічне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (залізнична накладна № 51770584 від 04.02.2016 долучена позивачем до позовної заяви).

Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Як встановлено судом, відповідно до комерційного акту № 724692/59 від 06.02.2016 щодо вагону № 60520236 (комерційний акт долучений позивачем до позовної заяви) вбачається, що загальна маса вантажу, яка значиться у документах, становить 38930 кг, а в дійсності маса вантажу у вагоні № 60520236 при прибутті становила 36380 кг. Вказаний комерційний акт також містить опис виявленого вантажу з недостачею, а саме: на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці 06.02.2016 було проведено комісійне зважування вагону № 60520236; за документами значиться: вантаж – кокс доменний, тара – 23820 кг, нетто – 38930 кг. При перезважуванні виявилось, що вага нетто вантажу становить 36380 кг, що менше на 2550 кг. Вагон № 60520236 прибув у технічно справному стані. Перезважування вантажу здійснювалось у присутності представників донецької залізниці та Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на електронних вагах. При повторному перезважування недостача ваги вантажу підтвердилась.

Судом встановлено, що відомості про зафіксовану сторонами в комерційному акті 724692/59 від 06.02.2016 недостачу вантажу (2550 кг) внесені до залізничної накладної № 51770584 від 04.02.2016.

Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу, а саме щодо факт недостачі вантажу вагою 2550 кг, який перевозився у вагоні № 60520236.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № 90735049 від 04.02.2016, виставлений Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод», згідно з яким вартість вантажу (коксу доменного вагою 38930 кг) становить 133353,58 грн. (без ПДВ).

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем було здійснено розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу) наступним чином: 1) у вагоні № 60520236 маса нетто при відправленні становила 38930 кг; 2) норма недостачі (природні втрати) 38930 кг * 2% = 778,60 кг.; 3) недостача вантажу - 2250 кг (38930 кг – 36380 кг); 4) вартість вантажу вагою 38930 кг відповідно до рахунку-фактури № 90735049 від 04.02.2016 – 133353,58 грн.; 5) вартість 1 тонни без ПДВ відповідно до рахунку-фактури № 90735049 від 04.02.2016 – 3425,47 грн. (133353,58 грн. / 38,930 т); 6) вартість 1 тонни з ПДВ – 4110,56 грн. (3425,47 грн. + 20%); 6) сума недостачі з урахуванням природних втрат – 2550 кг (сума недостачі) – 778,60 кг (норма недостачі) = 1771,40 кг.

Відтак, вартість недостачі вантажу (розмір збитків) становить 7279 грн. 80 коп. (4110,56 грн. * 1,771 т.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд дійшов висновку в його обґрунтованості.

Заперечуючи на позовні вимоги, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що він є неналежним відповідачем по справі, оскільки правонаступництво за спірними зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" від Державного підприємства "Донецька залізниця" не відбулось.

Вирішуючи питання щодо того чи є ПАТ "Українська залізниця" правонаступником ДП "Донецька залізниця" судом було встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" як юридична особа утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Як вбачається із положень наведеного вище Закону та постанови Кабінету Міністрів України всі підприємства, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", реорганізовуються шляхом злиття.

При цьому,відповідно до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", що є додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Державне підприємство «Донецька залізниця» включено до вказаного переліку.

Суд зазначає, що статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735. Відповідно до п. 2 статуту відповідача, останній утворений як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. N 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Разом з тим, суд зазначає, що реорганізація юридичної особи, як один із видів її припинення, передбачає проведення відповідної встановленої процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб, в тому числі, шляхом злиття, майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов’язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами (ст. 107 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов’язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про такий перехід прав і обов’язків повинно бути чітко зазначено.

Про необхідність затвердження таких передавальних актів йдеться й у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Так, за змістом пунктів 4 і 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

За таких обставин, сама по собі вказівка в Законі України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 та статуті відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов’язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, не означає автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна та затвердження передавальних актів.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Вищого господарського суду України від 15.12.2015 у справі № 34/16, від 23.02.2016 у справі №905/2470/15.

Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" передбачено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до пункту 5 Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови.

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції", проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов’язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також завершення проведення антитерористичної операції, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Суд зазначає, що відповідно до поданої відповідачем через канцелярію суду 28.09.2016 копії передавального акту ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015, правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов’язків Державного підприємства «Донецька залізниця», яке розташоване на території проведення АТО, не включається до зведених актів інвентаризації, а відображається в балансі і закріплюється в частині активів за ПАТ «Укрзалізниця» на підставі господарського відання до проведення його інвентаризації і оцінки, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р, м. Донецьк є населеним пунктом, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» від 7 жовтня 2014 року N 33/6/а визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, а саме: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року.

Суд зазначає, що Державне підприємство "Донецька залізниця" знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції (із адресою місцезнаходження в м. Донецьк), яке свої права та обов’язки Публічному акціонерному товариству "Укрзалізниця" в порядку, визначеному законодавством, не передавало (оскільки згідно з передавальним актом ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015 усе майно, права та обов’язки третьої особи, розташовані на території проведення антитерористичної операції, не було включено до зведених актів інвентаризації), а отже суд дійшов висновку, що Державне підприємство "Донецька залізниця" є окремим (самостійним) суб’єктом, що здійснює свою господарську діяльність, у зв’язку з чим останній повинен самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов’язаннями, що виникли за його участі.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не стало правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця", оскільки процедура реорганізації підприємств, розміщених на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, та передача всіх їх прав та обов’язків Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця", відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604, призупинена до завершення проведення антитерористичної операції (так, згідно з передавальним актом ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015 усе майно, права та обов’язки третьої особи, розташовані на території проведення антитерористичної операції, не було включено до зведених актів інвентаризації, а закріплено в частині активів за відповідачем на підставі господарського відання до проведення його інвентаризації і оцінки, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія Договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", правонаступником якого Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Донецька залізниця», відповідно до умов якого Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийняло зобов’язання надавати позивачу послуги з перевезення вантажів за плату на станціях регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (п. 7.1 договору).

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що відокремленим підрозділом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Відповідно до Положення про регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» філія є відокремленим підрозділом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", який не має статусу юридичної особи, діє від імені товариства та в його інтересах (п. 2.1 Положення).

Також, відповідно до п. 2.3 Договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 відповідні розрахункові документи за перевезення вантажів і надані додаткові послуги надаються Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" через станцію Маріуполь – Сортувальний.

Згідно з п. 2.3 Договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 Публічному акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" відкрито особовий рахунок 3512375, з привласненням залізничного коду 3134, що зазначений в залізничній накладній № 51770584 від 04.02.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вантажу відповідно до залізничної накладної № 51770584 від 04.02.2016 відбулось у лютому 2016 року, тобто після укладення між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Договору № 1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги.

При цьому, 28.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що перевезення залізницею на території АТО здійснюється на підставі Договору № 1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до залізничної накладної № 51770584 від 04.02.2016 перевезення вантажу здійснювалось від станції відправлення Авдіївка до станції призначення Маріуполь-Сортувальний, які знаходяться на контрольованій Україною території, та вантаж лінію розмежування не перетинав. При цьому, відповідач зазначив, що грошові кошти від позивача надходили на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260343011667 в АТ «Ощадбанк» (вказаний рахунок зазначений у п. 2.4 Договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 як рахунок, на який позивач здійснює оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги саме Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця").

Крім того, на залізничній накладній № 51770584 від 04.02.2016 міститься штамп Української залізниці – УЗ.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що перевезення вантажу за залізничною накладною № 51770584 від 04.02.2016 було здійснено саме Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", з огляду на що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є належним відповідачем у даній справі та повинно відшкодувати завдані позивачу збитки за недостачу вантажу, який перевозився у вагоні № 60520236, оскільки залізницею всупереч ст.ст. 33, 34 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт», ст. 113 Статуту залізниць України не доведено суду, що нестача вантажу виникла з незалежних від перевізника причин.

Що стосується тверджень відповідача, викладених у письмових поясненнях, поданих через канцелярію суду 28.09.2016, що позивачем не надано суду належних доказів, а саме належним чином засвідчених документів, на підтвердження розміру дійсної вартості втраченого вантажу, зокрема, довідки про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія рахунку-фактури № 90735049 від 04.02.2016, виставленого Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальником за Договором № 245/108/16Сб від 01.02.2016), який в силу положень ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України, та ст.ст. 114, 115 Статуту є належним та допустимим доказом визначення вартості вантажу.

При цьому, стосовно тверджень відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів оплати позивачем рахунку-фактури № 90735049 від 04.02.2016, суд зазначає, що факт оплати позивачем вказаного рахунку-фактури не входить до предмету доказування у даній справі з огляду на заявлені предмет та підставу позову, та встановлення судом обставин завдання відповідачем позивачу договірних збитків за Договором № 1970/ДФ/10017 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків на перевезення та надані залізничним транспортом послуги від 25.12.2015 та встановлення факту недостачі вантажу, переданого відповідачу для здійснення перевезення.

Крім того, відповідно до ст.130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Всі вказані документи, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем) долучено позивачем до позовної заяви.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 7279 грн. 80 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191129) грошові кошти у розмірі 7279 (сім тисяч двісті сімдесят дев’ять) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 06.10.2016

Суддя І.М. Отрош